Постаті

КРАСІВСЬКИЙ Зеновій. Легенда дисидентського руху

Легендарний український дисидент, письменник Зеновій Михайлович Красівський народився 12 листопада 1929 року в селі Витвиця (нині – Долинський район Івано-Франківщини).  

У 1948 року всю родину Красівськихбуло депортовано в Казахстан, однак самому Зеновію вдалося втекти. До першого арешту у 1949 році перебував на нелегальному становищі в Карпатах та у Львові.  Засуджений до 5 років ув’язнення та довічного заслання. Покарання відбував на лісоповалі в Архангельській області. 1953 року  був звільнений та відправлений до родини в Караганду, де працював шахтарем. У 1957 році отримав у шахті важку травму і був визнаний інвалідом ІІ-ї групи.

У 1959 році у Казахстані притягався до відповідальності за «розпалювання націоналістичних настроїв серед українців». З великими труднощами, але з часом йому вдалося повернутися в Україну і навіть вступити на філологію  до Львівського університету. Позірно визнавши радянську владу, Красівський продовжив свою боротьбу.

У серпні 1963-го націоналістичні підпільні середовища запросили Красівського взяти участь у створенні нелегальної організації Український національний фронт. Програма УНФ, написана Красівським, передбачала мирні методи боротьби за незалежність України. Вирішено було видавати теоретичний журнал «Воля і Батьківщина». Перший номер журналу з’явився в жовтні 1964-го. Він і наступні два номери були надруковані на горищі власного дому письменника. УНФ складався з чотирьох низових організацій (дві — у Львові, дві — в Івано-Франківську) і окремих членів у різних регіонах УРСР (Рівне, Донецьк, Кіровоград та ін.). Красівський здійснював координацію роботи львівських груп. Усього в УНФ налічувалось понад 150 осіб, які, завдяки конспірації, часто не знали один одного. В цей час Красівський написав роман «Байда», збірки віршів «Месник», «На сполох» і «Литаври».

Гучний резонанс викликав розісланий у березні 1966 року партійним і урядовим чиновникам СРСР і УРСР, а також у центральні газети «Меморандум Українського національного фронту XXIII з’їзду КПРС». У ньому відзначалося, що компартія засудила тільки методи сталінської національної політики, а не її сутність. Тому автори Меморандуму пропонували з’їзду радикально переосмислити національні проблеми в СРСР, задовольнити вимоги українського народу і повернути йому узурповані права, зокрема, дати можливість насильно переселеним повернутися на батьківщину, припинити гоніння української інтелігенції, арешти й переслідування, ввести українську мову в усіх культурних і громадських, адміністративних і господарських організаціях й ін.

Після цього КДБ розпочав пошуки УНФ, а Красівський з побратимами продовжили «бомбувати» своїми листами високі партійні чини і радянські газети.

У березні 1967 року КДБ таки вдалося заарештувати керівництво УНФ, у тім числі й Зеновія Красівського.  Його засудили до 12-ти років позбавлення волі (5 років тюрми, 7 років таборів суворого режиму) і 5-ти років заслання.

Відбуваючи покарання у Владимирському централі (1968-1971), Красівський написав поему «Тріумф сатани» і збірку віршів «Невольницькі плачі», яка вперше була опублікована 1984 року в Лондоні.

У 1972 року у Владимирі проти Красівського порушено нову справу за «антирадянську агітацію та пропаганду». За вироком суду Зеновія Михайловича спрямовують до психіатричної лікарні у Смоленську, згодом до Львова, а потім до Тернополя.

26 травня 1979 Красівський одружився з Оленою Антонів, колишньою дружиною В’ячеслава Чорновола. Дружина також оформила над ним опікунство, бо офіційна медицина визнала його «параноїдальним шизофреніком».

У жовтні того ж року Зеновій Красівський став членом Української Гельсінкської групи (УГГ).

12 березня 1980 року дисидента знову заарештували і відправили  «досиджувати» термін покарання за вироком 1968 року. Покарання він відбував у колонії суворого режиму в селі КучиноЧусовського р-ну Пермської області. На засланні проживав у селище Луговоє Тюменської області.

Загалом Зеновій Красівський провів у неволі 21 рік.

1985 року він повертається в Україну і стає ативним членом Української Гельсінської Спілки. Також ініціює створення політичного об’єднання «Державна Самостійність України». У той же час засновує у Стрию політичний журнал «Українські проблеми».

На той час Красівський уже був важко хворим. Помер 20 вересня 1991 року в Моршині, встигнувши побачити проголошення Незалежності, за яку боровся все життя. Уже після його смерті стало відомо, що в останні роки Зеновій Михайлович очолював Крайовий Провід Організації Українських Націоналістів (б).

У Витвиці створено музей ЗеновіяКрасівськогоі споруджено йому пам’ятник. 2006-го року письменника і дисидента посмертно було нагороджено орденом «За мужність» І ступеня.

Постаті