Мандрівки

Такі різні і такі схожі. Михайлівські церкви Комарна

На схід від центру давнього українського містечка Комарна, в безпосередній близькості один від одного – на відстані якихось 100 метрів – розташовані дві церкви. Це зовсім різні храми. Один давній, невеличкий і деревяний і ховається в затінку навколишніх дерев. Інший, значно новіший, мурований і монументальний, гордо височить у всіх на виду поблизу пожвавленої автодороги.

І все ж в обох церков багато спільного. Не лише те, що обидві посвячені на честь святого Архистратига Михайла.  Об’єднує їх і певна знаковість для усього нашого краю: одна належить до кращих зразків галицької народної архітектури, друга – до найвдаліших творінь легендарного будівничого Василя Нагірного. А ще обидві церкви поєднує неймовірна жертовність і згуртованість місцевої громади задля побудови одного храму і порятунку іншого. Однак усе по порядку.

Дерев’яна Михайлівська церква

Дерев’яна церква святого Михайла у Комарному є пам’яткою архітектури національного значення. Церква збудована з соснових брусів на підмурівках з цегли та каменю. Три її зруби пов’язані в одне ціле широким піддашшям. Стіни підопасання складаються з відкритих брусів, надопасання – кожуховані гонтами. Стіни бабинця і вівтаря під опасанням квадратні в плані, а над опасанням мають зрізані кути. Церкву завершують три восьмерики, вкриті верхами, які вінчають ліхтарі з маківками. Центральний восьмерик над навою ширший за інші, а його ліхтар двоярусний.

Вважається, що церкву збудовано у 1754 році. Принаймні, цю дату позначено на бантині центральної бані церкви. Проте не всі згодні з таким датуванням. Так, на думку вченого Осипа Пеленського, згадана дата вказує радше на час реставрації церкви, сама ж пам’ятка є давнішою. Дослідник, зокрема, звертає увагу на давнє Євангеліє, подароване церкві міщанською парою, на срібному окутті  якого було вказано дату «1609».

На початках Михайлівська церква була храмом передмістя Комарна – у центрі міста стояла парафіяльна церква св. апостолів Петра і Павла. Однак після пожежі 1810 року, яка знищила цей храм, саме стара дерев’яна церква святого Архістратига Михаїла стала головною парафіяльною церквою Комарна.

Під час реставрації у 1891 році церква зазнала певних змін: зокрема, було  розбудовано в західному напрямку бабинець. Під час наступної реставрації у 1920-х роках було розібрано північну ризницю і замінено конструкції та покриття бань.

Після побудови поруч з церквою у 1910 році нового мурованого храму святого Архистратига Михайла богослужіння перенесли туди. Певний час у старій церкві служби ще також проводилися, а з 1924 року припинилися остаточно. Відтак храм поступово почав руйнуватися.

Реставрація 1965–1967 років під керівництвом архітектора Івана Могитича повернула церкві первісний вигляд. Зокрема, розібрали добудований у кінці ХІХ століття тамбур перед бабинцем, натомість поновили розібрану раніше ризницю. Тоді ж церкву наново вкрили гонтом. Після реставрації у колишній святині відкрили краєзнавчий музей, що дозволило утримувати її у більш-менш пристойному вигляді. Проте пртягом  40 років після того храм більше не ремонтували, і він знову почав занепадати.

Уже в часи Незалежності свої зусилля для відновлення церкви об’єднали дві релігійні громади міста: греко-католицька і православна. Кошти на реставрацію збиралисеред мешканців міста, вони ж, по можливості, допомогали майстрам в ході реставраці храму. До робіт залучили майстрів з Карпат, які володіють призабутою технологією виготовлення якісного колотого гонту (на відміну від пиляного, він майже не вбирає у себе вологу, а відтак майже не гниє), а перекривали церкву фахівці з львівського скансену. Тож сьогодні давній храм виглядає як новий.

В інтер’єрі церкви збереглися фрагменти стінопису XVIII століття і частина старого іконостасу. Більшість ікон з нього у 1980-х роках були перевезені до Львівського музею народної архітектури. Найвідоміша з них – написана в 1679 році ікона «Одигітрія» роботи Матвія Доморадського, придворного живописця короля Яна ІІІ Собеського. Більшість інших ікон, як вважається, теж написані цим маляром та його учнями.

Після відновлення храму для іконостасу були написані нові образи. Цікаво, що Ісус Христос та Богородиця на іконах намісного ряду зображені в українських вишиванках.

Поряд з церквою розташована сучасна їй, а може й старіша, триярусна дерев’яна дзвіниця стовпової конструкції, вкрита пірамідальним наметовим дахом з ліхтарем і маківкою.

Творіння Василя Нагірного

У 1901 році на місті колишнього цвинтаря біля дерев’яної церкви (перенесеного кількома десятиріччями раніше) розпочалося будівництво нового мурованого храму. Започаткував його син тодішнього пароха отець Володимир Петрик. Його заслуги вдячні парафіяни вшанували памятковою мармуровою табличкою, розміщеною під хорами храму: «Заслуженому громадянинови  свому провідникови і б. душпастиреви  о. Володимирови Петрикови  в доказ глубокої пошани  і незабутної пам’яти  парохіяни Комарна 1901 – 1910.Його заходами збудована церков Уроджений 1876 умер 1931 Вічна йому пам’ять».

Попри значний ентузіазм українців Комарна (а швидше за все, саме з огляду на це) польська влада не дало дозволу на будівництво храму в центрі міста, як планувалося, відтак вирішено було будувати святиню на саме на території старого цвинтаря.

Проект церкви було розроблено відомим галицьким архітектором Василем Нагірним. Нагляд за виконанням робіт здійснював архітектор Комарницький, а здійснювали будову досвідчені мулярі з міста Лежайська.

Кошти на будівництво давали практично всі українські мешканці Комарна. Ті, хто не мав можливості вносити грошовий внесок, допомагали фізичною працею або надавали коней для перевезення будівельного матеріалу. За спогадами очевидців, люди на фірах, цілими сім’ями перевозили цеглу біля церкви, а пізніше на своїх плечах із спеціально зробленими коромислами, виносили цеглу на верх до трапу. Дівчата носили цеглу у фартухах, трап розтягувався на багато сотень метрів від верху до низу. Коли мурували купол, то трап був збудований аж до річки Верещиці, щоб легше було доставляти цеглу на верх церкви. Згадуючи історію з відновленням дерев’яної Михайлівської церкви, можемо констатувати, що подібні традиції народної жертовності і самоорганізації існують в Комарні протягом віків.

Церкву було освячено 21 листопада 1910 року  єпископом із Перемишля, Константином Чеховичем.  У престіл було закладено мощі святого, але досі невідомо якого саме. У церкві донині зберігається святий антимінс, на якому здійснювалась перша свята літургія.

Церкву збудовано у монументальному візантійському стилі, хоча й відчуваються впливи модного у ті часи французького класицизму. Вона хрестоподібної форми, з трьома куполами, має три входи із північної сторони і один вхід з паламарки. Будівля стоїть на великих дубових палях, які виконують роль фундаменту, а цегляні стіни беруть початок від самої поверхні землі і піднімаються вгору на десятки метрів. Купол церкви вінчає могутня баня на круглому барабані, висота якої разом і з хрестом становить 30 метрів. Дві менші бічні бані, що також розміщені на круглих підбанниках, фланкують трикутний фронтон головного фасаду. Бані вінчають ажурні ліхтарі з маківками. Фасади та підбанники декоровані пілястрами тосканського ордеру і доричним фризом по всьому периметру споруди. Від сходу храм завершено півкруглою апсидою з симетричними приміщеннями по боках.

Всередині храм виглядає не менш грандіозно. Довжина внутрішнього приміщення сяга. 33 метрів, а товщина стін місцями сягає більше одного метра. Три пари пілонів ділять об’єм храму на три нави.  Головна перекрита циліндричним склепінням, бічні – вітрильними. Призахідній стіні влаштовано великі хори. Чотирирядний різьблений та позолочений іконостас був створений у чвси побудови церкви.

Від батька до сина

Акцентуючи увагу на храмах, освячених на честь архистратига Михаїла, мусимо згадати і про третій український храм Комарна, присвячений апостолам Петру і Павлу.

Церква була збудована у 1848 році на місці давнішої дерев’яної, яка згадувалась  ще у візитації 1764 році. Ця доволі проста однонавна церква згоріла під час бойових дій 1915 року. Відбудову храму планували ще у 1923-му, але довго вибирали проект реконструкції. Почергово відхиливши проекти Олександра Лушпинського та Якова Рудницького, парохія врешті зупинилась на варіанті, запропонованим Євгеном Нагірним (сином того самого Василя Нагірного, що спроектував Михайлівський храм).

Проект Нагірного-молодшого суттєво модифікував первісний храм.  Так, до північної і південної стін нави прибудовано півциркульні бокові рамена, над навою на восьмерику утвореного середхрестя здійнялась дзвоняста баня з ліхтарем і маківкою. Західний фасад було оформлено пілястрами тосканського ордеру і завершено псевдобарочним фронтоном. Внутрішній об’єм храму перпекритий куполом на круглому барабані з вісьмома овальними вікнами, що освітлюють церкву.

До розпису храму долучився відомий художник Антін Манастирський, який, зокрема, виконав намісний ряд триярусного іконостасу та два бічні вівтарі у каплицях Богоматері і Христа.

У 1957 році радянська влада зачинила церкву, віддавши її під склад промтоварів. Повернено вірянам храм лише у 1989 році.

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Сянки, що курсують через станцію Комарно, відправляються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут. Варто знати, що станція Комарно розташоване в селі Бучали за 4 км від міста.

Автобусом

Автобуси Львів-Комарно відправляються з АС-3 (вул.Петлюри,11)

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Самбір-Ужгород. В 3 км за Великим Любінем звернути ліворуч. Відстань від Львова – 45 км.

На карті:

Мандрівки