Постаті

ВІЙТОВИЧ Петро. Слава і забуття великого скульптора

Геніальний скульптор Петро Василь Війтович народився 10 червня 1862 року в Перемишлі у доволі бідній греко-католицькій родині.

З дитинства хлопець виявляв схильність до різьблення. З юних років навчався у місцевого сницаря в Перемишлі, де різьбив рами до картин. До честі батьків і їхніх друзів, таланту Петра не дали згаснути, відправивши його до Львова. У 1882 році він потрапив до майстерні одного з найвідоміших і найвпливовіших тогочасних львівських скульпторів Леонарда Марконі, в якого почав вивчати різьблення в мармурі. Саме Марконі допоміг молодому скульптору виїхати до Відня, де на стипендію князя Єжи Чарторийського у 1883–1890 роках Війтович навчався у Віденській академії мистецтв у Едмунда фон Гельмера, Карла Кундманна та КаспараКлеменса Цумбуша . Останній вважав пізніше Війтовича своїм найкращим учнем. Цумбуш у 1874 році отримав від цісаря Франца Йосифа І замовлення на створення грандіозного пам’ятника цісаревій Марії Терезії. Робота над монументальною композицією тривала понад 13 років. Цимбуш доручив саме Війтовичу виготовити бронзові кінні скульптури австрійських фельдмаршалів XVIII століття Леопольда Йозефа фон Дауна, Людвіґа Андреаса Квенґюллера, Ґідеона Ернста фон Ляудона й Отто Фердінанда фон Трауна, які були встановлені по діагоналях композиції. Відкриття пам’ятника відбулося на площі Марії Терезії при віденському Рінґу 13 травня 1888 року.

Як винагороду за перше місце в академічному конкурсі за роботу «Викрадення сабінянки», 1890 року Петро Війтович отримав державну стипендію на дворічне навчання у Римі.

Після повернення з Риму деякий час працював у Відні разом зі своїми віденськими вчителями Цумбушем та Гельмером при створенні пам’ятників, у 1893–1894 рр. – в Будапешті, а в 1894 р. оселився у Львові. Тут працював переважно в галузі монументально-декоративної скульптури. Характерною рисою його скульптури були органічний зв’язок із будовою і функцією споруди. Автор великої кількості скульптурних робіт, здебільшого у Львові.

У Львові найвідомішими творами Війтовича є скульптурні композиції для Великого міського театру у Львові (тепер – Театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької), зокрема, знаменита «Слава», з якою асоціюється львівська Опера, скульптурні композиції для головного залізничного вокзалу, скульптурно-декоративне оздоблення костелу св. Ельжбети. З них у повністю збереженому вигляді до нас дійшли скульптури, що були виконані для Великого міського театру. Майже не збереглися скульптури його роботи на спорудах Головного залізничного вокзалу. Їх двічі знищували: під час бойових дій в період Першої світової війни та під час реконструкції вокзалу 1940–1950-х рр. Дуже фрагментарно збереглися його скульптурні композиції в костелі св. Ельжбети. Найбільша його композиція, «Вівтар св. Йосифа», в інтер’єрі розміром 9х4 м був виконаний тимчасово в гіпсі. Під час перебудови інтер’єру на початку 1990-х рр. уламки вівтаря були викинуті на смітник, звідки були перевезені працівниками Львівської галереї мистецтв до її фондів. На початку 1950-х років, у зв’язку з перепрофілюванням Промислового музею на Музей В. І. Леніна, були знищені алегоричні фігури «Живопис» та «Скульптура», а також чотири рельєфи на фасаді із символами професій, що пов’язані з промислами. Не збереглося теж скульптурне оздоблення вівтарів костелу Стрітення у Львові (4 фігури ангелів з каменю, 1903 оку.) на вул. Винниченка, 30а.

Серед відомих львівських робіт Війтовича варто також відзначити скульптуру святого Флоріана на будинку пожежного управління. Свій слід митець залишив і в багатьох містах Польщі, зокрема у Кракові. Найзначнішим етапом творчості Війтовича поза Львовом можна вважати його працю у столиці Угорщини. У 1897–1898 роках він разом із Йожефом Руною працював над оздобленням алегоричними фігурами величного будинку Парламенту в Будапешті.

Петро Війтович не належав до людей, які активно займалися громадською діяльністю. Єдиним відомим фактом його громадської активності можна вважати участь у журі конкурсу на пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові.

На початку ХХ ст. Війтович мав велике приміщення для майстерні у Палаці Мистецтва у Стрийському парку (тепер – спортивний корпус «Львівської політехніки»). Під час роботи над скульптурним оздобленням костелу св. Ельжбети його майстерня знаходилася в одній із прибудов біля храму. Останні роботи скульптора відносяться до початку 1930-х років.

Петро Війтович, не маючи у Львові родичів, останні роки життя провів у притулку для престарілих митців – фундації підприємця Роберта Домса, що був розташований у будинку на сучасній вулиці Митрополита Андрея, 10, де тепер міститься Головне управління соціального захисту населення Львівської області. На той час скульптор був уже настільки забутим невдячною львівською громадськістю, що до сьогодні достовірно невідомі дата його смерті та місце поховання. Щоправда, авторитетний мистецтвознавець Юрій Бірюльов вважає, що Петро Війтович помер між 9-11 червня 1938 року у віці 76 років, і, ймовірно, похований на Янівському цвинтарі у Львові.

Вулиця поруч із колишнім притулком, яка нині з’єднує вулиці Митрополита Андрея та Шептицьких і яка в минулому називалася вулицею Домса, з 1991 року носить ім’я Петра Війтовича.

Постаті