Мандрівки

Місце порятунку тіла й духу. Шпиталь та храм святого Лазаря у Львові

Цей давній храм на львівській вулиці коперника не надто кидається у вічі. І завдяки своїм невеликим розмірам, і тому, що ховається за зведеним на пагорбі  над дорогою муром. Між тим, цей скромний ренесансний костел був знаковим для середньовічного Львова. Саме навколо нього згромаджувалися споруди чи не головної тогочасної лічниці міста. Недаремно ж костел, як і весь шпиталь, отримали присвяту святому Лазарю, який у ранньому середньовіччі вважався покровителем хворих на проказу, а пізніше – і всіх недужих.

Костел св. Лазаря

Благодійники та будівничі. Коротка історія шпиталю

Шпиталь святого Лазаря у Львові був заснований і провадив свою діяльність завдяки кільком благодійникам.  У 1616 році один з них, львівський лавник Марек Шарфенберґер-Остроґурський з цією метою збудував на власних землях на Калічій горі два дерев’яні будинки. Один з них призначався для хворих, інший став оселею священика. Згодом шпитальний будинок було розширено, а поруч зведено дерев’яну каплицю.

Однак, на первісному місці шпиталь проіснував недовго.Невдовзі за наполяганням близького до домініканського ордену Вервечкового братства, членом якого був засновник шпиталю, його було вирішено перенести – нібито через невідповідність цього місця лікувальному характеру закладу. У 1620 році було придбано кілька суміжних ділянок на вулиці Сокільницькій (нинішній Коперника). Частину ґрунтів подарував відомий львівський будівничий Амвросій Прихильний, доля якого відтоді буде тісно пов’язане зі шпиталем. Він разом з Яном Покоровичем став пожиттєвим провізором шпиталю і його головним будівничим.

Вид на костел св. Лазаря з боку вул. Бандери

Перші споруди,-дерев’яні будинки шпиталю і каплицю, було зведено 1621 року – пам’ятний напис з цією датою зберігся на оборонному мурі закладу. Уже в тому ж році у шпиталі розмістили вояків, поранених у легендарній битві з турецьким військом під Хотином. За свідченням Бартоломея Зиморовича, понад 2 тисячі з них у шпиталі і померло.

У 1634 році головний будівничий шпиталю Амвросій Прихильний, передоручивши інші об’єкти на його території Якову Боні, розпочинає будівництво мурованого костелу за власним проектом. Архітектор не дожив до завершення будівництва, хоча освячено незавершений храм було ще за його життя, у жовтні 1639 року. Прихильного, який, будучи бездітним, заповів на будівництво усе своє майно,  поховали у крипті костелу, а завершувати спорудження храму було довірено Мартину Годному. Саме він, як вважається, звів обидві вежі костелу.

Костел св. Лазаря на світлині1925 року

Разом з костелом було споруджено і шпитальні приміщення, що прилягають до храму з обох сторін. Ліве крило призначалося для жінок, праве – для чоловіків. Початково ці корпуси були одноповерховими – другий поверх був  добудований аж  у 1882 році. Ще один двоповерховий будинок давнього шпитального комплексу стоїть окремо, південною стіною продовжуючи лінію муру зі сторони вулиці Грабовського. В один із контрфорсів цього будинку вмуровано стару надгробну плиту.

Одна з веж костелу

Поруч із шпиталем ще 1638 року за наказом короля Владислава XIV розпочалося будівництво укріплень, що мали єдиною оборонною лінією охопити усі передмістя Львова. Однак їх так ніколи й не було добудовано, а те, що встигли збудувати, згодом було розібрано.

Спорудження ж шпитального храму завершилося, ймовірно у 1640-му, але його внутрішнє оформлення тривало довго. Відомо, що лише 1653 року було завершено його головний вівтар. На той час шпиталем та костелом уже опікувалися отці-домінікани з братства Святого Розарія, яким це право у 1646 році надав Папа римський, усунувши від управління лічницею львівську католицьку капітулу.

Скромна естетика костелу святого Лазаря

Костел святого Лазаря, як і личить шпитальному храму, не вирізняється тою помпезністю, яка притаманна іншим львівським творінням Амфросія Прихильного – Успенській церкві чи костелу бернардинів. Це невеличкий храм з простим плануванням та скромним декором.  У плані костел поділений на прямокутну наву із дещо вужчою, теж прямокутною апсидою та добудованим пізніше присінком. З обох боків абсиди прибудовані триярусні квадратні в плані вежі. Нава перекрита коробовими склепіннями з розпалубками. Дах над навою двоспадовий із маленькою сигнатуркою, над вежами — низький наметовий.

Інтер’єр костелу та його три вівтарі

Головний фасад храму підкреслено простий, декорує його лише фриз із модульонами, що відділяє трикутний фронтон знизу. Іншою прикрасою головного фасаду є стрільчаті вікна у кам’яному обрамуванні: велике у другому ярусі та мале на фронтоні. На бокових фасадах нави також розташовано великі стрільчасті вікна, по три із кожного боку. По одному такому ж вікну влаштовано з обидвох боків апсиди. Ці елементи є своєрідною ремінісценцією готичного стилю, що відтінюють загалом ренесансний характер костелу.

Головний вівтар

Внутрішній вистрій храму первісно складали три вівтарі, амвон, хори і дерев’яні лави. Нинішній інтер’єр зберіг свою планувальну структуру, однак з пам’яток XVII століття зберігся лише образ «Богоматір з вервечкою». Нинішній бароковий головний вівтар  походить із XVIII століття, бічні вівтарі та амвон – з XIX-го.

Наприкінці XIX століття костел святого Лазаря міг похвалитися чималою кількістю ікон, скульптур, різних церковних речей. У захристі, зокрема, зберігався срібний келих, подарований папою Львом XIII. Усе майно, окрім вівтарів і органу, зникло або було знищене радянською владою після Другої світової війни.

Храмовий орган із 18 регістрами і одним мануалом було виготовлено приблизно 1860 року львівською фірмою Р. Духенського. У 1980-х роках орган було передано до Львівського музею історії релігії, а пізніше – до його філіалу у Червонограді, де він зберігається дотепер.

Свої чотири дзвони, відлиті 1856 року, костел втратив значно раніше – під час Першої світової війни їх було реквізовано та переплавлено австрійською владою.

Барельєф з сюжетом про св. Лазаря

Розташований за межами середмістя шпиталь мав оборонний характер і з усіх сторін був оточений муром. Частина автентичного муру XVII століття з хвірткою збереглася зі сторони вулиці Коперника. В його стіну вмуровано два кам’яних рельєфи. Один з них ілюструє притчу про святого Лазаря, на другій зображено рідкісний сюжет — Бог Отець, що тримає Ісуса на колінах. Поруч також розміщено чотири плити з написами. Минулого року ці історичні артефакти було відреставровано за кошти Міністерства культури Польщі українськими та польськими фахівцями. Наразі вони перебувають в храмі, однак вже незабаром мають повернутися на звикле місце.

Барельєф “Бог Отець, що тримає Ісуса на колінах”

Новітня історія: розвій та знищення

З приходом в Галичину австрійської влади шпиталь святого Лазаря не втратив своїх функцій, продовжуючи гармонійно розвиватися. Так,, у 1773 році за розпорядженням імператриці Марії Терезії при ньому заснували Медичний колегіум, який готував хірургів, акушерок, аптекарів та цирульників. За кілька років, у 1785-му, саме цей заклад, який очолював головний медик Галичини, доктор Андрій Крупінський, ста базою медичного факультету щойно створеного указом імператора Йосипа Львівського університету.

Будівлі притулку для убогих Святого Лазаря з нинішньої вулиці Колесси. Рисунок Францішека Ковалишина початку XX сторіччя

До XVIII століття біля костелу розміщувався цвинтар, на якому ховали убогих і калік. А з 1845-го шпиталь почав піклуватися ними і за життя – при ньому було створено будинок убогих і престарілих. Цікаво, що керував цим закладом брат матері Маркіяна Шашкевича, Захар Іван Авдиковський. Сам Маркіян після виключення з Львівської духовної семінарії кілька років жив у помешканні Авдиковського в одній із будівель притулку.

Історія шпиталю святого Лазаря різко обірвалася з приходом радянської влади. Його територію було передано військовим, а костел закрито і розграбовано. Лише у 1989 році храм і прилеглі шпитальні будинки передали львівському дитячому хорові «Дударик». А в храмі, яким опікується створене при ньому церковне братство, проводяться почергові богослужіння Української греко-католицької церкви і Православної церкви України.

Адреса: м. Львів, вул.. Коперника, 27

На карті:

Мандрівки