Мандрівки

Словіта: духовна слава і загадка унікальних фресок

Сьогодні мальовниче село з гарною назвою Словіта, що на Золочівщині, даремно шукати на туристичних картах Львівщини. За роки радянської влади там, здається, намагалися викорінити все можливе, аби місцина не нагадувала про свою духовну велич.

Давня церква Воздвиження Чесного Хреста

У келіях і службових приміщеннях одного з найвідоміших жіночих монастирів свого часу облаштували протитуберкульозний диспансер. Власне це єдине, що залишилося від монастиря. Навіть давню дерев’яну церковцю, яка була духовним прилистком сестер-василіанок і архітектурною окрасою краю, зруйнували у 60-х роках минулого століття. Виявляється, вона якось «заважала» зцілювати хворих у дусі марксизму-ленінізму, тож її наказали розібрати. Переказують, що у місцевих на таке святотатство не піднялися руки, тож головний лікар диспансеру мусила організувати якусь бригаду пияків із сусідніх Перемишлян.

На місці дерев’яної працеркви нині стоїть невеличка сучасна капличка – своєрідний символ відродження цього святого місця. Адже після багаторічних перемовин церкві таки вдалося повернути свою святиню. Нині у черничих келіях ведуться ремонтні роботи, а в приміщеннях, котрі вже відновили, проводяться різноманітні атракції для місцевих дітлахів.

Пройшовши кілька кілометрів широким шляхом і вузькими завитками, на краю села ми потрапляємо у давню обитель. Нині там хазяйнують дві черниці. Сестра Романа прибула сюди з далекого Риму, сестра Вероніка – з Афін. У них велика місія, покладена їхнім орденом, – стати тими, хто відновить минулу духовну славу Словіти.

Сучасна капличка на місці давньої церкви

Історія монастиря

Перша згадка про село відноситься до далекого 1442 року. Протягом 16-18 століть воно перебувало в королівській власності. Спочатку належало до Львівського гродового, а потім Глинянському негродовому старості. У 1773 році Словіта належала до маєтків Урсули Потоцької. І вже в ті часи згадується, що обабіч села існував Василіанський жіночий монастир Воздвиження Чесного Хреста, заснований у XV столітті.

Монастирський корпус

У львівському архіві збереглися матеріали про відбування панщини селянами – підданими монастиря (розпорядження, відомості, табелі). Збереглися також інвентарний опис монастирського млина, матеріали про скасування панщини на території південно-західних українських земель та ліквідації підданства селян с. Словіта і сплату земельної ренти (відомості, списки, розпорядження); списки земель, будівель, інвентарні опису майна Словітського монастиря; план побудови сараю і комори дворі монастиря, список членів братства при монастирській церкві, відомості про персональний склад черниць і монастирських слуг, листування монастиря з різних питань, матеріали про діяльність монастирської школи закритого типу і ряд інших цікавих документів.

Монастирські корпуси

Згідно з описами, принаймні до 1941 року в монастирі зберігався ще один цікавий документ – розписка Богдана Хмельницького, видана ним монастирю, про те, що він взяв овес для коней, вартість якого найближчим часом зобов’язується оплатити. На жаль, цей документ був втрачений в роки війни. І, на жаль, ми так і не дізнаємося, чи повернув гетьман гроші за овес.

Монаші спільноти сестер-василіанок вважаються найдавнішими на українських землях. Упродовж століть вони переживали своє поступове становлення і поширення по всій території України. Історичний шлях василіанок на Україні перекликається з історією чоловічої гілки ЧСВВ.

У келіях монастиря

Політика австрійського цісаря Йосифа ІІ стосовно жіночих василіанських монастирів мала також негативні наслідки. У червні 1784 р. було видано урядове розпорядження, яке забороняло приймати дівчат на новіціат і це фактично прирікало жіночі монастирі на вимирання. Внаслідок таких йосифінських «реформ» упродовж століття в Галичині зберігали існування лише два жіночі монастирі – у Словіті та Яворові. Однак, їхній стан був далеким від ідеального. У 1826 р. у Яворові перебувала єдина монахиня, упродовж 1839 – 1841 рр. – взагалі не було жодної. Поступово ситуація стабілізувалася, хоча була ще далекою від ідеалу. У Словіті дозволили відкрити новіціат, у якому перебували кандидатки як з цієї обителі, так і з Яворова.

Колишні монастирські келії чекають на ремонт

Відкриття навчальних закладів при греко-католицьких жіночих монастирях сприяло також розбудові монастирських приміщень та віднові храмів. У 1842 – 1843 рр. у Словіті розпочато «построєніє нового (мурованого) женского Монастиря и заведенія дівичого воспиталища».

А загалом Словіьська обитель, як один із найдавніших монастирів сестер-василіанок на теренах Галичини, відіграв надзвичайно важливу роль в історії сестер ЧСВВ на цих теренах аж до середини ХХ століття. Перші словітські монахині-пустельниці, жили у печері в лісі, під горою, біля джерела, що утворювало ставок, де водилася риба. А нижче,  вони копали дерев’яними лопатами і засівали рівнину. І це служило їм засобом до життя. Тут вони мали хатину з жердин та глини, в яких навіть не було вікон, а тільки круглі діри в стінах, що в морози затикалися скрутлем соломи. Про все це дізнаємося зі збереженої “ХронікиСловітського монастиря”.

Віднайдені розписи Михайла Бойчука

У середині XVI століття таких хаток вже було вісім. У центрі двору була дильована трапезна і комора. Всі ці будиночки криті гонтами, але вони вже мають віконечка, мабуть, затягнуті міхурями.

Слід зазначити, що монастир двічі горів від набігу татар у 1586 і 1621 роках.

Важливі джерела до історії Словітського монастиря знаходяться в Львівському державному історичному архіві. Це дарча грамота Львівського і Глинянського старости від XVI століття. У 1616 року Станіслав Мнішек, який віддає Словітському монастирю два млини з усіма доходами, піддворищеЛавриківське з городом, луками і поле Гайдуцьке.

Віднайдені розписи Михайла Бойчука

Друга грамота від 1627 року говорить, що Станіслав Мнішек звільняє Словітський монастир від податків і закріпляє вдову Анастасію Федиху молоти у монастирському млині. Вона у свою чергу звільняється від панщини і чиншу.

У першій половині XVII століття монастир набуває статусу «заможний», йому належало 39 ланів орної землі (один лан становив 24 морги, один морг — 58 арів), 9 сіножатей на 20 косарів. Ці привілеї писані на пергаменті польською і латинською мовами, скріплені печатками. Грамоти підтверджені польськими королями Владиславом IV у 1634 році. Яном-Казимиром у 1653 році, Яном Собеським у 1679 році — занесені до актів запису в Буську.

Віднайдені розписи Михайла Бойчука

Монастирська школа давала всебічні знання. Про це говорять нотатки про іспит у 1877 році. Вивчали тут історію, Біблію, катехізм, німецьку і польську мови, руську (українську) мову, математику, географію, природу, логіку і ручні роботи. Мови навчання і урядування були державні — німецька і польська, а згодом була впроваджена українська. Тут функціонувала значна монастирська бібліотека, музейна кімната, архів.

Віднайдені розписи Михайла Бойчука

Загадка монастирських фресок

У своїх спогадах відома художниця Ярослава Музика неодноразово наголошувала, що в одному з монастирів Золочівського району мають бути фрески видатного українського маляра першої третини ХХ століття Михайла Бойчука.
Саме ці спогади спонукали працівників Львівського обласного управління охорони культурної спадщини минулорічної весни організувати експедицію для пошуків розписів легендарного маляра, роботами якого захоплювався світ.

Відомо, що орієнтовно в період між 1910 та 1914 роками, Михайло Бойчук провів у Львові, поселившись в майстерні Івана Труша. Він близько знайомиться з митрополитом Андреєм Шептицьким. Директор Національного музею Іларіон Свєнціцький залучає його до реставрації ікон XV–XVI століть, констатуючи: „Хорі музейні ікони найшли на кінець справжнього лікаря.” В 1914 році Михайло Бойчук змушений терміново покинути Львів. Певний час, можливо, декілька місяців він проживає в монастирі Василіанок біля села СловітиЗолочівського району. Очевидно, що молодий художник, який захоплюється Візантією та щоб даремно не гаяти часу, пропонує настоятелю розмалювати монастирську каплицю.

Перша пошукова експедиція в складі Романа Онишка, Євстахії Шимчук та Галини Яремич дійсно знайшли в каплиці тепер вже колишнього монастиря під тиньком настінні розписи.

Наступна експедиція в попередньому склад, а також завідувач кафедри реставрації ЛАМу Юрій Островський і завідувач відділом реставрації Львівської галереї мистецтв Лариса Разінкова провели розчистку та обстеження фрагменту настінного розпису. Експертна оцінка встановила: під пів сантиметровим шаром тиньку знаходиться єдина в просторі України не знищена фреска руки художника, новатора – монументаліста, засновника власної школи Михайла Бойчука.

Щоправда, у декого з мистецтвознавців закрався сумнів, чи справді словінські фрески – єдині уцілілі фрески роботи Бойчука. Можливо, це міг бути хтось із його учнів, або ж славетна Моніка Полянська – багаторічна ігуменя обителі і жінка з неймовірно неординарною долею, що заслуговує на окрему історію.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Їїхати автобусом Львів-Золочів, що відправляються з АС-6 (вул..Личаківська, 154) з середнім інтервалом руху 20-30 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Тернопіль. Відстань – 45 км.

На карті:

Мандрівки