Мандрівки

Чорна кам’яниця. Найзагадковіша споруда площі Ринок

З поміж усіх архітектурних перлин львівського середмістя так звана Чорна кам’яниця посідає особливе місце. Вишуканий ренесанс, багаті подіями історії знаменитих власників будинку і, врешті, його незвичний колір уже давно перетворили споруду на один із символів Львова.

Чорна кам’яниця – один з символів Львова

Попри популярність і неодноразове дослідження Чорної кам’яниці, в історії її зведення є певна плутанина. Так, з огляду на різні думки різних дослідників, навряд чи можна на 100 відсотків стверджувати, кому з легендарних львівських архітекторів-італійців належить основна заслуга у створенні розкішного будинку. Існує щонайменше три пояснення загадкового чорного кольору споруди, яка початково була цілком навіть світлою.

Щоб не погрузнути у розгадуваннях історичних ребусів, далі будемо дотримуватися найбільш поширених версій. Отож, як припускають, на місці нинішнього шедевру колись стояв будинок, який був знищений у полум’ї пожежі в 1511 році. Спустошений пляц у 1519 році купує якийсь Андрій з Києва, що приїхав до Львова, очевидно, робити певні торговельні оборудки. Він будує на згарищі новий будинок, який через 8 років знову горить. Господар береться за нову відбудову.

Це все передісторія. Історія ж будинку, яким ми можемо милуватися сьогодні, розпочинається у 1574 році. Саме тоді до Львова з острова Хіос, що в Егейському морі, прибув італієць Томазо Альберті, котрий за прикладом багатьох співвітчизників планував здобути тут статки.

Розкішний декор першого поверху кам’яниці

Скупивши у нащадків Андрія їхні частки кам’яниці, Альберті розпочинає зведення фактично нового будинку, залучивши до роботи одного з найавторитетніших італійських архітекторів Петра Барбона. Однак жодному з них не судилося побачити задуманого. Барбон помирає у 1588 році і його справу продовжує не менш шанований архітектор Павло Римлянин. Проте через рік у кращі світи відійшов уже сам Томазо Альберті, а його спадкоємцем став небіж Андреа Гарго.

Аттик кам’яниці

Той, на відміну від дядька, підприємницьким хистом не володів і швидко вплутався у борги. Аби поправити фінансові справи, у 1592 році Гарго позичає 1200 злотих у поважного аптекаря Яна Лоренцовича – батька знаменитого Яна Юліана, котрий прославився порятунком від розбійників львівського війта Уберовича (за це його ім’я було увічнено на щиті лева, що стояв біля Ратуші). Взамін Лоренцович-старший отримав на 4 роки частку будинку, а згодом, доплативши 4,5 тисячі золотих, повністю викупив кам’яницю.  Тож називати її почали Лоренцовичівською.

Святий Мартин відрізає полу свого плаща. Скульптура на фасаді кам’яниці

Отримавши будинок у власність, Лоренцович замовив ще одному з великих львівсько-італійських архітекторів Петру Красовському зведення третього поверху. Власне поява «на горизонті» Красовського ввела деку плутанину щодо авторства споруди. Варто відзначити, що розмір будівлі на Ринковій площі не тільки служив показником соціального стану його господаря, але й вигідно працював на його імідж, значно розширючи комерційні можливості.

Онука Яна Лоренцовича Регіна вийшла заміж за шанованого львівського патриція Мартина Никанора Анчевського, який в різні часи був медиком і секретарем короля Яна ІІІ Собеського та бургомістром Львова. Власне за Анчевського будівля набула свого витонченого шарму. У 1677 році під час реконструкції кам’яницю оздобили аттиком та низкою імпозантних скульптур. Їх виконав цех майстра Мартина Грабовського на прізвисько «Вигідний».

Очевидно, що Грабовський з превеликою радістю виконував скульптуру свого покровителя і, зрозуміло, покровителя замовника – святого Мартина. Скульптуру святого – захисника від бідності та пияцтва, встановлено над середнім вікном першого поверху. Зображено класичний сюжет, коли св. Мартин відрізає для жебрака полу свого плаща.

Скульптури Богоматері з Дитям Ісусом та св. Станіслава Костки на фасаді кам’яниці

Перед тим, як перейти до детальнішого опису архітектурних принад Чорної кам’яниці, вартує розповісти, що Мартин Анчевський у своєму преклонінні перед Собеськими ледь не наробив Львову біди. Після того, як він побував представником міста на весіллі Яна ІІ та згодом на коронації Яна ІІІ, так розчулився, що запропонував  перейменувати Львів на Йоаннополіс. На щастя, вінценосна родина на лестощі не відреагувала.

Отож, якщо говорити майже математично, то Чорна кам’яниця – це витягнутий в глиб кварталу чотириповерховий прямокутник (8м х 45м) з невеликим внутрішнім двориком, що впритул прилягає до сусідніх будівель і своїм центральним фасадом в три вікна знаходиться на східному боці площі Ринок.

Скульптури Яна з Дуклі та євангеліста Луки на фасаді кам’яниці

Його асиметричний зовнішній фасад виділяється від інших будівель багатством орнаментного декору: брильянтовий руст вапняку, високі шпилі стовпчиків аттика, вінчаючі волюти, наличники вікон з рослинним орнаментом, бічні лопатки зі скульптурним зображенням, пишна обробка зміщеної вліво арки дверного отвору, витіюватий малюнок карниза міжповерхового простору і, звичайно ж, скульптурні зображення.

Різьблений декор вікна першого поверху

Окрім згаданого образу святого Мартина, над порталом чітко виділяється горельєф Богоматері з Дитям Ісусом – покровительки кам’яниці та її мешканців. Справа над вікном розміщено фігуру святого Станіслава Костки, одягненого в єзуїтську рясу, якому ангел вкладає на голову вінок із квітів. Святий Костка вважався одним з покровителів Львова та, безпосередньо опікуном родин Лоренцовичів і Анчевських. На капітелях бічних пілястрів на рівні другого поверху – фігури ще одного покровителя Львова Яна з Дуклі та євангеліста Луки, що патронував художників і лікарів.

Протягом століть будинком на нинішній площі Ринок,4 володіла не одна шанована у Львові родина. Серед них – Шимоновичі, Вешньовські, Нікоровичі. На щастя, всі вони бережно і з любов’ю ставилися до ренесансної перлини, не нищачи її і, за потреби, вчасно та обережно реставруючи.

Так, у 1883 році був розроблений, а через кілька років і успішно втіленний в життя план масштабної реставрації Чорної кам’яниці А. Піотровським і  М. Фехтером. Тоді між третім поверхом і аттиком добудували четвертий поверх і усунули неестетичну ринву, яка звисала просто по центру фасаду. Нинішнього виду споруда набула після реконструкції 1911 року, яка здійснювалася архітектором Едмундом Жиховичем під наглядом Грона консерваторів. Тоді з фасадів кам’яниці були видалені пізніші нашарування, що відкрило розкішний скульптурний декор раніших часів. Робилося це за часів власності над будинком доктора права Еміля Роїнського, який у 1926 році продав його місту. Відтак тут було розміщено зали Історичного музею, які урочисто відкрили 22 вересня 1929 року. Власне Історичний музей перебуває у кам’яниці й по нині.На жаль, з колишньої внутрішнього пишноти до наших днів збереглися лише мармурові міжкімнатні портали на першому та другому ярусах, прикрашені філігранною різьбою, різьблені дерев’яні сволоки і мармур обробки віконних прорізів другого поверху.

Експозиція історичного музею в одному із залів Чорної кам’яниці

І нарешті, головна загадка Чорної кам’яниці – колір. За найекзотичнішою, але найнеймовірнішою версію, чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів. Найпопулярніша версія натомість каже, що чорний колір – це наслідок закопчення білого каменю пісковику сажею внаслідок багаторічного опалення кам’яниці дровами та вугіллям. Проте більшість фахівців нині схиляються до третьої, найбільш прозаїчної версії: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії, окислювалися під дією повітря і світла і таким чином утворився чорний колір. Уже потім його зберігали під час нових і нових ремонтів, як головну родзинку легендарної кам’яниці.

Експозиція історичного музею в одному із залів Чорної кам’яниці

Адреса: м. Львів, пл. Ринок, 4

На карті:

Мандрівки