Мандрівки

Прикарпатська Швейцарія. Розкішні вілли Трускавецького курорту

За першої згадки про місто-курорт Трускавець кожен згадає про «Нафтусю», «Юзю» та інші цілющі джерела. Політично зацікавлені українці моментально проведуть асоціації із новообраними депутатами, яких зібрали у Трускавці для проходження нашумілого вишколу. Але, якщо абстрагуватися від води і політики, то Трускавець – це ше й унікальне місто, в якому можна вивчати історію української курортної архітектури.

Трускавецькі вілли на листівці поч. ХХ ст.

Розкішні вілли підкарпатського містечка, більшість з яких – у відновленому чи автентичному вигляді – продовжують милувати око своєю оригінальністю, щедро доповнюють колорит курорту, створюючи у ньому якусь незбагненно казкову атмосферу.

Трускавець розкинувся поміж пологих лісистих схилів у передгір’ї Карпат в долині річки Воротище. Припускають, що поселення на місці сучасного Трускавця постало ще в  середньовіччі як присілок міцних на той час Дрогобича або Тустані. Хоча найстаріше серед оборонних укріплень, залишки якого знайдено на території сучасного Трускавця,  датоване ще дохристиянським періодом.

Трускавецький вокзал на фото 1912 р.

Дослідники по нинішній день сперечаються про етимологію топоніму «Трускавець», як не можуть дійти остаточної згоди щодо його символу, відображеного в сучасному гербі міста: гуски з піднятими догори крилами і галузкою у дзьобі.

Першою писемною згадкою про Трускавець вважається документ 1469 року, яким підтверджується право власності на маєток села Трушковичі двох українських шляхтичів: Івана та Станіслава Коритків. 1471 року брати Коритки передають право пожиттєвої оренди на село Трушковичі двом шляхтичам із сусідніх сіл – Гнатові з Тустанович та Андрієві з Любенич.1518 року Трускавець увійшов до складу Дрогобицького королівського староства. Ця місцина вабила людей зокрема через наявність солоної води – сировиці, ропи, – з якої шляхом випарювання отримували суху сіль. Мине майже чотири сотні років і солі, що просочили трускавецьку землю, стануть запорукою її розквіту та добробуту.

Відпочиваючі в Трускавці. Фото поч. ХХ ст.

1814 року гірниче товариство Юзефа Геккера «Добра надія» виявило поблизу Трускавця значні запаси нафти. Шахти, які утворювалися після видобутку породи, у природний спосіб заповнювалися водою, яка за своїм хімічним складом була подібною до води з мінеральних джерел. Цю воду селяни вживали на різні потреби (для пиття, прийняття ванн), спостерігаючи неабиякий лікувальний ефект. Однією з перших відомих лікувальних вод була солоно-сірчана вода, аналог сучасної «Марії». Місцеві називали «нафтову» воду «паршивкою», бо на смак була доволі гидкою, хоча й виліковувала від парші різну худобу. На той час власники нафтопромислів, не кажучи вже про місцевих селян, не вельми цікавилися історією. А дарма, бо уперше про наявність у Трускавці цілющих вод повідомив світ польський королівський лікар Войцех Очко в книзі «Цепліне» ще у 1578 році. Проте дивна слава трускавецької води, яка передавалася з уст в уста, спричинила до появи у місцині натовпів паломників. А попит, як відомо, формує пропозицію.

Джерело «Нафтуся». Фото поч. ХХ ст.

1827 рік став офіційною датою заснування бальнеологічного курорту. Саме тоді Юзеф Міцевський, адміністратор камерального маєтку, отримав від австрійської влади офіційний дозвіл на відкриття водолікарні. Водолікарнею на той час служили чотири кабінки для приймання ванн, прибудовані до місцевої корчми. Спершу лікування проводилося тільки шляхом купелей. 1836 року було збудовано окреме приміщення водолікарні.Того ж року галицький фармацевт Теодор Торосевич вперше зробив аналіз сірководневих вод трускавецьких мінеральних джерел та опублікував результати своїх досліджень. Найбільше уваги науковець приділив на той час маловідомій своїми лікувальними властивостями воді з джерела «Нафта», давши їй лагідну назву – «Нафтуся».

Черга до «Нафтусі». Фото поч. ХХ ст.

В 1838 році в лісовій частині сучасного парку було виявлено ще одне цілюще джерело з солоно-гіркуватою водою, яке назвали «Софія» і почали успішно застосовувати при хворобах органів травлення. 1861 року отримано хімічний аналіз води з найсильнішого солоно-гіркого джерела «Броніслава». Тоді ж будується велика водолікарня на 60 кабінок з найсучаснішим медичним обладнанням, будинок для приймання грязевих ванн з боровини, відкривається соляний інгаляторій за системою Васмута, що підносить курорт на значно вищий рівень. Наприкінці ХІХ століття Трускавець стає в один ряд з найкращими європейськими курортами, а подекуди перевершує їх.

Курортний парк Трускавця

Розпочинається «золотий вік» Трускавця. Епоха його розвитку, сліди якої ми можемо побачити сьогодні в його вишуканій архітектурі. Наприкінці ХІХ століття головою курортної спілки Вичинським закладено великий курортний дендропарк, який і зараз залишається пам’яткою садово-паркового мистецтва.

А головне – Трускавець активно починає забудовуватися і  з напіваматорського провінційного курорту  перетворюється на розкішні європейські «води». Наприкінці ХІХ століття постало багато приватних пансіонатів, готелів та вілл в стилі історизму, за зразок яким слугував популярний тоді так званий швейцарський стиль: готель «Постуй», вілли «Гигія», «Ядвінувка», «Світезянка», «Гражина», будинок Бахмана. Їхня особливість насамперед полягає в тому, що збудовані в трендових тогочасних стилях, вони завдяки пишній дерев’яній інкрустації, наче поєднали в собі два краї Європи – витончену естетику Альп і різьблений шарм Карпат.

Вілла «Постуй»

Власне вілла-готель «Постуй» вважається найдавнішою пам’яткою курортної архітектури Трускавця. Вона побудована ще у 1843 році у «швейцарському» стилі для графа Жултовського, одного з тодішніх власників Трускавця, котрий задумав «Постуй», як готель. Власне звідси й назва споруди. В 1908 році готель нараховував 20 кімнат, які винаймалися тільки на добу і ціна на які коливалася від 4 до 6 корон. У 1911 році Раймонд Ярош – легендарний «господар» Трускавця, голова акціонерної спілки «Трускавецькі джерела», яка придбала курорт, – купив «Постуй» і перебудував під свій смак. Перший її поверх мурований з цегли і каменю, другий фахверковий, з відкритим дерев’яним каркасом стін. «Постуй», хоч і під іншою назвою, залишається окрасою Трускавця й по нині.

Вілла «Зося»

Поруч із «Постуєм» приблизно у той же час було зведено віллу  «Зося», яка була  реконструйована в 1931 році для тодішнього її власника лікаря Міндеса. Трохи далі, за «Зосею» по сучасній вулиці Степана Бандери, стоять вілли «Під Божою Матір’ю» і «Софія». Обидві побудовані у 1898 році в тому ж таки «швейцарському» стилі. Під час Першої світової війни вілли були знищені, однак уже у 1918 р.- відбудовані. Колишній власник вілл – відомий лікар, автор путівників по Трускавцю Зенон Пельчар.

Вілла «Під Божою Матір’ю»

Практично поруч із «Постуєм», «Зосею» та «Софією» розташувалися дві, напевно, найвідоміші, вілли містечка – «Саріуш» і «Гопляна».

Перша звернена своїм головним фасадом до майдану Січових Стрільців розташувалася на невисокому пагорбі перед міським парком. Вілла побудована в 1901 р. у модерні з елементами «мавританського» стилю. Її колишня власниця – пані Розвадовська. Тепер у віллі розташований Музей міста-курорту. Зазвичай, у музеях такого типу бракує атракцій, однак не у трускавецькому. Сюди варто зайти хоча б заради одного стенду – виставки каміння, вилученого з нирок пацієнтів курорту. Отак!

Вілла «Саріуш»

Найціннішою з трускавецьких вілл фахівці вважають «Ґопляну» (вул. С. Бандери, 3). Вона побудована у 1925-1926 рр. у традиційних формах модерну з елементами «закопанського» стилю на кошти Раймонда Яроша за проектом Яна Семковича. Будівля була розрахована на 50 осіб. Це єдина зі збережених вілл зрубної конструкції, зведена з тесаних смерекових колод, з’єднаних між собою за допомогою врубок (тобто з’єднань дерев’яних брусів в кутах і місцях їх перетину). Вілла двоповерхова, з мансардовим поверхом, на високому тинькованому цегляному цоколі. В інтер’єрі з центрального фойє на другий поверх ведуть тримаршеві сходи. Площадку між першим і другим сходовими маршами прикрашає вітраж із зображенням давнього павільйону «Нафтуся», виконаний 1925 р. фірмою Станіслава-Ґабріеля Желенського у Кракові. У 1976 р. його відреставрував у Львові Анатолій Чобітько. У 1930-х рр. вілла слугувала резиденцією Р. Яроша. Тут він приймав високопоставлених гостей: президентів Туреччини і Естонії та посла США. На фасаді – меморіальна дошка Р. Яроша (встановлена у 2003 р.). В 1992 році у віллі відкритий Музей творчості народного художника України Михайла Біласа.

Вілла «Гопляна»

«Віллова» «постшвейцарська» забудова Трускавця цінна насамперед тим, що розпочала новий період в архітектурній забудові курорту, який тривав з 1895 до 1914 року і став своєрідною виставкою закопанського стилю та початком «українського модерну».

Пасує згадати, що творцем закопанського стилю став відомий польський критик і теоретик мистецтва, художник і письменник Станіслав Віткевич (1851-1915). Взявши за основу модні на той час архітектурні тенденції та звернувшись до традицій польського народного, зокрема гурального будівництва, створив новий стиль, який залишив найвагоміший слід в колоритній архітектурі трускавецького курорту.

Як приклад, варто згадати вілли «Світязянка» та «Гражина» (розташовані на сучасній вулиці Суховоля, 23), збудовані відповідно до тогочасних вимог і в модному на той час  архітектурному стилі та  пишно декоровані прикарпатською  різьбою.

Вілли «Світязянка» та «Гражина»

Вілла «Світязянка» була зведена у 1898 році в стилі – «модерн» з яскраво вираженими ознаками «швейцарського» стилю, на замовлення Юзефа Яблонського.  Назвав цю віллу Яблонський, наймовірніше, іменем жінки-русалки, яка за легендою жила в озері Світезь, що на Волині,  та яку рідко хто міг побачити. Показувалася лише тому, хто добре серце мав та життя своє людям посвячував. Будівельні роботи виконала теслярська фірма Дегельмана. Вілла була прямокутна в плані, двоповерхова, покрита чотирисхилим дахом. На східному фасаді на рівні першого поверху була влаштована відкрита веранда, а над нею відкритий балкон – галерея. Південно-східний кут будинку запроектований як ванькирна вежа, покритий окремим трисхилим дахом. До північного фасаду примикала відкрита гранчаста в плані веранда. В інтер’єрі нараховувалось 16 житлових кімнат, їдальня, службові приміщення і пивниця. Будинок добре освітлювався рівномірно розміщеними прямокутними вікнами.

В 1905 році віллу придбав новий власник – лікар Т. Прашіль, внісши зміни в її вигляд та інтер’єр. Він розширивши віллу до 19 кімнат, елегантно їх умеблював. Вілла містила 4 кухні, а ціна на проживання, за даними лікаря З. Пельчара, становила 1,4 – 4 корон.  Після І Світової війни вілла знову зазнала перебудови. Вона отримала мансардний дах, веранди на східному  та північному фасадах були засклені.

Вілла «Гражина» на поч. ХХ ст.

Будівництво вілли «Гражина»  замовила Марія Куше,   обравши той самий стиль «модерн», з ознаками «швейцарського» стилю, за проектом архітектора К. Ріхтмана.   Спочатку вілла була двоповерхова, на головному і західному фасадах влаштовані характерні для «швейцарського» стилю відкриті галереї з дерев’яним ажурним огородженням.  Вілла містила 21 прекрасно умебльованих кімнат, 3 кухні, ціна на проживання коливалася в межах 1,6 – 4 корон.    Під час І Світової війни будівля зазнала руйнації та будучи застрахованою, в 1922 році була перебудована за новим проектом архітектора Я. Семковіча. В результаті реконструкції будинок став триповерховим, з мансардним дахом, завершений шестигранним заскленим ліхтарем, накритим наметовим дахом. На рівні третього поверху споруджено відкриту галерею з характерними елементами дерев’яної  різьби вже власне у закопанському стилі.

Вілла «Олімпія»

Сьогодні, можна милуватися розкішшю трускавецьких вілл, особливо тих, чию автентику не надто порушили сучасні власники. Але сто років тому перші власники думали не лише про естетику, а й, і як нинішні, про гроші. Приміром поряд зі згаданою віллою «Саріуш» була зведена вілла «Яніна», власницею якої була Яніна Новаковська. Відпочинок у ній був найдорожчим на курорті, через що конкуренти навіть випустили серію листівок з карикатурами на захланність пані Новаковської.

Антиреклама вілли «Яніна» від конкурентів

Загалом до Першої світової війни в Трускавці  було збудовано десятки курортних споруд. Серед них вирізнялися вілли «Ягелонка» (сучасна вул. Гоголя, 7), «Олімпія» (вул. Суховоля, 31), «Згода» (бульвар Ю. Дрогобича, 4), «Ольга велика» (вул. Шевченка, 17), «Русалка» (бульвар Ю. Дрогобича, 4), «Погонь» (вул. Шевченка, 38), які з несуттєвими змінами збережені й нині.  Характерний елемент декору дерев’яних вілл – декоративна різьба, виконана прикарпатськими майстрами надавала цим будівлям регіонально-національного колориту. Так, жартома кажучи, Закопане у Трускавці перевершило Швейцарію.

Вілла «Погонь»

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Трускавець відправляюються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси Львів-Трускавець відправляються з АС-8 (залізничний вокзал).

Автомобілем

Трасою Київ-Чоп в напрямку Стрия. У Рудниках повернути направо в напрямку Меденич та Трускавця. Відстань – 95 км. Можна їхати довшою, але якіснішою дорогою через Стрий (відстань 11о км)

Мандрівки