Мандрівки

Палац Гредлів. Розкіш сколівських «олігархів»

Усі, хто закоханий в Карпати, безперечно неодноразово проїздили через славне бойківське містечко Сколе. Однак далеко не всі за захопленням розкішшю природи намагалися звернути увагу на розкіш, створену людськими руками. А у сколівському передмісті Демня, якщо рухатися в бік Закарпаття, у затишному парку розташувався чудовий палац, чию розкіш не знищили ані дві світові війни, ані цинізм радянської епохи, ані безгосподарність часів Незалежності.

Палац Гредлів у Сколе

У середині ХІХ століття барон Евгеніуш Кінскій купує сколівські землі у графа Потоцького. Після чого закладає у Демні парк, в якому зводить розкішний двоповерховий необароко вий палац, який оригінально контрастує з довколишньою бойківською архітектурою. Барон цілком міг дозволити собі такі витребеньки, оскільки був у Сколівських Бескидах людиною не просто багатою, а й знаною та авторитетною. Саме він збудував тут перший паровий тартак, а в 1864 році заснував найбільшу на Бойківщині сірникову фабрику. Проте на тлі наступних власників палацу родини Гредлів, яким він у 1886 році продав маєток і довколишні ліси, барон Кінскій міг видатися босяком. Хоча існує легенда, доволі сумнівна, що маєтки Кінского були придбані завдяки грошам, які наймолодший з Гредлів – Альберт виграв у казино і які власне й стали початковим капіталом родини.

Бічний фасад палацу

Свого часу ґенезу Гредлів детально досліджувала знаний краєзнавець Ірина Пустиннікова. Ми ж зупинимося на основних, так би мовити, чеснотах і здобутках баронів.

Палац Гредлів на фото 1915 р.

Отож, брати гебрейського походження Герман, Бернард і Альберт народилися в середині ХІХ ст. в сім’ї підприємця Цадика Гредля в німецькому місті Фрідберг неподалік від Гессена, але власну промислову імперію побудували в карпатських лісах. Створена сімейством найбільша в світі деревообробна корпорація називалася «Трансільванська лісова індустріальна компанія», але її штаб-квартира була далеко від батьківщини графа Дракули. Столицею була Демня–присілок Сколього. Зрештою, барони мали землі, ліси та маєтки і власне у Трансільванії, як і в Угорщині, Словаччині, Польщі. Володіння баронів довкола Демні, Славського та інших сіл становили близько 50 тисяч гектарів. Самі ж барони гонорово називали свою територію «Держава Сколе». І головною резиденцією «держави» був палац у Демні.

Аби возити свою деревину по всьому світу, в 1903 році родина заснувала «Теплохідну компанію Гредлів». Її чотири плавзасоби вартістю в чверть мільйона фунтів стерлінгів були приписані до англійських портів, але насправді були угорськими. Три пароплава носили імена дружин трьох братів: “Меланія”, “Гізелла” і “Маргіт”. Під час Першої світової війни британське Адміралтейство реквізувало флот Гредлів.

Герман Гредль

Австро-угорське громадянство бойківські олігархи отримали лише через 15 років імміграції в імперію, у 1890 році. На той час вони вже кілька років як облаштувалися в Сколе і розвели бурхливу діяльність. Через Бескиди були прокладені три лінії вузькоколійки, перші в Станіславівському воєводстві: возити ліс з гір до тартаків. У 1892 р. їх протяжність становила всього 13,6 км. До 1907 р. довжина виросла в п’ять разів, лінії перевозили 70-80 тисяч кубометрів деревини в рік. Обслуговували вузькоколійку три локомотиви, близько сотні вагонів і незліченна кількість платформ.

На ділянці від лісопилки в Демні через Свидник до села Тисовця протяжністю 18,7 км колії забиралися на найвищу гору Сколівських Бескидів – Парашку (1270 м). На деяких ділянках нахил колії становив 25%. Крім лісу, вузькоколійки перевозили туристів: на межі ХІХ і ХХ століть Карпати були у великій моді, в міжвоєнний період їх популярність тільки зросла. Сколе і околиці стали популярним напрямком. Завдяки Гредлям з’явилася перша туристична вузькоколійка  по лінії Демня-Коростів протяжністю 41 кілометр.

Барони також створили музей природи в Демні. У Гребенові діяла «пстругарня» – розплідник, де розводили форель. А одне з джерел в національному природному парку «Сколівські Бескиди» донині називають «Альберто». Існує легенда, що Гредль-молодший водою з цього джерела вилікував виразку шлунка.

Віктор Гредль з мисливськими трофеями

Біля Демні працювали кілька тартаків, каменоломня, кузня, цегельня, механічні майстерні і гідроелектростанція. Відходами пару з тартаку опалювали службові приміщення. На вершині гори був влаштований водозбірник, вода з якого подавалася вниз керамічними трубами. Водопровід, до речі, і сьогодні в цілком робочому стані.

Ще одна велика лісопильня була побудована в Стрию і за масштабами мало відрізнялася від розташованої в Демні. Якість місцевої продукції підтверджували державний диплом промислової виставки у Львові в 1894 р., похвальна грамота Першої всепольської дорожньої виставки у Львові в 1926 р. та інші дипломи. Саме на бескидських лісопилках Гредлів англійською королівською сім’єю був куплений паркет для Букінгемського палацу в Лондоні.

Вважалося, що статки Гредлів завдяки нещадним вирубуванням в Карпатах подвоювалися щороку. На баронів працювало кілька тисяч лісорубів, близько сотні чиновників і кілька десятків підприємців.

Як і належиться олігархам, Гредлі не тільки давали хліб своїм робітникам, а й влаштовували видовища на великі свята. Більше того, вони спонсорували духовий оркестр і футбольну команду.

Палац у Демні був своєрідною візитівкою баронів. Дещо перебудувавши його після купівлі у Кінского, вони часто і гостинно запрошували сюди своїх шляхетних  і впливових гостей. Уже в часи нащадків перших сколівських Гредлів, у вересні 1937 року у маєтку гостював і полював онук цісаря Франца Йосифа І князь Віндіш-Грац. Наступного року тут розважалися граф Лімбург та барони Кьонігсвартер і Улльман. Добре зналися барони і з митрополитом Андреєм Шептицьким, який зі зрозумілих причин у їхніх лісах не полював.

Частина фасаду палацу

Цікаво, що свій баронський титул брати-олігархи купили в 1903 році. На той час це було звичною практикою, яка потішала честолюбство нуворишів.

Сьогодні можна тільки гадати, чому володіючи нерухомістю у Львові та Стрию, Гредлі обрали своєю резиденцією саме палац під Сколем. Може, через імпозантність будівлі. Може, просто тне могли жити без гір.

Фрагмент скульптурного декору палацу

Палац, облюбований бескидськими олігархами і їхніми гостями порівняно легко пережив пожежі двох світових воєн. Пережив, щоб на деякий час стати головним «офісом» місцевого НКВД. Старі господарі на той час уже були далеко. Без них поступово почав дичавіти наповнений колись екзотичними рослинами парк, останній садівник якого Кароль Сідлецькийна початку Другої світової покинув маєток разом з його останнім власником. СРСР зруйнував всю імперію Гредлів. Усі їхні підприємства були націоналізовані. Понад дві сотні гредлівських службовців і працівників примусово вивезли з рідних місць углиб Союзу.

Кована решітка палацових сходів

Нині про минулу розкіш резиденції сколівських олігархів свідчить хіба непідвладний часу фасад палацу, ковані огорожі та наявність фонтану. Інтер’єри практично не збереглися. Хіба хвацько закручені сходи відсилають до барокової естетики будівничих палацу.

Маєток Гредлів потребує ремонту і постійної опіки, що, безперечно, перетворить його у туристичну родзинку бойківського краю. При чому, на відміну від багатьох замків і палаців, чию славу втрачено назавжди, сколівський порівняно не зле збережений, що вселяє обережний оптимізм.

Як добратись зі Львова

Потягом

Їхати з приміського вокзалу електричками Львів-Лавочне, Львів-Мукачево та Львів-Чоп (розклад дивитись тут)., або потягами ужгородського напрямку з головного вокзалу.

Автобусом

Автобуси зі Львова до Сколе відправляються з центрального автовокзалу.

 Автомобілем

Їхати трасою Київ-Чоп. Відстань від Львова – 110 км.

На карті:

Мандрівки