Мандрівки

Венеційські мотиви львівського романтизму. Палац Туркулів-Комелло

Дорога від центру Львова до Личаківського цвинтаря пролягає повз один з найелегантніх львівських будинків – споруджений у стилі ранньої неоготики палац Туркулів-Комелло. Попри свою витончену красу, зовні палац не надто й примітний. Справа у тім, що найрозкішніші елементи його архітектурного декору спрямовані в сторону парку, а ось вигляд споруди з боку вулиці доволі скромний. Проте варто через невеличку хвірточку пройти на паркову сторону – і опиняєшся у казковому середньовіччі.

Фасад палацу з боку вул. Пекарської

Точна дата побудови палацу досі викликає суперечки. За однією версією, він був споруджений у 1810-1830 роках, за іншою – дещо пізніше, близько 1840-го. Нема певності і щодо автора проекту будівлі, хоча, найімовірніше, ним був  відомий львівський архітектор і скульптор курляндського походження Фридерик Бауман. Сумнівів не викликає лише ім’я замовника – цей розкішний, хоча й невеликий палац було збудовано з примхи графа Генрика Северина Дідушицького. Стиль венеційської готики, в якій збудовано палац, був обраний не випадково – родина Дідушицьких була тісно пов’язана з представниками італійської аристократії.

Готичний портик палацу

Дідушицькі недовго тішилися збудованим для них шедевром. У 1845 році Генрик помирає,залишаючи палац своїй вдові Теодозії з Мельжинських. Графиня запам’яталася тим. що в ставку біля палацу влаштувала купальню для львів’ян, коли тих прогнали з сусіднього монастирського Вороблячого ставу черниці-сакраментки. Втім, за кілька років Теодозія Дідушицька відступає палац графові Тадеушу Туркулу. У 1870 році маєток отримує в спадщину його дочка Феліція. За примхою долі, палац став подвійно «венеційським» – Феліція перебувала в шлюбі з венеційським графом Анжело Феліче Ніколо Комелло. Граф Комелло був доволі непересічною особистістю, активно боровся за незалежність Італії від австрійського панування і навіть очолював батальйон італійської Національної гвардії, що втім, не заважало йому мирно жити в австрійському Львові. Саме за прізвищами цього подружжя будівля і отримала свою загальноприйняту сьогодні назву – палац Туркулів-Комелло.

Вивчення картографічних матеріалів дозволяє дослідникам припустити, що палац неодноразово міняв свою конфігурацію іі ниніній вигляд отримав десь у 1890-і роки, саме за часів господарювання там сім’ї Туркулів-Комелло, тож прийнята назва споруди видається цілком справедливою.

Стрільчаті вікна на фасаді

Як вже згадувалося, палац було зведено у манері венеційської готики XV століття, що поєднувала ранньоготичні форми з візантійськими та мавританськими елементами. Це двоповерхова, прямокутна в плані будівля, з двоповерховою мансардою та прибудовою зі східної сторони. Внутрішній простір має зально-анфіладне планування, частково змінене у другій половині ХХ століття, коли приміщення переобладнали для потреб навчального закладу. При цьому в інтер’єрі донині збереглося кілька стрілчатих порталів дверей з неготичним оздобленням.

Вікно фасаду з боку вул. Пекарської

Витончений південний фасад палацу має симетричну композицію з 11-ма осями вікон, прямокутними у партері та стрілчастими на 2-му поверсі. Центральна площина виділена ризалітом з аттиковим парапетом, увінчаним пінаклями та акцентована готичним портиком з фіалою, що здіймається над парапетом. Саме цей портик на двох колонах з різьбленими капітелями, які підтримують балкон з мережними поручнями, викликає найбільше асоціацій з часами романтичниго середньовіччя.

Фронтон з гербами Дідушицьких і Туркулів на пілястрах

За часів Феліції Комелло невисокий тоді дах палацу був вкритий гонтом. Після 1937 року, коли будівля стала власністю ветеринарної академії,  дах перебудували, влаштувавши в ньому два ряди трикутних люкарн, завдяки чому пропорції будівлі дещо змінилися.

Гербові картуші на південному фасаді розкривають імена власників палацу. Герб «Тривдар», що розміщений на балюстраді портика, належав графам Полетилам, з роду яких походила дружина Тадеуша Туркула Гелена.. Гербом «Сас», зображеним на пілястрі над портиком, володів рід Дідушицьких, перших власників ділянки. Поруч вмонтований видозмінений герб «Остоя», яким володіли Туркули.

Північний фасад значно скромніший. Його центральну частину виділено тонким триосьовим ризалітом зі стрільчатими вікнами на другому поверсі. Подібні ж вікна, поєднані з прямокутними бічними, фланкують фасад з боків. Стрільчате завершення мають і пілястри з канелюрами. Увінчує фасад аркатурний пояс фризу.

Так палац виглядав на поч. ХХ ст.

У 1920-30-х роках будинком володів адвокат Євген Батицький, який відкрив тут свою правничу канцелярію. Його донька, артистка Софія Батицька, відома тим, що у 1930 році, в 23-річному віці першою здобула титул «місс Полонія». Того ж року ця чарівна львів’янка стала щей віце-місс Європи. До речі, наступного року конкурс «Miss Polonia» не відбулося, позаяк Софія відмовилася віддавати корону (мовляв, вродливішої від неї панянки в тогочасній Польщі все одно немає) виїхала разом з нею до Сполучених Штатів для продовження акторської кар’єри.

Інтер’єр палацу у 1920-і роки

У 1937 році колишній магнатський маєток опинився у віданні Львівської Академії Ветеринарної Медицини (тепер – Львівський національний університет ветеринарної медицини і біотехнологій). Навчальний корпус університету розміщено тут і зараз.

З південного боку палацу колись існував великий парк зі ставами, який тягнувся аж до нинішньої вулиці Костя Левицького. У радянські часи стави було засипано, а від парку залишився невеличкі зелені острівці поміж корпусами студентських гуртожитків.

Адреса: м. Львів, вул. Пекарська, 50а

На карті:

Мандрівки