Мандрівки

Вілла Потуліцьких у Львові: палац мистецтва, кохання та науки

Львівська архітектура кінця ХІХ століття багата не лише знакові для міста памятки – як от будівлі Галицького сейму, палацу Потоцьких чи Оперного театру. У ті роки було зведено і чимало невеликих, але не менш вишуканих споруд – палациків та вілл, які є прикрасою окремих районів Львова. Однією з таких будівель є розташована поблизу Святоюрської гори є вілла графа Францішека Потуліцького, в якій нині розмістився Західний науковий Центр Академії Наук України.

Вілла на світлині 1940-х рр.

Ця вілла-палац презентує тип шляхетської резиденції кінця ХІХ – початку ХХ століть, адаптованої до умов життя в модерному місті, була спроектована архітектором Яном Кудельським – учнем та асистентом на кафедрі архітектури Львівської Політехніки одного з найславетніших львівських зодчих Юліана Захаревича. Будівництво вілли здійснювала фірма не менш уславленого будівничого Івана Левинського.

Купол над мансардою

Замовником будівництва стали граф Францішек Потуліцький та його дружина Францішка з роду Бадені – відомі львівські землевласники, яким, зокрема, належала й ця ділянка біля верхньої межі Єзуїтського саду (нинішнього парку Івана Франка).

У жовтні 1891 року львівський магістрат надав Потуліцьким дозвіл на будівництво міської вілли на основі архітектурного плану, виконаного Яном Кудельським у проектному бюро Івана Левинського. Будівництво, виконане підприємством Левинського, тривало трохи більше двох років і завершилося у січні 1894-го. На відміну від більшості шляхетських резиденцій тогочасного Львова, які були перебудовані з давніших споруд, вілла Потуліцьких була стовідстотковою новобудовою, зведеною від фундаментів. Не зазнала вона і пізніших перебудов, зберігши повноцінний характер палацової архітектури кінця ХІХ століття.

Вілла Потуліцьких  є характерним зразком архітектури пізнього необароко. На фоні сусідньої забудови об’єкт вирізняється бароковою динамікою та асиметрією фасадів.

Балкон мансарди

Призматичну основу корпусу трансформують виступи ризалітів на північному та південному фасадах, а також лоджія, вбудована у північно-східний кут, над якою розташована простора балконна тераса. Високий, складний за конструкцією дах, викладений кольоровою дахівкою і доповнений високими димарями, та купол, яким завершено північний ризаліт, посилюють експресію силуету. Карнизи над першим і другим поверхами, прокладені по ламаному периметру, акцентують горизонтальне членування.

Вхідні двері та сходи до вестибюлю

Фасадна стіна на рівні першого поверху оформлена смугами русту, а на другому – обличкувальною рожевою цеглою у міжвіконних простінках. Уздовж фасадів асиметрично компонуються дво- і трисекційні вікна різної конфігурації (з дугоподібними завершеннями або з заокругленими кутами, а на другому поверсі – у профільованих обрамуваннях і з ліпними картушами в завершенні).

Сходова клітина між першим та другим поверхами

Ліва частина чільного фасаду, з боку вулиці Матейка, відсунута від хідника і відокремлена фрагментом кованої огорожі. Зовнішні сходи ведуть до кутової лоджії. З правого краю до регуляційної лінії підступає північний ризаліт, на якому компонується головний портал і велике овальне вікно; вище, на рівні мансардного півповерха – вікна, фланковані масивними волютами, і невеликий балкон. Нагорі надбудований купол.

Вестибюль

Інтер’єр будівлі й нині вражає вишуканістю та аристократичністю. Від входу у вестибюль ведуть широкі дерев’яні сходи, а у глибині вестибюлю розташована розкішна сходова клітина, що веде на другий поверх. Ще одні, допоміжні сходи розташовані у південному ризаліті будинку.

Внутрішня структура відзначається підкреслено гнучким плануванням. Основну площу першого поверху займали великі зали салону та їдальні. На другому поверсі розміщувалися особисті покої господарів вілли (переплановані у пізніші часи під робочі кабінети Західного наукового центру).

Вітражі у вікнах першого поверху

В інтер’єрах будинку збереглися цінні деталі декоративного опорядження, датовані кін. ХІХ століття, зокрема вітражі вхідних сіней і різьблені оздоби сходової клітки, що належать різцю видатного львівського скульптора Петра Герасимовича.

До тильної частини будівлі прибудовано видовжений на південь флігель, з’єднаний з основним приміщенням коридорним переходом – тут раніше мешкали слуги.

Флігель, в якому мешкали слуги

Завершувала комплекс збудована у 1901 році за проектом архітектора Карела Боубліка будівля, в якій розміщувались стайня, возівня та житлове приміщення фірмана. Цю споруду було зведено уже на замовлення нового власника, графа Станіслава Вишньовського. На жаль, в останні роки цей будинок, що виходить фасадом на вулицю Новаківського, фактично знищено сучасною перебудовою.

Новий етап в історії палацу пов’язаний з іменем графа Леона Пінінського, який придбав цю віллу у 1903 році. Пінінський був відомою фігурою у Львові – відомий галицький політик, на­міс­ни­к Галичини, ректор Львівського університету, про­фе­со­р римсь­ко­го пра­ва, ко­лек­ці­о­не­р і ме­це­на­т.

Будівля колишньої возівні до сучасної перебудови

За часів Пінінського у будинку розміщувалася його приватна колекція, одне з найбільших зібрань творів мистецтва тогочасної Польщі, більша частина якого напередодні другої світової війни була вивезена зі Львова.

За спогадами су­час­ни­ків, па­ла­ц Пінінського «зав­жди був вір­ним при­тул­ком ху­до­жньо­го нат­хнен­ня, не­о­фі­цій­ною шко­лою для не од­но­го мо­ло­до­го твор­ця, міс­цем чис­лен­них артис­тич­них дис­ку­сій та сим­по­зі­у­мів, тих лек­цій, які вмів да­ва­ти так де­лі­кат­но і муд­ро».

Поштівка з презентацією колекції Пінінського у віллі на Матейка,4. 1930-ті рр.

Леон Понінський був останнім приватним власником споруди. Відомо, що у часи  німецької окупації Львова тут розмістився Інститут Праці на Сході, що організовував примусове вивезення остарбайтерів на терени Німеччини. А от радянська влада у 1960-ті роки перетворила колишню віллу на своєрідний храм кохання,  влаштувавши тут міський Па­лац уро­чис­тих по­дій, в якому стала на «рушничок щастя» не одна тисяча львівських пар. Згодом будівлю передали під Західний науковий центр Національної академії наук України, який існує тут і досі..

У 1980 році колишня вілла Потуліцьких отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

Адреса: м. Львів, вул. Матейка, 4

Мандрівки