Мандрівки

Порохова вежа: форпост оборони Львова

Від давніх потужних  львівських фортифікацій до наших днів збереглися лише численні пам’ятки. І найвідомішою з них, безумовно, є Порохова вежа, що ховається у затінку дерев парку «На Валах»  У середньовіччі ця могутня кам’яна будівля була важливою складовою захисних споруд Львова, входячи до третьої лінії оборони міста. Порохова вежа мала ще одне призначення, про що красномовно свідчить її назва. Саме тут, на краю львівських мурів, зберігалися міські запаси пороху – тримати їх у середмісті було небезпечно.

Порохова вежа. Вид з південного сходу

Третю лінію оборони Львова, що загалом налічувала 8 бастей, найбільшою з яких була саме Порохова вежа, почали споруджувати на початку XV століття. На той час старі львівські фортифікації, зважаючи на розвиток вогнепальної зброї, та постійні турецькі та татарські напади, уже малоефективно справлялися з функціями захисту міста. Навіть Низький мур, збудований незадовго перед тим на допомогу здавна існуючому Високому муру, хоч і був спроможний витримати обстріл гарматних ядер, уже не надавав городянам відчуття повної безпеки. Тож для зведення нової оборонної мережі не пошкодували ні часу, ні грошей.

Порохова вежа. Вид з північного заходу

З матеріалами проблем не було. У 1527 році на цій же східній околиці Львова під час величезної загальноміської пожежі згоріла будівля старого арсеналу, яку вирішили не відновлювати. Будівлю розібрали, а її каміння вистачило не лише на побудову нового міського арсеналу, а й на спорудження Порохової вежі. Обидві будови, до слова, завершили одночасно, у 1556 році.

Вхідний портал Порохової вежі

Львівська порохова вежа, яка була форпостом східного фортечного фронту (вздовж нинішньої вулиці Винниченка), прзначалася для його фронтального і флангового обстрілу. Ця могутня споруда зведена з неотесаного каменю, підковоподібна в плані, триярусна, накрита гостроверхим черепичним дахом. Її розміри становлять 24 на 19,5 метрів, а товщина стін досягає трьох метрів. На першому ярусі вежі було шість гарматних бійниць, на другому – дев’ять. Третій ярус завершували машикулі (своєрідні навісні ґанки, які дозволяли обстрілювати недосяжні з бійниць «мертві зони» під стінами будівель), що на цілий метр нависали над нижніми ярусами і мали 13 бійниць для гаківниць  – довгих і важких рушниць великого калібру.

Призначення вежі було доволі широким. Окрім порохового складу, вона була ще й місцем зберігання зброї та спостережним пунктом для контролю над Босяцькою хвірткою, яка розтащовувалася нижче і була вразливим місцем в оборонній системі міста. Порохова вежа мала також слугувати центром оборони на той випадок, якби ворог захопив розташований поруч на підвищенні монастир кармелітів босих. Окрім того, Порохова вежа була сховищем не лише для пороху та зброї – у мирний час її частенько використовували в якості зернового складу.

У найнебезпечніші часи вежа завжди була ключовим пунктом оборони міста не лише форпостом, але нерідко і своєрідним командним центром. Так під час турецької облоги Львова 1672 року саме в Пороховій вежі перебував комендант Львова Еліаш Лонцький, який керував обороною.

Кам’яна кладка стін порохівні

Перебував у порохівні і його наступник під час штурму Львова шведським військом Карла XII у 1704 році. Але цьому вояці переваги цього могутнього бастіону допомогли мало: він проспав ранковий напад ворога і саме поблизу Порохової вежі шведи увірвалися на мури, а далі через незачинену Босяцьку хвіртку – і до середмістя.

У триметрових стінах пробито ніші з бійницями

Перше ж  «бойове хрещення» вежі було доволі своєрідним і послужило не захисту міста, а шляхетським «розбіркам». За описом міжвоєнного історика Миколи Голубця, У 1559 року ленчицький староста Лукаш Гурка обстрілював з вежі Домініканський монастир, домагаючись видачі йому Гальшки Острозької, з якою він перед тим підступом узяв шлюб і яка разом з матір’ю переховувалась в обителі отців-домініканів. «Аргументи» Гурки, якими крім обстрілів було ще й перекриття водопостачання монастиря,  виявилися доволі переконливими і ченці були змушені видати Гальшку.

Як пише той же М.Голубець, під час облоги Львова Б.Хмельницьким у 1648 роц саме з Порохової вежі міський райця Ян Убальдіні здійснив постріл в козацького гетьмана, який оглядав місто з пагорбу, на якому сьогодні розташована палата латинського архієпископа і мало не убив його.

Напад шведського війська у 1704-му став останнім великим випробуванням для львівських фортифікацій. Наступні роки для Львова виявилися відносно мирним. Це, а також економічний занепад Речі Посполитої, а відтак і Львова, призвели до занедбання оборонних споруд. Так, міські мури до кінця XVIII століття були майже повністю розібрані, а для збережених будівель магістрат почав шукати інше використання. Зокрема, Порохова вежа в 1768 році була продана в приватні руки – її власником став львівський староста Ян Кіцький, хоча й ненадовго.

Порохова вежа на поч. ХХ ст.

Австрійська влада, яка опанувала Львовом після поділу Речі Посполитої у 1772 році, передала порохівку у розпорядження військових, які влаштували тут склад мундирів. У 1821 році австрійці провели і часткову реконструкцію будівлі, в ході якої кам’яні стіни отинькували.

Один з нездійснених проектів перебудови Порохової вежі

У 1895 році Порохова вежа знову перейшла у власність міста. Існувало кілька проектів щодо подальшого її використання, зокрема, в якості музею-лапідарію та міського архіву. Передбачалася і кардинальна перебудова будівлі. Але ці проекти так і залишилися на папері, а вежа й надалі виконувала функції складу. Таким же прожектом виявилася й ідея влаштувати у вежі пластичну панораму Львова XVIII століття, яку створював у 1930-х роках архітектор Януш Вітвіцький.

На довгі роки про колишню оборонну пам’ятку просто забули. І хоча міцні кількаметрові стіни залишались надійною гарантією її стійкості, цього не можна сказати про дах, який у повоєнні роки перетворився уже на справжнє решето. Та й у інтер’єрі споруди,крім тих же стін, уже нічого більше не було.

Новий період в історії Порохівої вежі розпочався ку 1954 році, коли її було передано Львівському відділенню Спілки архітекторів України. Була здійснена перебудова внутрішніх приміщень будівлі за проектом львівських архітекторів В. Дорошенка, А. Діятяна та М. Юдкіна. Всередині було збудовано два рівні залізобетонних перекриттів на нових цегляних стінах та колонах, змонтовано сходові марші. Також було виконано нове дахове покриття на дерев’яних фермах.

Інтер’єр кафе на першому поверсі прикрасило декоративне керамічне панно, виконане за дипломним проектом студента Державного інституту прикладного і декоративного мистецтва В. Гітермана.

Панно В. Гітермана

При вході до вежі встановлено дві мармурові скульптури левів XIX століття, привезені з Австрії після Другої світової війни як військовий трофей.

Новостворений Будинок архітектора було відкрито у травні 1959 року. А вже у 1973-му зовнішній вигляд будівлі зазнав нових змін – було знято зовнішню штукатурку і відкрито кам’яну кладку порохівні, розкрито бійниці і закладено пізніше пробиті вікна.

Один з левів, що охороняють вхід до вежі

У буремні часи відновлення української держави Порохова вежа знову стала знаковою будівлею для Львова. Саме тут у травні 1989 року в напівлегальних умовах відбулась установча конференція Народного руху України.

Нині приміщення порохівні залишається у підпорядкуванні Львівського відділення Спілки архітекторів України.

Адреса: м. Львів, вул.. Підвальна, 4

Мандрівки