Мандрівки

Слава і трагедія. Петропавлівський монастир у Дрогобичі

Події жовтня 2019 року знову трагічно нагадали про монастир святих апостолів Петра і Павла у Дрогобичі. Під час пошукових досліджень фахівці меморіально-пошукового центру «Доля» на подвір’ї біля монастиря, на початку вулиці Стрийської, виявили останки закатованих у тюрмі НКВД, під яку радянська система використовувала шановану василіанську обитель.

Церква свв. Петра і Павла

За словами керівника «Долі» Святослава Шеремети, на подвір’ї колишньої в’язниці можуть покоїтися воїни УПА, або ж члени підпілля ОУН, яких звозили на опізнання, або з якими проводили слідчі дії на території тюрми.

Після досліджень та ексгумації проведуть перепоховання загиблих.

Потрапивши у Дрогобич, вартує помолитися за душі вбитих українців у тамтешній тюрмі і водночас попросити у Господа ласки на майбуття в одному з найшановніших монастирів чину святого Василя Великого.

Церква свв. Петра і Павла та будівля монастиря

Петропавлівський монастир у Дрогобичі, зараховують до значущих духовних осередків нашого краю. Окрім цього, це один із найрозкішніших взірців сакральної архітектури краю та й держави в цілому. Окрім масивного мурованого храму, тут розміщено кілька монастирських споруд, які яскраво домінують в околицях дрогобицького середмістя.

Історія обителі порівняно недовга, однак доволі цікава. Ще до середини XVIII століття довкола Дрогобича діяли чернечі василіанські осередки у низці сіл, зокрема у Дережичах, Лішні, Летні, Унятичах, Лужку Долішньому. За влучним твердженням священика та дослідника Михайла Ваврика, в тісному сусідстві з самбірськими монастирями вони «густою мережею вкривали ввесь наддністрянський пояс».

Церква свв. Петра і Павла з боку апсиди

Найповажнішим, якщо так коректно висловлюватися, був монастир у Дережичах, який виник ще на початку XVI ст. і мав титул архимандрії. Більшість із дрібних монастирів було ліквідовано австрійською владою, але невдовзі за її ж дозволом була заснована наймолодша василіанська обитель на тодішньому задвірнянському передмісті в Дрогобичі.

Згаданий отець Ваврик так писав про заснування  дрогобицького монастиря: «Якраз тоді, коли в урядових канцеляріях списувано смертельні присуди на найславніші наші монастирі новозанятої Галичини без огляду на їх найсвітлішу діяльність та багатовікову традицію, надворний декрет із 31 грудня 1774 року відкрив у Дрогобичі новий василіянський осередок на пропозицію тодішнього протоігумена Онуфрія Братковського в заміну за касату трьох сусідніх манастирців у Ліпші, Летні й Дережичах».

Інтер’єр церкви

Такий, з дозволу сказати, «бартер» був вигідний греко-католикам, оскільки маленькі сільські обителі на той час уже не могли задовольняти потреби зростаючої кількості греко-католиків. Не варто упускати й місійно-політичний фактор, адже з побудовою василіанського монастиря у Дрогобичі, в одному з найважливіших міст Галичини з’являвся потужний центр українства.

Однак, даючивисокий дозвіл, імператриця Марія-Терезія висунула вимогу, що загальну кількість ченців не будуть збільшувати, а келії вони мають споруджувати власним коштом. Прийнявши таку вимогу, василіани купили в передміщанина Василя Ортинського великий шмат поля і взялися до праці. Усіма роботами керував перший ігумен монастиря отець Гликерій Дубицький.

Розпис склепіння церкви

Отож, уже до 1777 року на передмісті з’явилися дерев’яна церква та перші келії.  Проте їхня доля була короткою – їх знищила пожежа 1825 року, спричинена двома місцевими юнаками, котрих харчували в монастирській їдальні. З усього майна вдалося врятувати лише вівтар і кілька ікон.

Завдяки зусиллям ігумена о. Йосафата Качановського австрійська влада дозволила спорудити новий кам`яний храм і монастир. Надкупольний хрест з 1828 року свідчить про те, що ця справа не затягнулася на довгі роки. Церква була посвячена в день священомученика Йосафата в 1831 році.

Головний корпус монастиря

Для збереження пам’яті про цю подію храм cвятих верховних апостолів Петра і Павла отримав ще й додаткову посвяту на честь священномученика Йосафата.

Окремою сторінкою в історії Дрогобицької василіанської обителі в кінці XVIII – першій половини XIX століття є шкільництво. Поруч із новопосталим монастирем засновано гімназію зі студіями з філософії і початкову школу, та внаслідок урядової реформи вона була ліквідована. Проте саму школу підвищили до рівня «головної окружної» з німецькою мовою навчання, а поряд з якою до першої третини XIX століття діяла «руська шкілка». Головна школа займала нижній поверх колишнього «кармелітського будинку», а всі видатки на її утримання йшли частково з казни міста і монастирського бюджету.

Вхідний портал монастирського корпусу

Саме у тутешній школі у 1865-1867 роках в початкових класах навчався Іван Франко, який, до речі, був відзначений найвищою похвалою в так званій Золотій Книзі найкращих учнів. Дехто з дрогобицьких отців згодом став прототипами ранніх Франкових оповідань.

Загалом про потужність і вплив монастиря святих Петра і Павла можна судити хоча б з огляду на його повноваження. Монастир мав під своєю управою рекордне на той час число церков: сім в самому Дрогобичі і ще одну в Лішнянському Монастирку. Це три дерев’яні храми – святого Юрія, який й по сьогодні вважається сакральною перлиною Дрогобича (початок XVII ст.); Чесного Хреста Господнього (1671 р.) та святої Параскеви П’ятниці, а також три муровані церкви – Спаська (мала статус парафіяльної у стрийському напрямку), святих Петра і Павла (монастирська, в 30-их роках XX ст. призначена в основному для шкільної молоді) та Різдва Богородиці (служила для духовної праці з жителями лішнянського передмістя).

Фігура-фонтан «Хрещення Ісуса в Йордані»

У зв’язку з ремонтно-реставраційними роботами у першій третині ХХ століття приміщення монастиря Петра і Павла орендувала платна міська лікарня для міщан та прибулих з інших міст. Пізніше монастирський дім винаймали з метою проживання приватні особи, зокрема серед них був політичний і громадський діяч, голова Дрогобицької «Просвіти», майбутній президент УНР в екзилі Степан Витвицький. На стіні монастиря на його честь відкрили пам’ятну таблицю.

Оновлена Петропавлівська церква була посвячена 4 грудня 1934 року перемиським владикою Йосафатом Коциловським, майбутнім блаженним УГКЦ. Але вже через 5 років для церкви та монастиря почалися важкі часи.

Мозаїка блаженних преподобномучеників Северіяна, Якима та Віталія

Радянська влада в принципі не шкодувала духовних святинь. Але стосовно дрогобицького монастиря її ставлення було особливо навіженим. Багатьох монахів репресували, а декого з ченців замордували у катівні НКВС, яка знаходилася поряд із храмом. У цей період загинули ієромонахи Северіян Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак, проголошені папою Іваном-Павлом ІІ блаженними під час його візиту в Україну 27 червня 2001 року.

У 1944 році монастирська церква була облаштована під катівню НКВС і пересильну в`язницю для репресованих осіб.

До 1959 року на карті УРСР була Дрогобицька область, а після її ліквідації Петропавлівський храм влада надала у користування місцевому педагогічному університету. Катівня замінилася на студентський клуб для танців та інших розваг. А у приміщеннях монастиря були розташовані наукові лабораторії.

Меморіальна дошка в пам’ять про закатованих в тюрмі НКВС

22 лютого 1990 року дрогобицьку святиню врешті повернули монахам-василіанам. Першим ігуменом монастиря був о. Лаврентій Івасечко. Всередині і довкола храму активно велися реставраційні роботи, тоді було зроблено розпис храму митцем Всеволодом Луцівим та ще п`ятьма львівськими художниками.

12 липня того ж року в день храмового свята вперше після насильного закриття на подвір`ї храму відслужена літургія, а в 1991 році відновилися регулярні богослужіння. Офіційне посвячення храму здійснив 12 липня 1993 року єпископ Івано-Франківський Софрон Дмитерко.

Меморіальна дошка на честь о. Віталія Байрака

У храмове свято, 12 липня 2006 року, була посвячена фігура-фонтан «Хрещення Ісуса в Йордані», «Голгофа» (скульптор – Б. Гретчак), мозаїка блаженних преподобномучеників Северіяна, Якима та Віталія (митці – В. Змієвець і Т. Гавриш) та гробниця Ісуса Христа. Наступного року в той же день посвячено мозаїку верховних апостолів Петра і Павла, а також фігури Христа й Богородиці на відновленій дзвіниці.

Сьогодні дрогобицький монастир знову виконує функції одного з найважливіших осередків духовності в Галичині. Його архітектурним ансамблем, в який доволі органічно вкраплені сучасні елементи, захоплюються шанувальники архітектури. І лише страшні знахідки нагадують, що у світі поруч зі славою часто крокує трагедія.

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Трускавець, які курсують через Дрогобич, відправляюються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси Львів-Дрогобич відправляються з АС-8 (залізничний вокзал) з середнім інтервалом 30 хв.

Автомобілем

Трасою Київ-Чоп в напрямку Стрия. У Рудниках повернути направо в напрямку Меденич та Дрогобича. Відстань – 85 км.

На карті:

Мандрівки