Мандрівки

Бібрка: маленьке місто, давніше за Львів

Розташована серед невисоких, але надзвичайно мальовничих гологірських пагорбів Бібрка є одним з найменших міст не лише на Львівщині, але й в Україні. Її площа лише трохи більша 5 квадратних кілометрів, а населення не перевищує 4 тисяч осіб. Попри це, містечко може похвалитися давньою і цікавою історією, початки якої сягають давньоруських часів.

Бібрка – невеличке містечко, розташоване на мальовничих пагорбах

Традиція виводить походження назви міста від бобрів, які мешкали у цій заводненій болотистій місцевості. Згідно неї, шляхетні мисливці, що приїжджали на полювання на цих тварин з недалекого княжого Звенигорада і дали назву спочатку річці, де масово водилася їхня здобич, а згодом – і місту, що виникло на ній. Бобер і досі є символом міста та зображений на його гербі.

Бобер на сучасному гербі Бібрки

Вісім століть історії

Історія Бібрки сягає давніх часів і, можливо, на півстоліття давніша від Львова Засновником міста, як вважають окремі дослідники, міг бути галицький боярин Володислав Кормильчич. Цей відомий своєю бунтівною та авантюрною вдачею вельможа спочатку допомагав утвердитися на галицькому престолі малолітньому Данилові Романовичову та його братові Васильку, а згодом зрадив їх і сам забажав стати галицьким князем. Саме 1211 року, як свідчить Галицько-Волинський літопис, відбулася «січ велика» на річці Боберці між військом Кормильчича та загонами, що підтримували майбутнього Данила Галицького. Окремих дослідників ця згадка і надихає на версію про існування на берегах Боберки укріпленого поселення з однойменною назвою.

Іншим можливим засновником міста називають шляхтича Великого князівства Литовського, князя Михайла-Коріята Гедеміновича, або ж його сина Дмитра Коріятовича, який володів навколишніми землями між 1353-1366 роками. Відомо, що Дмитро Коріятович, який був одружений на сестрі великого князя Московського Дмитра Донського Анні, згадується у московських хроніках як воєвода Боброк-Волинський, що дає підстави дослідникам вважати, що його родовим володінням міг бути укріплений замок Боброк, який з часом став Бібркою.

Втім, все це лише припущення. Гарантованою ж датою є 1436-й – саме в літописній згадці за цей рік містечко Бібрка згадується як володіння Внучека з Кутна.

Центр Бібрки на світлині  поч. ХХ ст.

На той час навколишні землі уже більш як півстоліття були королівською власністю. Була нею й Бібрка, хоча король зазвичай віддавав містечко в оренду місцевій шляхті, як-от вже згаданому Внучеку.

Магістрат Бібрки на поч. ХХ ст.

У 1469 році привілеєм короля Казимира IV Бібрка отримала магдебурзьке право.  Місто здобуло право щотижнево проводити торги та двічі на рік  влаштовувати ярмарки. За привілеєм Сигізмунда II Августа від 1569 року ці права було розширено – ярмарки відтепер проводилися тричі на рік, а торги – двічі на тиждень. А у вигляді особливого привілею міщанам дозволено було варити пиво – щоправда, лише для власного споживання.

Не бракувало в історії Бібрки і великих ковшів лиха. Так, у 1474 році місто вщент вигоріло у великій пожежі. А у 1502-му його повністю зруйнувала татарська орда. Ще жахливішою була перша третина XVII століття, коли місто зазнавало нападів ординців ледь не кожного другого року. Руйнування внаслідок цих оказій були настільки великими, що королівський уряд в усіх згаданих випадках змушений був на довгий термін звільнити міщан від податків.

Козацька війна у середині XVII століття минулася для Бібрки без особливих втрат. У хроніках згадується лише про подарунки, зроблені місцевими ремісниками козацьким загонам, що увійшли до міста в 1648-му. Так, цех чоботарів подарував козакам 80 пар чобіт, а місцеві кушніри — 60 кожухів. Наскільки добровільними були ці презенти, хроніки не впоминають.

Значно більшу ціну Бібрці довелося заплатити у польсько-шведській війні 1655–1660 років. Люстрація 1661 року нарахувала в місті лише 26 будинків, тоді як до війни їх було 150. На відновлення до попереднього рівня Бібрці знадобилося цілих півстоліття.

Так будівлч колишнього магістрату виглядає сьогодні

У 1790 році Бібрка стала частиною володінь відомого львівського магната, графа Скарбека. Саме за нього у місті з’явилися перші навчальні заклади: дворічна тривіальна та трирічна нормальна школи.

На середину ХІХ століття  Бібрка була типовим галицьким містечком, із зачатками промисловості (тут працювала текстильна мануфактура) та переважно юдейським населенням. За переписом 1880 року місто налічувало 3580 мешканців, з яких 984 були греко-католиками, 763 римо-католиками, 55 протестантами та 1778 юдеями. Як бачимо, єврейська громада становила половину від усього населення міста.

Цей симпатичний козак з гарматою зустрічає відвідувачів на вході до Народного дому

Українське населення міста було менш чисельним, але надзвичайно активним. Особливо це проявилося в 1918 році, у вирі подій творення української державності.  Так, віче на підтримку дій уряду УНР у березні 1918-го зібрало близько 20 000 бібрчан та мешканців навколишніх сіл.

Уже 2 листопада того ж року, наступного дня після проголошення у Львові Західноукраїнської народної республіки, владу ЗУНР було встановлено в усьому  Бібрському повітіі. Пізніше в місті певний час розташовувалась команда II Галицького корпусу на чолі з полковником Мироном Тарнавським та Начальна команда УГА (командувач генерал М. Омелянович-Павленко).

Могила Гриця Пісецького на бібрському цвинтарі

У травні 1919-го містечко опановує польська влада з усіма неприємними для українського населення наслідками – національними та економічними утисками та пацифікацією 1930-х років. Втім,серед українців Бібрки не бракувало патріотів, які активно опиралися польській владі. Найгучнішою була історія з  експропріаційним нападом на поштовий віз, вчинений під містечком у липні 1930 року членами ОУН Зиновієм Книшем («Ренс»), Юрієм Дачишиним («Кришталь»), Миколою Максим’юком («Кох») та Грицем Пісецьким («Цуньо»). Останній, отримавши поранення в ході акції, застрелив себе, щоб не потрапити в руки польської поліції. Ініціатора цієї акції, крайового провідника ОУН Юліана Головінського, 20 вересня 1930 року затримала польська жандармерія, а 30 жовтня цього року його було вбито при проведенні так званого слідчого експерименту.

А 30 червня 1941 року одна із похідних груп ОУН, на чолі з Миколею Лебедем, Ярославом Дяконом (ще одним майбутнім  головою Служби Безпеки ОУН) та Ярославою Музикою (пізніше відомою як Ярослава Стецько) проголосила у Бібрці історичний Акт відновлення української державності – одразу після подібних подій у Львові.

Будинок товариства «Сокіл», в якому було проголошено відновлення української державності в 1941 р.

Друга світова війна та повоєнні роки виявилися трагічними для багатьох мешканців Бібрки. Гітлерівська влада повністю винищила єврейське населення містечка (у Бібрці та її околицях загинуло майже 5 тисяч юдеїв), а комуністична – виселила польське та репресувала українське.

У радянські часи Бібрка жила тихим провінційним життям, особливо після того як у 1963 році втратила статус районного центру. Втім, таким же провінційним місто залишається й нині. Про його славну історію нагадують хіба нечисленні історичні пам’ятки.

Костел святого Миколая та Анни

Історичні пам’ятки Бібрки

Найцікавішою з них є, безумовно, оборонний костел святого Миколая та Анни, який є пам’яткою архітектури національного значення. Його фундатором вважається легендарний лицар часів короля Владислава ІІ Ягайла Завіша Чорний, який, як вважається, заклав цей храм у 1405 році. Перша будівля костелу була дерев’яною, не раз страждала від пожеж і до наших днів не дійшла. Нинішній мурований храм постав на її місці у першій половині XVII століття.

Костел святого Миколая та Анни

У 1914-1922 року костел було перебудовано, внаслідок чого довжина храму збільшилася майже вдвічі. Від первісної споруди збереглася її західна частина, інші об’єми були зведені наново. Костел хрестовидний у плані,  складається з квадратної нави, прямокутного трансепту і на півциркульної апсиди, з двома симетричними бічними приміщенням. Храм не багатий на прикраси, єдиним його декоративним елементом є глуха аркада на фронтоні головного фасаду.

Костел зберіг елементи, які підкреслюють його колишній оборонний характер: спеціальний захисний балкон, що проходив по стіні під високими вікнами нави, бойовий ярус із 9 бійницями, два трикутних фронтони, що використовувалися як спостережний пункт і мали додаткові бійниці для обстрілу противника.

Костел з боку апсиди

Оригінальним є просторове вирішення інтер’єру храму. Наву перекрито коробовим склепінням з розпалубками і франковано глибокими двоярусними арочними нішами, що імітують бічні нави. Емпори на їх другому ярусі з’єднані з хорами на західній стіні. Центральний об’єм перекрито парусним склепінням, апсида – зірчастим, гілки трансепту – зімкнутим.

У ході перебудови 19початку ХХ століттякостел отримав не лише новий вигляд, але й нову назву: якщо раніше він мав посвяту святому Миколаю, то у 1922-муйого було  посвячено ще й на честь святої Анни.

Інтер’єр костелу

Після Другої світової війни костел було закрито і перетворено на спортивний зал школи, а всі предмети інтер’єру і церковне майно було вивезено до Польщі. У 1984 році храм ще й постраждав від пожежі.  І лише у 1989 році, після повернення римо-католицькій церкві, святиню було відновлено. Нині повністю відреставрованим костелом опікуються ченці-салезіяни.

Поруч із храмом збереглася мурована дзвіниця.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці з дзвіницею

З іншого боку від центральної площі Бібркирозміщена церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована в 1906 році видатним українським архітектором та громадським діячем Василем Нагірним. Святиня побудована у візантійському стилі з елементами класицизму, на місці старої дерев’яної церкви. Це вже четвертий храм на цьому місці – перша бібрська церква, освячена на честь Івана Хрестителя, була збудована ще у 1256 році.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Церкву зводили протягом 1905-1906 років коштом громади. Василь Е=Нагірний долучив до проектування архітектора Казимира Річицького, який і вів нагляд за будівництвом. Цікаво, що нову церкву будували на місці старої церкви, яку обмурували кам’яними стінами.

Інтер’єр церкви Покрови

Церква Покрови однобанна, хрещата у плані. До квадратної в плані нави зі сходу прилягає півциркульний вівтар з невеликими напівкруглими захристіями п боках. Півциркульні рамена розташовані з обох боків храму, а з заходу – маленький прямокутний бабинець.

Наву завершує світловий гранчастий восьмерик, вкритий  шоломовою  банею з ажурним ліхтарем і маківкою. Бічні рамена і вівтар покриті конічними дахами, а бабинець – двосхилим причілковим дашком. У стінах прорізані півциркульні вікна. Тиньковані стіни завершено аркатурним фризом.

Купол церкви Покрови

Окрім Василя Нагірного, до Покровської церкви у Бібрці причетний ще один великий українець – чин освячення храму у 1907 році здійснив митрополит Андрей Шептицький.

У місті також збереглися залишки двох юдейських синагог. Розташована на північ від ринкової площі Велика синагога була збудована у 1821 році. На схід від неї розташована ще одна юдейська божниця, яку збудували у середині XIX століття. А в західній частині міста збереглися залишки кіркуту XVIII століття, на якому залишилося близько 20 мацев.

Залишки Великої синагоги

На християнському цвинтарі Бібрки є ще одна цікава пам’ятка – каплиця-усипальня родини бібрських дідичів графів Чайковських. Каплицю побудовано в стилі псевдоготики 1894 року. Її портал оздоблений родинним гербом Чайковських. У радянські часи саме в цій каплиці відправляли свої служби місцеві римо-католики. Нині каплиця належить до лютеранської церкви.

Каплиця Чайковських на місцевому цвинтарі

Ще одна каплиця, розташована ближче центру міста, нагадує про романтичну історію – на пагорбі, де вона стоїть, любив відпочивати Іван Франко, який навідувався до Бібрки у гості до письменниці Уляни Кравченко (справжнє прізвище – Юлія Шнайдер), яка вчителювала тут в 1880-х роках. Романтичні стосунки Івана з Уляною не переросли у щось серйозніше, але листуватися вони продовжували до кінця днів Франка. У центрі Бібрки зберігся будинок, де мешкала Уляна Кравченко, а на пагорбі, де вона найчастіше проводила час з Іваном Франком, стоїть пам’ятний знак, який сповіщає, що на цьому місці буде споруджено пам’ятник на честь цих видатних українських письменників.

Пам’ятний камінь на місці зустрічей Івана Франка та Уляни Кравченко

А навпроти, через дорогу, що веде до Львова, височить ще один символ української Бібрки – будинок товариства «Сокіл». Меморіальна дошка на ньому нагадує, що саме в цьому будинку у червні 1941 року в місті було проголошено відновлення української державності.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси в напрямку Бібрки відправляються з АС-5 (вул. Зелена) з середнім інтервалом 20 хв.

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Івано-Франківськ. Відстань – 32 км.

Мандрівки