Постаті

БОЙЧУК Михайло. Монументальний геній Розстріляного Відродження

Михайло Бойчук народився 30 жовтня 1882 (за іншими даними – 1881) року в селі Романівка Теребовлянського повіту на Тернопільщині.

Батько — рільник, підписував свої листи Лев або Левонтій. Мати — Ганна. Після її смерті 9 квітня 1907 року  батько одружився вдруге. Одразу по війні згоріла родинна хата і у вогні було знищено перші роботи Михайла Бойчука.

1998 року Бойчук прибув до Львова, де розпочав навчання у студії Панькевича. Отримав підтримку НАТ ім.. Т. Шевченка і безпосередньо Михайла Грушевського. Згодом на кошти НТШ і митрополитаАндрея Шептицького навчався у Віденській академії мистецтв і в Кракові у Леона Вичулковського. Відтак навчається у Мюнхенській академії, після якої їде до Парижа (1908 рік), де знайомиться з творчою богемою та стає активним діячем української діаспори.

Саме у «столиці світу» Бойчуку приходить думка «зробити мистецтво добром, надбанням народних мас». М. Бойчук замислюється над вагою колективності в мистецтві і поступово приходить до ідеї монументалізму. Під його орудою починає працювати група бойчукістів, до якої, зокрема, входять Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куертен і Софія Налепинська, яка стає дружиною художника.

З часом Бойчук і його група все більше захоплюються мистецтвом Візантії та Київської Русі, вбачаючи у цьому можливість відродження українського мистецтва. У паризькому «Салоні незалежних» бойчукісти влаштовують спільну виставку під амбітним гаслом «Відродження візантійського мистецтва». 1909 року Бойчук засновує в Парижі майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи.

Після життя в Парижі та тривалої подорожі Італією Бойчук повертається в Україну. Протягом 1911-1912 років живе і працює у Львові. Реставрує ікони у Національному музеї, розписує, за деякими даними, церкву монастиря василіаном у Словіті на Золочівщині. На запрошення Російського археологічного товариства реставрує іконопис у храмі села Лемеші на Чернігівщині.

Під час Першої світової війни Бойчука разом з його молодшим братом Тимком як австрійських підданих росіяни заслали в Арзамас. У 1917 році Бойчук організовує в Києві Українську Академію мистецтв, професором якої стає. Паралельно продовжує реставрувати ікони, запропоновує метод закріплення фресок у Софійському соборі, відкриває фрескові розписи в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові.

З 1924 року Бойчук – професор Київського художнього інституту, бере активну участь в агітпропаганді – оформляє свята і навіть розписує пароплав. У своїх творчих пошуках Бойчук був близький із культовим мексиканським художником того часу Дієго Ріверою.

Наприкінці 1925 року в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України , що об’єднувала в тім числі й бойчукістів. АРМУ пропагувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям, а бойчукісти ще й прагнули до національної своєрідності українського мистецтва. Ці ідейно-художні принципи не вкладалися в канонізовані рамки «радянського мистецтва» і у 1931 році Бойчук вимушено покидає Київ. Недовго викладає у Ленінградській академії мистецтв, а 1932 року переїздить до Харкова.

25 листопада 1936 року Бойчука арештовують за формальним звинуваченням у шпигунстві й участі в контрреволюційній організації. 13 липня 1937 року художника разом з його учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли у Києві. Софію Нелепинську-Бойчук розстріляли 11 грудня того ж року як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Трагічну долю вчителя розділили більшість його учнів.

Уcі фрески Бойчука були терміново заштукатурені після арешту художника. У 1952 році згідно з наказом Комітету в справах мистецтв фрески, які зберігалися у Національному музеї у Львові, були вилучені і знищені. Проте вдалося зберегти деякі твори Михайла Бойчука завдяки львівській художниці Ярославі Музиці.

Величезна заслуга Михайла Бойчука в тому, що він підготував плеяду учнів, які втілили його творчі ідеї не лише у живописі, а й у кераміці, тканині, книжковій графіці.

Постаті