Постаті

КУПЧИНСЬКИЙ Роман. Співець січового стрілецтва

Найвідоміший автор стрілецьких пісень Роман Купчинський народився 24 вересня 1894 року в селі Розгадів Зборівського району на Тернопільщині.

Його дитинство минуло в селі Калдубиська неподалік Бродів, де парохом церкви був його батько – отець Григорій Купчинський. Згодом Роман навчався у Перемишльській гімназії, а у 1913-1914 роках – т у Духовній семінарії у Львові.

В юності Купчинський мав усі шанси стати відомим спортсменом. Довголітній активіст українського спортового руху, зокрема член Товариства студентів вищих шкіл «Україна» від початку його заснування в 191, переможець і рекордсмен легкоатлетичних Запорозьких ігрищ, чемпіон Галичини з легкої атлетики.

У 1914 році Роман вступив до легіону Українських січових стрільців, де командував чотою, сотнею і був ад’ютантом полку в ранзі поручника. У складі сотні Василя Дідушка брав участь у багатьох боях, зокрема на Маківці та біля річки Стрипи на Тернопільщині. У 1918-му командував вишкільною сотнею УСС на румуно-буковинському кордоні, в січні 1919 — пішим полком УГА під час боїв за Львів. Із середини 1920 до лютого 1921 був інтернований у польському таборі для старшин УГА.

Свій перший вірш Купчинський опублікував 1915 року у Відні в часописі «Вісник Союзу визволення України».У рукописі передавали з рук у руки стрілецьку хроніку Романа Купчинського «Новініяда», яку прийнято вважати початком стрілецької преси.

Від 1915 року належав до Пресової Кватири, яка збирали різноманітні матеріали, документи, фотографії для увічнення пам’яті стрілецького чину, випускали при цьому періодичні видання.Активно публікував свої твори не лише у стрілецькій періодиці, а й у львівських часописах «Шляхи» і «Діло».

Автор багатьох поезій на стрілецьку тематику, а багато піснень на його слова стали народними: «Заквітчали дівчатонька, «Зажурились галичанки», «Як з Бережан до Кадри», «Пиймо, друзі» (1918), «Ірчик», «Лети, моя думо» та інші. Пісні Купчинського відомі також в обробках композиторів С. Людкевича, М. Вериківського, П. Козицького, В. Барвінського, М. Колесси, Н. Нижанківського, Б. Вахнянина, М. Леонтовича та інших.

Стрілецькі пісні Р. Купчинського в 1937 році опубліковані у Львові у збірниках «Великий співаник „Червоної Калини“» та «Альбом стрілецьких пісень» Б. Вахнянина, у Кракові в народному співанику «140 пісень з нотами».

Після звільнення з польського полону (1921) студіював філософію у Віденському університеті (1921—1922), невдовзі продовжив студії з гуманітарних наук у Львові в Українському таємному університеті (1922—1924).

Працював професійно як журналіст, поєднуючи журналістику з літературою.

У1924-1939 роках – співробітник редакції газети «Діло», де вів постійну рубрику «Відгуки дня», під якою друкував фейлетони, підписуючись псевдонімом Галактіон Чіпка, підготував книжку цих фейлетонів (її виходові перешкодила війна), також співпрацював з редакціями часописів «Новий Час», «Кооперативна Родина», «Неділя», «Господарсько-Кооперативний Часопис»; у 1925-1929 роках – з ілюстрованим журналом «Світ», друкувався у «Заграві», «Дзвонах», «Нових Шляхах», «Ілюстрованих Вістях» та інших періодичних виданнях.

1921 року опублікував у Львові драматичну поему «Великий день», написану в польському полоні 10-25 жовтня 1920-го. Співзасновник і редактор, постійний член редакційної колегії львівської видавничої кооперативи «Червона Калина» (1921-1939), яка видала, зокрема, 17 історичних календарів-альманахів, випускала місячник «Літопис Червоної Калини» (1929-1939), де Роман Купчинський публікував свої художні твори, статті, спогади.

1922 року з Василем Бобинським та Павлом Ковжуном організував літературно-мистецьку групу «Митуса», яка видавала однойменний місячник літератури й мистецтва; всі троє були співредакторами. Тут публікував і свої твори.

Автор роману-трилогії зі стрілецького життя «Заметіль» («Курилася доріженька», «Перед навалою» (обидві частини – 1928), «У зворах Бескиду» (1933).

Співавтор з Василем Софронівим-Левицьким сценарію музичного фільму «Для добра і краси», який Юліан Дорош зняв у 1936-1937 рр. на Городенківщині.

1939 року переїхав до Кракова, а наприкінці Другої світової виїхав до Німеччини, де продовжував займатися літературною творчістю.

У 1949 році переїхав до США в м. Оссінг поблизу Нью-Йорка. У 1952-1954 роках вів свою рубрику «Відгуки дня» в україномовній газеті «Свобода».1952 — належав до ініціативної групи, яка організувала Спілку Українських Журналістів Америки (СУЖА), був її головою у 1958-1960 роках (відмовився від цього поста внаслідок погіршення стану здоров’я). Почесний член СУЖА з 23 грудня 1966.

Протягом тривалого часу працював у дирекції та редакційній колегії відновленого у 1950 році за львівським зразком видавництва «Червона Калина». Працював у головній редакційній колегії журналу комбатантських об’єднань Канади і США «Вісті Комбатанта» (Нью-Йорк).

Продовжував писати вірші та пісні; всього створив слова і мелодії до 84 пісень: патріотичних, ліричних, жартівливих, маршових та ін. Окремі вірші Роман Купчинського перекладені іноземними мовами.

Видав «Мисливські оповідання» (Вінніпег-Торонто, 1964), куди увійшло 10 оповідань; гумористичну поему «Скоропад» (Нью-Йорк, 1965), яку написав у 1919-1922 рр. і відновив після того, як вона була втрачена, в 1940-х у Німеччині.

Помер 10 червня 1976 року в Оссінгу, похований у маєтку Бавнд Брук, штат Нью-Джерсі,

Після смерті автора вийшли друком в еміграції збірники вибраних пісень «Ми йдемо в бій» (1977) та вибраної лірики і прози «Невиспівані пісні» (1983).

1990 року в Тернополі видано збірник «Як з Бережан до Кадри: Стрілецькі пісні Романа Купчинського» (упорядник Василь Подуфалий, редактор Богдан Мельничук).

У 1992 році архів Р. Купчинського передано із США на зберігання у Львівську науково-педагогічну бібліотеку.

В сучасній Україні твори Романа Купчинського вийшли окремими виданнями (трилогія «Заметіль». – Львів, 1991), опубліковані у збірниках і часописах.

У червні 1990 року в с. Розгадів урочистовідкрито меморіальну таблицю Романові Купчинському.У вересні 1990-го там освячено музей, започаткований у його родинній хаті – колишньому парафіяльному будинкові.У жовтні 1994-го – до 100-ліття від дня народження Романа Купчинського – в родинному селі відкрито пам’ятник. У кількох українських містах є вулиці, названі на його честь.

Постаті