Мандрівки

Тисячолітня святиня: печерний монастир у Страдчі

Розташований за двадцять кілометрів від Львова печерний монастир поблизу села Страдч є однією з найбільших святинь Української греко-католицької церкви, яку за значущістю порівнюють із Зарваницею та Уневом. А також  – однією з найдавніших памяток християнства в Україні.

У печерній церкві Матері Божої Нерушимої Стіни

Перший запис про монастир в Галицько-Волинському літописі, під назвою «Печера Домажирова», датується 1242 роком. Хоча його історія сягає значно давніших часів. За переказами, ще в ХІ столітті двоє ченців, що за легендою примандрували сюди з Києва, поселилися у видовбаній у піщаному пагорбі невеличкій печері. Невдовзі до них приєдналися інші ченці, а заснований ними підземний монастир став другим за значенням після Києво-Печерської лаври у давній Русі.

Давня чернеча традиція розвивалася у Страдчі до ХІІІ ст., доки монастир не був зруйнований численними татарськими набігами. Під час одного з найстрашніших із них печера в Страдчі стала місцем чудесного об’явлення Пресвятої Богородиці.

Монастирська келія

Легенда оповідає про це так. Під час одного із татарських набігів, коли мешканці розташованого поблизу села сховалися у печерах, хтось з них необережно випустив стрілу у татарського воїна, виказавши цим місце входу у монастир. Аби викурити людей з укриття, татари за наказом свого хана розклали багаття в головному коридорі печери. Їх люті не вгамували ні зойки людей, ні благання монахів, що прибігли на захист селян із церкви, де вони молилися. Татари повбивали ченців, а віряни загинули у диму та полум’ї. За повір’ям саме тоді на страдницьку гору зійшла Пресвятая Богородиця, яка встала перед татарами з піднятими руками і мовила: “Не руш! Стіна!”. А опісля, огорнувши людські душі омофором, повела їх до Небесної оселі. В пам’ять про трагедію гору почали називати Страдецькою, а село, яке з часом відродилося – Страдчем.

Один з печерних коридорів

Достовірність цієї історичниї легенди частково підтверджується матеріальними знахідками. Під час археологічних досліджень в печерному коридорі було знайдено обгорілу дерев’яну підлогу та велику кількість людських кісток, які навряд чи належали ченцям – серед них було багато дитячих.

Постійні татарські набіги, зрештою, привели до занепаду монастиря – останні ченці пішли звідси десь у XIY столітті. З тих часів монастирські печери  збереглися майже без змін. В їх основі – довга (майже 40 метрів завдовжки) підземна галерея із кількома відгалуженнями – загальна довжина вирубаних ченцями у кам’яній товщі підземних коридорів сягає 270 метрів.

Вхід до печерного монастиря

Неподалік входу ромістилася невеличка печерна церква Матері Божої Нерушимої Стіни. Серед її інтер’єру багато пам’яток з найдавніших часів – кам’яний хрест ХІ сторіччя, призначений для сповіді кам’яний стільчик, витесаний з каменю престол. На престолі є заглиблення для святих мощей, які, як свідчить напис, належали священомученику Тимотею.

Тут же збереглася чи не єдина в Україні затворницька келія з невеличким віконечком, через яке затворник міг приймати Святе Причастя і отримувати свою скромну щоденну поживу.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Вздовж галереї розташовані й інші келії, іноді сполучені між собою малими віконцями. За тридцять метрів від входу основна галерея роздвоюється. Хід, що йде праворуч називають “До керниці”, а той, що ліворуч – “До Києва”. Назва першого хідника, який нині засипано, пов’язана з шумом води, що доносився з нього. Другий хідник, “До Києва”, веде угору до великої келії, в кілька разів більшої за інші. У ній, за різними версіями, була чи обитель ігумена монастиря, чи спільна трапезна.

За нею хід продовжується і, за місцевими легендами, тягнеться до самої Києво-Печерської лаври. Існує навіть байка про зайця, якого нібито пустили у цей хід, прив’язавши йому до шиї табличку з написом “Страдч”  – за два тижні клаповухий вискочив з печер на київські вулиці.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Після археологічного обстеження, проведеного у 1939 році Ярославом Пастернаком з ініціативи пароха о.  Миколая Вояковського, печери облаштували для відвідування прочан, відновивши церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. Сьогодні в страдецькій печері прагнуть помолитися паломники з цілої України. На згадку прочани беруть із собою  печерний пісок, який зберігають як реліквію.

На горі над печерою височіє церква Успіння Пресвятої Богородиці. Перший дерев’яний храм був збудований тут ще у 1420 році королем Владиславом Ягайлом. Після того, як він був знищений пожежею, у 1795 році мешканці Страдчу звели на його місці нову муровану церкву – одну з найкращих пам’яток галицької сакральної архітектури XVIII сторіччя. У первісному вигляді цей храм до нас теж не дійшов – під час боїв Першої світової війни він зазнав значних ушкоджень і пізніше, у 1927 році, був реконструйований за проектом відомого галицького архітектора Євгена Нагірного.

Хресна дорога

Успенська церква в Страдчі має не лише духовну, але й мистецьку вартість – тут зберігаються ікони, виконані знаними українськими художниками. Запрестольний образ Успіння Пресвятої Богородиці виконаний одним з найталановитіших учнів художньої школи Петра Холодного – його сином Петром Холодним-Лівицьким, дві ікони намісного ряду іконостасу – Серця Христового та Матері Божої Неустанної Помочі, – написав Антон Манастирський, а над розписом іконостасу працював Олекса Новаківський та його учні.

Найбільшою святинею Успенської церкви був чудотворний образ Матері Божої Нерушимої Стіни (Оранти), відомий під назвою Страдецька Богородиця. Це надзвичайно давній тип ікони, на якій Богородиця зображена з піднятими руками як Захисниця і нездоланна Заступниця. У 1918 р., коли церква була майже зруйнована під час артилерійського обстрілу, образ Богородиці залишився цілим і неушкодженим. На жаль, ікона була втрачена під час Другої світової війни, і сьогодні в церкві виставлена її копія.

Чудотворний образ Матері Божої Нерушимої Стіни (копія)

У 1936 році Папа Римский Пій ХІ встановив на страдецькій горі Хресну дорогу та надав Страдчу статусу відпустового місця. Страдецька Хресна дорога (Кальварія) отримала від Папи значення Єрусалимської Хресної дороги. Це означає, що проща до Страдчу і участь у Хресній дорозі за своїм духовними благами і значенням прирівнюється до прощі в Єрусалимі і проходження справжньої Хресної дороги Спасителя. Існує чимало свідчень чудесного зцілення, а також духовного навернення тих, хто бодай раз пройшов Хресну дорогу в Страдчі.

Страдч є також місцем подвигу і поховання двох новомучеників УГКЦ – о. Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми, які загинули в 1941 р. під час радянської окупації Галичини. Прямуючи до недужої жінки зі Святими Дарами, священик та дяк потрапили в лісі до рук енкаведистів, які  жорстоко замучили обох. У 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ під час відвідин України проголосив о. Миколу Конрада та Володимира Прийму блаженними мучениками. Їхні могили стали місцем масового паломництва.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси в напрямку Страдча відправляються з АС-4 (Янівське кладовище) з інтервалом 15-20 хв.

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Краковець. Відстань – 20 км. У селі розміщені вказівники, що показують шлях до печер та Успенської церкви.

На карті: с. Страдч, Львівська обласьті, Церква Успення Пресвятої Богородиці

Мандрівки