Події жовтня 2019 року знову трагічно нагадали про монастир святих апостолів Петра і Павла у Дрогобичі. Під час пошукових досліджень фахівці меморіально-пошукового центру «Доля» на подвір’ї біля монастиря, на початку вулиці Стрийської, виявили останки закатованих у тюрмі НКВД, під яку радянська система використовувала шановану василіанську обитель.
За словами керівника «Долі» Святослава Шеремети, на подвір’ї колишньої в’язниці можуть покоїтися воїни УПА, або ж члени підпілля ОУН, яких звозили на опізнання, або з якими проводили слідчі дії на території тюрми.
Після досліджень та ексгумації проведуть перепоховання загиблих.
Потрапивши у Дрогобич, вартує помолитися за душі вбитих українців у тамтешній тюрмі і водночас попросити у Господа ласки на майбуття в одному з найшановніших монастирів чину святого Василя Великого.
Петропавлівський монастир у Дрогобичі, зараховують до значущих духовних осередків нашого краю. Окрім цього, це один із найрозкішніших взірців сакральної архітектури краю та й держави в цілому. Окрім масивного мурованого храму, тут розміщено кілька монастирських споруд, які яскраво домінують в околицях дрогобицького середмістя.
Історія обителі порівняно недовга, однак доволі цікава. Ще до середини XVIII століття довкола Дрогобича діяли чернечі василіанські осередки у низці сіл, зокрема у Дережичах, Лішні, Летні, Унятичах, Лужку Долішньому. За влучним твердженням священика та дослідника Михайла Ваврика, в тісному сусідстві з самбірськими монастирями вони «густою мережею вкривали ввесь наддністрянський пояс».
Найповажнішим, якщо так коректно висловлюватися, був монастир у Дережичах, який виник ще на початку XVI ст. і мав титул архимандрії. Більшість із дрібних монастирів було ліквідовано австрійською владою, але невдовзі за її ж дозволом була заснована наймолодша василіанська обитель на тодішньому задвірнянському передмісті в Дрогобичі.
Згаданий отець Ваврик так писав про заснування дрогобицького монастиря: «Якраз тоді, коли в урядових канцеляріях списувано смертельні присуди на найславніші наші монастирі новозанятої Галичини без огляду на їх найсвітлішу діяльність та багатовікову традицію, надворний декрет із 31 грудня 1774 року відкрив у Дрогобичі новий василіянський осередок на пропозицію тодішнього протоігумена Онуфрія Братковського в заміну за касату трьох сусідніх манастирців у Ліпші, Летні й Дережичах».
Такий, з дозволу сказати, «бартер» був вигідний греко-католикам, оскільки маленькі сільські обителі на той час уже не могли задовольняти потреби зростаючої кількості греко-католиків. Не варто упускати й місійно-політичний фактор, адже з побудовою василіанського монастиря у Дрогобичі, в одному з найважливіших міст Галичини з’являвся потужний центр українства.
Однак, даючивисокий дозвіл, імператриця Марія-Терезія висунула вимогу, що загальну кількість ченців не будуть збільшувати, а келії вони мають споруджувати власним коштом. Прийнявши таку вимогу, василіани купили в передміщанина Василя Ортинського великий шмат поля і взялися до праці. Усіма роботами керував перший ігумен монастиря отець Гликерій Дубицький.
Отож, уже до 1777 року на передмісті з’явилися дерев’яна церква та перші келії. Проте їхня доля була короткою – їх знищила пожежа 1825 року, спричинена двома місцевими юнаками, котрих харчували в монастирській їдальні. З усього майна вдалося врятувати лише вівтар і кілька ікон.
Завдяки зусиллям ігумена о. Йосафата Качановського австрійська влада дозволила спорудити новий кам`яний храм і монастир. Надкупольний хрест з 1828 року свідчить про те, що ця справа не затягнулася на довгі роки. Церква була посвячена в день священомученика Йосафата в 1831 році.
Для збереження пам’яті про цю подію храм cвятих верховних апостолів Петра і Павла отримав ще й додаткову посвяту на честь священномученика Йосафата.
Окремою сторінкою в історії Дрогобицької василіанської обителі в кінці XVIII – першій половини XIX століття є шкільництво. Поруч із новопосталим монастирем засновано гімназію зі студіями з філософії і початкову школу, та внаслідок урядової реформи вона була ліквідована. Проте саму школу підвищили до рівня «головної окружної» з німецькою мовою навчання, а поряд з якою до першої третини XIX століття діяла «руська шкілка». Головна школа займала нижній поверх колишнього «кармелітського будинку», а всі видатки на її утримання йшли частково з казни міста і монастирського бюджету.
Саме у тутешній школі у 1865-1867 роках в початкових класах навчався Іван Франко, який, до речі, був відзначений найвищою похвалою в так званій Золотій Книзі найкращих учнів. Дехто з дрогобицьких отців згодом став прототипами ранніх Франкових оповідань.
Загалом про потужність і вплив монастиря святих Петра і Павла можна судити хоча б з огляду на його повноваження. Монастир мав під своєю управою рекордне на той час число церков: сім в самому Дрогобичі і ще одну в Лішнянському Монастирку. Це три дерев’яні храми – святого Юрія, який й по сьогодні вважається сакральною перлиною Дрогобича (початок XVII ст.); Чесного Хреста Господнього (1671 р.) та святої Параскеви П’ятниці, а також три муровані церкви – Спаська (мала статус парафіяльної у стрийському напрямку), святих Петра і Павла (монастирська, в 30-их роках XX ст. призначена в основному для шкільної молоді) та Різдва Богородиці (служила для духовної праці з жителями лішнянського передмістя).
У зв’язку з ремонтно-реставраційними роботами у першій третині ХХ століття приміщення монастиря Петра і Павла орендувала платна міська лікарня для міщан та прибулих з інших міст. Пізніше монастирський дім винаймали з метою проживання приватні особи, зокрема серед них був політичний і громадський діяч, голова Дрогобицької «Просвіти», майбутній президент УНР в екзилі Степан Витвицький. На стіні монастиря на його честь відкрили пам’ятну таблицю.
Оновлена Петропавлівська церква була посвячена 4 грудня 1934 року перемиським владикою Йосафатом Коциловським, майбутнім блаженним УГКЦ. Але вже через 5 років для церкви та монастиря почалися важкі часи.
Радянська влада в принципі не шкодувала духовних святинь. Але стосовно дрогобицького монастиря її ставлення було особливо навіженим. Багатьох монахів репресували, а декого з ченців замордували у катівні НКВС, яка знаходилася поряд із храмом. У цей період загинули ієромонахи Северіян Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак, проголошені папою Іваном-Павлом ІІ блаженними під час його візиту в Україну 27 червня 2001 року.
У 1944 році монастирська церква була облаштована під катівню НКВС і пересильну в`язницю для репресованих осіб.
До 1959 року на карті УРСР була Дрогобицька область, а після її ліквідації Петропавлівський храм влада надала у користування місцевому педагогічному університету. Катівня замінилася на студентський клуб для танців та інших розваг. А у приміщеннях монастиря були розташовані наукові лабораторії.
22 лютого 1990 року дрогобицьку святиню врешті повернули монахам-василіанам. Першим ігуменом монастиря був о. Лаврентій Івасечко. Всередині і довкола храму активно велися реставраційні роботи, тоді було зроблено розпис храму митцем Всеволодом Луцівим та ще п`ятьма львівськими художниками.
12 липня того ж року в день храмового свята вперше після насильного закриття на подвір`ї храму відслужена літургія, а в 1991 році відновилися регулярні богослужіння. Офіційне посвячення храму здійснив 12 липня 1993 року єпископ Івано-Франківський Софрон Дмитерко.
У храмове свято, 12 липня 2006 року, була посвячена фігура-фонтан «Хрещення Ісуса в Йордані», «Голгофа» (скульптор – Б. Гретчак), мозаїка блаженних преподобномучеників Северіяна, Якима та Віталія (митці – В. Змієвець і Т. Гавриш) та гробниця Ісуса Христа. Наступного року в той же день посвячено мозаїку верховних апостолів Петра і Павла, а також фігури Христа й Богородиці на відновленій дзвіниці.
Сьогодні дрогобицький монастир знову виконує функції одного з найважливіших осередків духовності в Галичині. Його архітектурним ансамблем, в який доволі органічно вкраплені сучасні елементи, захоплюються шанувальники архітектури. І лише страшні знахідки нагадують, що у світі поруч зі славою часто крокує трагедія.
Як добратись зі Львова
Потягом
Електрички Львів-Трускавець, які курсують через Дрогобич, відправляюються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.
Автобусом
Автобуси Львів-Дрогобич відправляються з АС-8 (залізничний вокзал) з середнім інтервалом 30 хв.
Автомобілем
Трасою Київ-Чоп в напрямку Стрия. У Рудниках повернути направо в напрямку Меденич та Дрогобича. Відстань – 85 км.
На карті:
