Дерев’яна церква Івана Хрестителя у Городку, збудована у 1755 році, є одним з найвизначніших храмів галицької архітектурної школи і пам’яткою архітектури національного значення. Після довгих років занепаду у радянські часи, коли вона опинилася під загрозою цілковитого знищення, сьогодні ця давня святиня повернула собі статус одного з центрів християнського життя міста. А проведена нещодавно реставрація дозволила пам’ятці засяяти, як в часи її побудови, нагадуючи нащадкам про неперевершене мистецтво галицьких будівничих минулого.
Первісна церква на цьому місці, неподалік колишнього дитинця на Черлянському передмісті, була збудована ще в 1403 році. Вона була найдавнішим згаданим в документах храмом на території Городка. До наших днів ця святиня не дійшла, і як вона виглядала, можна лише уявляти.
Городок у ті часи був улюбленим містом короля Владислава ІІ Ягайла, який часто навідувався і подовгу жив у ньому. Зрештою, саме в Городоцькому замку монарх і помер в у березні 1434 року. Польський король, зрозуміло, був католиком, але намагався толерантно ставитися й до інших релігійних конфесій. Зокрема відомо, що Владислав ІІ подарував українській церкві Івана Хрестителя луги та ґрунти в околиці старого Вишенського гостинця. У 1443 році брат Ягайла Свидригайло, якому дістався Городок після смерті Владислава, підтвердив королівський дарунок спеціальним привілеєм, причому писаний той був руською мовою.
1660 року первісний храм Івана Хрестителя згорів і був відбудований коштом родини Попелів. Проте у 1752 році церква знову згоріла під час великої міської пожежі. Через три роки, у 1755-му, на згарищі було збудовано новий храм, який і дійшов до наших часів
Це тризрубна, триверха будівля, розмірами 19,8×6,8 м. Три об’єми майже квадратні в плані, їх оточує стрімке піддашшя, яке при західній стіні бабинця розриває односхилий дашок на вхідними дверима. Стіни підопасання шальовані вертикально дошками і лиштвами, а надопасання — кожуховані гонтами. Дахи церкви також вкриті гонтами. Будівлю завершують три низькі восьмерики (над навою більший), вкриті невеликими верхами, які вінчають ліхтарі з маківками.
У південних стінах нави і вівтаря існують бічні входи. При східній стіні прибудована дерев’яна каплиця, вкрита двосхилим дахом.
У 1802 році з південного боку храму збудували муровану каплицю Усікновення Голови Івана Хрестителя, де встановили невеличкий іконостас, а у підвалі – скульптурне зображення голови Івана Хрестителя на підносі. За народними переказами, у ті часи на літнього Івана, 7 липня, місцеві мешканці щороку виконували своєрідний обряд, заходячи на колінах в одні двері каплички і виходячи в інші.
Настінний розпис храму виконав у 1861 році маляр Федір Щербоковський. Про це свідчить відповідний напис над вхідними дверима, дещо пошкоджений при одній з реставрацій.
У 1863 році у північно-східному напрямку від церкви звели високу муровану, квадратну у плані триярусну вежу-дзвіницю. Її видно з усіх сторін Городка, і нині ця вежа є одним із символів міста.
Розпис церкви і зведення дзвіниці припали на часи, коли парохом церкви Івана Хрестителя був отець Лев Терещаківський – одна з найвизначніших українських постатей не лише Городка, але й усієї Галичини. Випускник Львівської духовної семінарії о. Лев Терещаківський був провідним діячем Головної Руської Ради, засновником «Галицько-Руської Матиці». Саме він на одному із засідань Ради у червні 1848 року проголосив ідею створення на пожертвування всього українського населення східної Галичини Народного Дому, який служив би піднесенню духовної культури народу шляхом заснування бібліотек, читалень, музеїв, друкарень, стипендійних фондів. У 1849 році о. Терещаківський від імені Головної Руської Ради звернувся до австрійського уряду щодо безоплатної передачі руїн старого Львівського університету (на теперішній вулиці Театральній) та земельної ділянки біля них, де й був збудований Народний Дім.
З 1861 по 1874 рік Лев Терещаківський служив парохом церкви св. Івана Хрестителя у Городку, де, як вже згадувалось, ініціював новий розпис інтер’єру і будівництво дзвіниці. Втім, його активна діяльність не обмежувалася храмом – зокрема, протягом 1861-1866 років він був послом до Галицького Сейму у Львові від округу Городок – Янів. Отець Терещаківський також відзначився як журналіст і просвітитель – дописував до «Зорі Галицької» та інших газет, видав перший український підручник пасічництва «Наука о пчоловодстві», заснував в Городку антиалкогольне товариство при церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці. У Городку Лев Трещаківський й помер і був похований на міському кладовищі.
Іншими славетними постатями, що служили в городоцькому храмі Івана Хрестителя, були батько і син Лиски. Отець Володимир Лиско, що був освячений на служіння митрополитом Андреєм Шептицьктим у 1910 році, довгі роки завідував парохією у Городку. Він був провідником майже всіх повітових українських організацій, а у листопаді 1918 року брав активну участь у проголошенні ЗУНР в місті. О. Володимир також заснував чотирикласову приватну українську школу та організував прихисток для сиріт. Принагідно здійснив реставрацію дещо занепалої церкви Івана Хрестителя. Після знищення комуністичною владою української греко-католицької церкви він відмовився переходити на російське православ’я, за що був ув’язнений до сумнозвісного табору Домб’є.
Ще трагічнішою була доля його сина, о. Романа Лиска. Як і його батько, отець Роман після львівського псевдособору категорично відмовився переходити у московське православ’я. У вересні 1949 року він був ув’язнений до сумнозвісної тюрми на вулиці Лонцького у Львові. Отця Романа звинуватили у сприянніі ОУН та переховуванні вояків УПА. У жовтні 1949-го внаслідок жорсткогих катувань він помер у в’язниці. Де поховане тіло священника – невідомо й донині. У 2001 році, під час візиту в Україну папи Івана Павла ІІ, отець Роман Лиско був беатифікований разом з іншими новомучениками УГКЦ. Сьогодні Роман Лиско є святим покровителем Городка, а на колишньому парохіяльному домі при церкві, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку.
Поруч з нею – ще одна меморіальна таблиця, на честь видатного українського письменника Уласа Самчука. Письменник, який був тісно пов’язаний з ОУН, під час Другої світової війни за допомогою тодішнього пароха Е. Роздольського переховувався у цьому будинку від німців. Самчук разом зі своєю дружиною ТетяноюПраховою-Чорною жив тут з листопада 1943-го до липня 1944-го, написавши за цей час працю «Юність Василя Шеремети». Свої спогади перебування у Городку письменник пізніше описав у книзі спогадів «На білому коні».
У повоєнний час радянська влада не лише ув’язнювала і вбивала священиків, але й масово закривала храми. Не минула ця доля і церкву Івана Хрестителя. Залишившись без догляду, вона настільки занепала, що почала валитися. Ситуацію частково врятувало надання храму статусу пам’ятки республіканського значення у 1968 році. Була проведена сяка-така реставрація, під час якої, однак, з церкви зникли майже всі цінні речі, у тому числі ікони старого іконостаса.
Другу, більш кваліфіковану реставрацію здійснили у 1980 році за проектом архітектора Богдана Кіндзельського. Храм було відновлено у його первісному вигляді, після чого його оголосили пам’яткою народної архітектури галицької школи. Тут було відкрито краєзнавчий музей. А в кінці 1980-х років у церкві Івана Хрестителя відновили богослужіння. Сьогодні храм належить громаді Православної церкви України.
Як добратись зі Львова
Потягом
Електрички Львів-Мостиська, що курсують через Городок, відправляються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.
Автобусом
Автобуси Львів-Городок відправляються з приміського залізничного вокзалу з середнім інтервалом 20-30 хв.
Автомобілем
Їхати трасою Львів-Шегині. Відстань – 28 км.
