Мандрівки

Улюбленець «польського Львова». Скульптурний Міцкевич на вулицях міста

Спорудження пам’ятників – справа ідеологічна. Як і їх знесення. Львів, якому «пощастило» жити під владою різних держав та режимів з різною ідеологією, зазнав неодноразових змін у своєму монументальному оформленні.  У пам’яті нинішнього покоління ще не стерлися спогади про падіння ідолів радянської доби. Щось подібне відбувалося у Львові і у перші роки приєднання до СРСР, коли з вулиць і площ міста зникали пам’ятники, встановлені за часів Австро-Угорщини та другої Речі Посполитої. Частину з них було знищено, частину вивезено до Польщі.

Пам’ятники Яну Кілінському та Бартошу Гловацькому

Нині у Львові залишилося лише чотири пам’ятники дорадянських часів. Два з них – героям повстання під проводом Тадеуша Костюшка 1794 року – Яну Кілінському (у Стрийському парку) та Бартошу Гловацькому (у Личаківському парку). Що цікаво, радянську владу не збентежило, що обоє воювали проти російських військ – вочевидь, важливішим було те, що вони боролися з царатом. Ще один пам’ятник споруджений на так званій горі Страт, що височіє над вулицею Клепарівською. Це обеліск на честь повішених тут учасників повстання 1846 року Теофіла Вісньовського та Йосифа Капустинського. І звичайно ж, загальновідомий пам’ятник Адаму Міцкевичу на однойменній площі у центрі Львова.

Пам’ятник Яну ІІІ Собеському у Львові. Фото 1930-х рр.

Значно більше збереглося скульптур діячів минулого на стінах старих львівських  будинків, хоча й теж далеко не всі. Комуністична влада нетерпимо ставилася до багатьох скульптурних зображень минулої епохи –  зі стін старих кам’яниць, скажімо, завзято знімали фігури Богородиці, що вже говорити про зображення «гнобителів трудящих».


Погруддя одного із польських королів на Театральній, 2

Втім, у боротьбі з «проклятим минулим» траплялися і казуси. Скажімо, пам’ятник королю Яну ІІІ Собеському стояв на центральному проспекті Львова аж до 1949 року – влада намірялася переробити короля на Богдана Хмельницького, позаяк він був дуже схожий на монумент козацькому гетьманові у Києві. Комуністи також  примудрилися не помітити погрудь аж чотирьох королів Речі Посполитої на будинку по вулиці Театральній,2. Можливо, сприйнявши їх за діячів культури чи науки.

Постаті, що відзначились у цих галузях, справді багато увіковічнені на стінах львівських кам’яниць. І беззаперечним лідером у цій царині є все той же Адам Міцкевич. Відомий львовознавець Ігор Мельник нарахував аж вісім скульптур великого польського поета на будинках міста. Додамо, що вийшли вони з під різця найвідоміших львівських скульпторів – Леонарда Марконі, Тадеуша Баронча, Петра Гарасимовича, Станіслава Левандовського.

Отож, здійснимо коротку мандрівку поміж львівських Міцкевичів.

Театральна, 15. У цьому будинку, зведеному у 1890–1892 роках за проектом творця Галицького сейму, архітектора Юліуша Гохберґера, містилася міська школа, що носила ім’я Адама Міцкевича. Тож не дивно, що на фасаді, що виходить на вулицю, розміщено велику скульптуру патрона школи у повний зріст. Виконав її відомий львівський скульптор  Станіслав Левандовський.

Князя Романа, 5. Інше шкільне приміщення, в якому колись розміщувалася Третя гімназія імені Франца Йосифа І, було збудоване у 1876 році за проектом вже згаданого Юліуша Гохберґера. Центральний ризаліт будинку прикрашений аж шістьма скульптурами польських діячів науки та культури, серед яких, зрозуміло, своє місце займає і Адам Міцкевич. Автор скульптур є не менш уславлений львівський скульптор вірменського походження Тадеуш Баронч.

Івана Франка, 28. Цей житловий будинок, збудований у 1899 році за проектом Анджея Ґоломба длят архітектора Едмунда Жиховича та його дружини Ольги, доньки відомого скульптора Париса Філіппі, теж мав освітнє призначення. Два його поверхи займав приватний дівочий ліцей ім. Адама Міцкевича, яким керувала Ольга Жихович. Саме на її замовлення скульптуру Міцкевича у ніші на другому поверсі фасаду виготовив один з найгеніальніших львівських митців Леонард Марконі.

Дудаєва, 2. Триповерхова кам’яниця на розі з проспектом Шевченка споруджена у еклектичному стилі в 1884 році за проектом архітектора Лукаша Бодашевського.   У нішах другого поверху встановлено скульптури Адама Міцкевича та Юліуша Словацького, виконані Петром Гарасимовичем.

Вище перелічено скульптури Адама Міцкевича у повний зріст. Ще на трьох львівських кам’яницях встановлено погруддя поета, і на одній – барельєф.

Театральна, 9. Будинок був зведений у 1892 році архітектором Юзефом Каетаном Яновським для Владислава Губриновича, котрий займався підприємницькою діяльністю, пов’язаною із видавництвом, продажем і випозичанням книг. Два перші поверхи будинку займала книгарня «Губринович і Шмідт». Тож недарма кам’яницю прикрашали погруддя шести польських письменників, серед яких, звісно, і Адам Міцкевич. Скульптури створено Петром Гарасимовичем.

Листопадового Чину, 14. Житловий будинок у стилі історизму, який був споруджений 1880 року за проектом Владислава Галицького, прикрашений погруддям поета авторства Леонарда Марконі.

Івана Франка, 104. Ще один бюст Адама Міцкевича, створений Леонардом Марконі у 1898 році, встановлено на цій триповерховій чиншовій кам’яниці, збудованій в необароковому стилі.

Кубанська, 14 – на цій сецесійній віллі під схилами Снопківського парку, збудованій в 1910 році за проектом Івана Долинського, розміщено барельєфи Алама Міцкевича та Юліуша Словацького.

Усі вищеперелічені скульптури розміщено на стінах львівських кам’яниць. А найзнаменитіший львівський Міцкевич височіє посеред однойменної площі у центрі міста.

Попри популярність Алама Міцкевича у польських колах Львова, історія спорудження йому пам’ятника у місті була непростою. Вперше ця ідея виникла зразу ж після смерті поета, однак тодішня австрійська влада Львова сприйняла її неприхильно. У 1897 році з новою ініціативою виступило Львівське літературне товариство імені Адама Міцкевича. Пам’ятник планувалося встановити уже наступного року, до 100-літнього ювілею з дня народження поета.

Щодо місця розташування пам’ятника велися довгі суперечки. Розглядалися варіанти Гетьманських валів (теперішній проспект Свободи), площі перед Галицьким сеймом, площі Смольки (нинішньої Григоренка) і навіть площі Святого Юра. Але врешті-решт вирішено було, що скульптурний Міцкевича має постати на у центрі Марійської площі – заради цього навіть перенесли в інше місце фонтан з фігурою Богородиці.

Пам’ятник Міцкевичу у Львові

Форму колони для пам’ятника уже на початках обговорення запропонував тодішній редактор «Газети Львівської» Адам Креховецький. Ця ідею сподобалась усім членам комісії зі спорудження пам’ятника і при оголошенні конкурсу умова побудови колони як основи монумента уже була обов’язковою.

До 100-річчя Міцкевича, звичайно, не встигли, але уже в грудні 1898 року комісія підбила підсумки конкурсу – переможцем став проект Антонія Попеля під назвою «Натхнення». Втім, через повільний збір коштів час будівництва постійно відтягувався і лише у 1903 році, після того як до фінансування долучилися Львівська міська рада та Галицький сейм, роботи над спорудженням пам’ятника розпочалися. Загалом, фінансові витрати склали 175,5 тисяч корон. Увесь цей час скульптор Попель доопрацював проект монумента, експериментуючи з деталями.

Закладання фундаментів розпочали у кінці 1903 року. Роботи велися під керівництвом архітекторів Альфреда Захарієвича та Юзефа Сосновського. У конструкції застосували сучасну систему залізобетонних конструкцій. Граніт для колони було привезено аж з італійського Мілану, а виконана вона була на львівській фірмі Вікторії Шімзер. Бронзові фігури відлили у фабриці Теодора Српека у Відні.

Урочисте відкриття пам’ятника 30 жовтня 1904 року. За мить опуститься завіса

Пам’ятник виконаний у формі двадцятиметрової колони композитного  ордеру, з високим гранітним п’єдесталом на якому встановлена бронзова постать Адама Міцкевича. До колони прикріплена фігура крилатого генія, що вручає поетові ліру. Зверху над капітеллю встановлений «палаючий» ліхтар. На постаменті спереду металевими літерами підпис: Adam Mickiewicz, а ззаду — великий бронзовий картуш із гербами Литви і Польщі.

Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 30 жовтня 1904 року. Для збільшення кількості відвідувачів події була передбачена навіть організації спеціальних потягів з і інших міст із серйозними знижками на білети. Відтак до Львова прибули кілька тисяч осіб із Кракова, Перемишля, Станіславова, Самбора і Чернівців. Серед інших запрошених на відкриття прибув син поета Владислав Міцкевич.

Відкриття перетворилося на величезну маніфестацію «польського Львова»: урочистості тривали кілька днів з концертами, святковим походом містом та богослужіннями. Українська громада міста загалом нейтрально поставилася до події, однак не браковало і критичних відгуків. Так, газета «Діло» відзначила, що «в місті встановлюють все нові і нові польські пам’ятники, а на пам’ятник Тарасу Шевченку влада міста не хоче надати ні клаптика землі».

Цікаво, що не всі львів’яни сприйняли і естетику монумента, в окремих мистецьких колах його довгий час зневажливо називали «заструганим олівцем». Однак час усе розставив на свої місця. Нині пам’ятник Адаму Міцкевичу є одним з головних символів Львова. Він також справедливо вважається чи не найкращим з усіх існуючих пам’ятників Міцкевичу в світі.

Пам’ятники Міцкевичу в Дрогобичі та Трускавці

Додамо, що Львів є не єдином містом на теренах області, де увіковічнено геніального польського поета. Пам’ятники Адаму Міцкевичу споруджено в Дрогобичі, Трускавці, Бориславі та Добромилі. На західноукраїнських землях пам’ятники поету  також є в Івано-Франківську,Коломиї та  Збаражі

Мандрівки