Мандрівки

Біблійне весілля на глинянському килимі. Загадки Миколаївської церкви

Давню Успенську церкву у Глинянах вважають однією з найвиразніших і добре збережених пам’яток народного дерев’яного зодчества. Знаменита своєю історичною долею та самовідновленим образом «Розп’яття» святиня є великою гордістю містечка на Золочівщині.

Про цей храм КРАЙ уже писав, тож зараз звернемо увагу на молодшу, але не менш шановану в Глинянах церкву святого Миколая. У ній, як стверджують настоятелі, подібно до успенського «Розп’яття» теж самовідновлюються образи.

Миколаївська церква

Помпезна мурована церква святого Миколая датується 1894 роком. Очевидно, з розростанням парафії старенька і невеличка Успенська церква вже не могла вмістити всіх вірних, тож неподалік було вирішено звести великий храм.

Інтер’єр церкви

Досі достеменно невідомо, чому у Миколаївській церкві так довго не було розписів. Єдині, які власне й дійшли до наших днів, були створені протягом 1932 – 1934 року, тобто аж через 40 років після побудови самого храму. Але зважаючи на красу, яку привніс у храм знаний на той час маляр Северин Борачек, може й справді не варто було поспішати. Таке враження, що церква сама чекала на майстра.

Сьогодні про Борачека знають хіба фахівці. А дарма, бо талант цього художника справді непересічний. Дослідники наголошують, що його манера іконопису вирізнялася оригінальністю. Йому вдавалося органічно поєднувати класику з модерном, біблійні сюжети для оформлення церкви він вибирав не надто поширені в іконописі. Роботам надавав некласичного забарвлення, використовуючи фарби на природній основі з додаванням яєць і молока. При цьому свої творіння художник щедро орнаментував квітами, не цураючись народного колориту. Нині темперне малярство Борачека у цілісному вигляді, а не фрагментарно, збереглося тільки у Глинянах. Може це така містична подяка місцевим мешканцям, коштом яких працював маляр і які з усього містечка збирали йому необхідні для роботи молоко та яйця.

Іконостас церкви

Вартує сказати кілька слів про мистця, який залишив свій невеликий, але вагомий слід в українському іконописі. Народився він на Теребовлянщині в родині українського священика Юліана Борачека (це, очевидно, сполонізований варіант прізвища Борачок) 22 червня 1898 року. По закінченні Теребовлянської гімназії навчався у Краківській академії мистецтв. Добровольцем встав до лав січового стрілецтва. Справжнє визнання до молодого художника прийшло у 30-их роках ХХ століття, коли він виставляв свої роботи у Парижі, де навчався на художніх курсах, а також у Мюнхені, Женеві, Бонні та Львові. 1947 року Северин Борачек виїхав до столиці Баварії, а після персональної виставки у Нью-Йорку в 1956 році вирішив залишитися у США. Помер 8 липня 1975 року в Річмонді, штат Вірджинія.

Фреска “Ісус Христос на проповіді”

На час розпису глинянського храму маляр жив неподалік, у Винниках. І, звісно, не знав, яка доля очікує на його твори. У 1962 році, коли Глиняни були районним центром, храм закрили. Поруч розташовувався райком партії, тож тодішніх місцевих вождів страшенно нервувало, коли у церкві відправляли Служби Божі.

Місцеві люди згадують, що в закритій церкві навмисно і зухвало нищили ікони, а якийсь час навіть розводили нутрій. Згадують як якийсь місцевий комуністичний бонза навіть давав дітлахам по 10 копійок, намовляючи їх вибивали у храмі вікна.

Фреска “Ісус Христос у домі Марфи і Марії”

Храм занепадав. Нищилися і його розписи. Тільки в останні роки існування СРСР святиню знову передали вірним. Парафіяни змушені були винести купи сміття та болота зсередини церкви, і навіть повикорчовувати пророслі там кущі. 30 січня 1989 року в храмі святого Миколая знову розпочались богослужіння. Першу Святу Літургію очолив о. Василь Костів.

…А невдовзі у храмі почали творитися дива. Зблідлий від часу і неналежної турботи розпис почав… самовідновлюватися. Точно, як давній образ із сусідньої Успенської церкви.

Розпис склепіння головної нави

Не будемо самостійно розвивати власні гіпотези і нав’язувати свої коментарі – просто процитуємо слова місцевого священика Дмитра Майкута, які він кілька років тому озвучив журналістам: “Коли я вперше приїхав у храм, з правого боку проступав розпис: “Ісус Христос у домі Марфи і Марії”. Тоді мою увагу привернули голуби – я не міг розпізнати, що це таке. Були певні зарисовки, але вельми блідими були фарби…Усі пам’ятають, що були дуже знищені фрески “Ісус Христос на проповіді” та “Різдво Ісуса Христа”. А у вівтарі, де величні панорами “Голгофа Христова” і “Воскресіння”, – кольорів майже не було. Нині ці фрески насичені фарбами. У вівтарі храму вже у наш час люди підмалювали стіни – то малюнки пробиваються навіть крізь цю нову фарбу. Ми викликали фахівців Укрзахідпроектреставрації, Академії мистецтв, звернулися у нашу греко-католицьку церкву, у відділ сакрального мистецтва. Комісія, яка приїздила оглядати стіни, не змогла пояснити, що відбувається”.

Розпис “Євангеліст Марк”

Якщо ж говорити не про дива, а виключно про мистецтво, то загальновизнаним шедевром Миколаївської церкви є ікона „Весілля в Кані Галилейській”. Неймовірно «жива» і тепла, вона частково засобами народного колориту відображає знамениту подію з Нового Завіту.

Розпис “Євангеліст Матвій”

Унікальність роботи, зокрема, у зображенні глинянського килиму під ногами наречених і гостей. Дехто трактує це, як вкладений художником символ надії на відродження килимарства, що колись прославляло Глиняни на всю Європу. А символи можуть матеріалізовуватися. Відродилася церква святого Миколая, відроджують потрохи місцеві умільці і знамените килимарство.

Ікона „Весілля в Кані Галилейській”.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси на Глиняни (Львів-Глиняни, Львів-Женів) відправляються з АС-6 (вул..Личаківська, 154) з середнім інтервалом руху 1-1,5 год. Є також автобус Львів-Красне-Глиняни, який відправляється з АС-2 чотири рази на день.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Тернопіль, у селі Якторів звернути ліворуч. Відстань – 50 км.

На карті:

Мандрівки