Мандрівки

Галицькі Кобзарі. До історії пам’ятників Шевченкові на Львівщині

У серпні 1992 року у центрі Львова було урочисто відкрито памятник українському Поетові і Пророкові Тарасу Шевченку. Галицька столиця отримала свято, на яке чекала понад сто років. Адже вперше ідею спорудити монумент Кобзареві публічно була висловлена сином Маркіяна Шашкевича Володимиром на шпальтах газети «Русь», співредактором якої він був, у далекому 1867 році.

Хоча уже за кілька років українська громада Львова отримала створений скульптором Тадеушом Барончем готовий прототип пам’ятника, спроби увіковічнити Шевченка на львівських теренах ще довгий час залишалися безуспішними. А ініціативу тим часом перехопили інші. Відтак за право називатися першим населеним пунктом краю, де зведено пам’ятник поетові, змагаються розташовані неподалік Львова (та в кілометрі поблизу один одного) село Лисиничі та містечко Винники.

Пам’ятник Шевченку у Лисиничах. 1911 р. (скульптура 1961 р.)

Особливої суперечності тут насправді немає. Хронологічно Лисиничі були першими, але відкритий у 1911 році монумент був радше пам’ятним знаком – увінчана хрестом кам’яна піраміда з вмонтованим порцеляновим портретом поета. Відкритий ж на два роки пізніше пам’ятник у Винниках був першим власне пам’ятником, постаментом зі скульптурним погруддям Шевченка. Тож у кожного є свій привід для гордощів.

До речі, суперечка за першість в увіковіченні пам’яті Кобзаря в Галичині не обмежується двома згаданими населеними пунктами – на це право претендує також село Бурдяківці нинішнього Борщівського району Тернопільщини. За твердженням місцевих краєзнавців, пам’ятник-хрест у цьому селі було встановлено у лютому 1911-го, на півроку раніше від лисиницького. Що цікаво, його авторство приписують архітектору Олександру Лушпинському, за проектом якого двома роками пізніше було виготовлено пам’ятник Шевченкові у Винниках.

Пам’ятник Шевченку у Винниках 1913 р. (реставрація 1925 р.)

Однак повернемося до теренів Львівщини. Ініціатива вшанувати пам’ять Кобзаря у Лисиничах до 50-х роковин його смерті належала місцевим селянам, а гроші на пам’ятник збирали усією громадою під керівництвом читальні «Просвіти». Для його спорудження цілком доречно придалися брили тесаного каменю, які залишилися після зведенню мурованої дзвіниці поблизу місцевої церкви.

Відкриття пам’ятника відбулося 17 вересня 1911 року і було приурочене до 50-ліття з дня смерті Шевченка. Окрім місцевих мешканців та представників українських організацій, на свято завітали українські депутати австрійського парламенту та галицького сейму, а урочисте зняття покривала та виголошення першої промови було доручено доктору Євгену Озаркевичу.

Пам’ятник мав вигляд піраміди, що завершувався кам’яним хрестом, під яким стояла розгорнута книга із написом: «Боже великий, єдиний, Русь-Україну храни!», а посередині постаменту – порцелянова фотографія Кобзаря і пам’ятний напис. У такому вигляді (за винятком напису, який радянська влада, звісно, сприйняла як крамолу) пам’ятник простояв до 1961 року, коли з нагоди 100-річчя смерті Шевченка хрест та портрет замінили на бронзове погруддя поета.

Відкриття пам’ятника Шевченку Винниках 28 вересня 1913 року

Пам’ятник Шевченкові у Винниках встановили двома роками пізніше, у вересні 1913 року, і також з ініціативи місцевої «Просвіти». Погруддя Кобзаря у смушковій шапці з тесаного білого каменю-пісковика виконали у скульптурній майстерні Яворського у Львові за проектом відомого галицького архітектора Олександра Лушпинського. На пам’ятнику вибили напис: «Тарас Шевченко. В столітні роковини уродин. Винницькі українці».

Відкриття відбулося 28 вересня 1913 року. Розпочав урочистості голова памятникового комітету Володимир Левицький. Серед промовців були також відомий адвокат та політик, у той час посол австрійського парламенту Євген Олесницький, поет та громадський діяч Богдан Лепкий.

Доля винниківського Кобзаря виявилася непростою. Уже за п’ять років, у розпал українсько-польської війни 1918-19 років року він був понівечений антиукраїнськими силами. Спочатку місцеві польські підлітки молотками і зубилами відбили скульптурі ніс та вуха, згодом знищення пам’ятника довершили уже регулярні польські військовики.

Лише за шість років українська громада Винник домоглася права відновити пам’ятник. Нову його версію, уже без шапки, виготовив скульптор Андрій Коверко

29 березня 1925 р., у присутності близько півтори тисяч мешканців Винник та навколишніх сіл, новий пам’ятник Шевченкові було відкрито. Таким він і дійшов до нашого часу. Лише під час реставрації 1989 року скульптурну композицію було переміщено подалі від дороги.

Пам’ятник Шевченку у Горбачах. 1914 р.

Столітній ювілей Кобзаря викликав хвилю монументальної «шевченкіани» в Галичині – історики налічують понад 30 пам’ятників, встановлених у ті роки. Більшість з них, на жаль, втрачені. Серед збережених – встановлені у 1914 році пам’ятники в селах Горбачі (Пустомитівський район) та Добряни (Миколаївський район), а також в селі Завадів на Стрийщині, відкритий двома роками пізніше.

Пам’ятник у Завадові заслуговує на особливу увагу – він перший в Україні, на якому поет зображений у повний зріст. Одним з ініціаторів його спорудження був Іван Франко, а найбільше доклався до втілення ідеї композитор Остап Нижанківський, який суттєво долучився до збору коштів.

Автором відкритого у 1916 році пам’ятника Кобзареві у Завадові став стрийський скульптор-самоук А. Видра. Кам’яний Шевченко стоїть у смушевій шапці та кожусі, а в руці тримає згорток паперу.

Завадівський пам’ятник, на відміну від більшості споруджених у той час, добре зберігся до наших днів, хоча й теж зазнав переслідувань. У часи другої Речі Посполитої польська влада двічі скидала його з постамента, а втретє це зробила уже радянська комуністична влада. І кожного разу Кобзаря рятував місцевий учитель Казимир Шмідт, який переховува пам’ятник, а згодом повертав на місце.

Пам’ятник Шевченку у Завадові. 1916 р.

Тим часом неодноразові спроби встановлення пам’ятника Шевченкові у Львові завершувалися безуспішно, хоча їх історія тривала майже п’ятдесять років. Ще у 1874 році львівський скульптор вірменського походження Тадеуш Баронч виготовив мармурове погруддя поета і подарував його львівському Товариству Шевченка. Скульптор надав Товариству право копіювання скульптури і продажу копій з метою збору коштів на встановлення пам’ятника у Львові.

До збору грошей долучилися як численні українські організації, так і окремі меценати, але пам’ятник так і не було встановлено. Не останню роль у цьому відіграла і протидія пропольської місцевої влади, яка не надто толерувала ідею увіковічнення пам’яті українського поета у центрі «польського міста».

Наступна спроба встановити пам’ятник Шевченкові у Львові пов’язана з іменем Костянтина Володковича. Цей український меценат з Одеси власним коштом замовив у скульптора Ципріяна Годебського бронзове погруддя Кобзаря, яке було завершене у 1905 році. Однак історія повторилася – в очікуванні дозволу на встановлення бюст Шевченка довгі роки зберігався у приватному помешканні. Лише у червні 1914-го його тимчасово встановили перед спорудою Національного музею на теперішній вулиці Драгоманова. Простояв він там однак недовго і невдовзі знову був зачинений, цього разу у фондах музею.

Пам’ятник Шевченку у Луб’яному. 1936 р.

Період, коли Галичина перебувала в складі Другої Речі Посполитої, був не найкращим часом для вшанування українського Пророка. Досить згадати, що у той час на теренах сучасної Львівщини з’явився лише один пам’ятник Шевченку – у 1936 році в селі Луб’яне поблизу Миколаєва.

Пам’ятник Шевченку біля СШ №63 у Львові. 1960 р.

Відтак до ідеї пам’ятника Кобзареві у Львові повернулися уже після Другої світової війни. Втім, радянська влада, на словах підтримуючи цю ідею (і навіть прийнявши низку рішень з цього приводу), теж не поспішала з її реалізацією. Тож перше погруддя Шевченка у Львові з’явилося з народної ініціативи – у 1960 році бюст поета роботи скульптора Якова Чайки був встановлений на подвір’ї СШ № 63 на вулиці Личаківській учительським колективом школи. П’ятьма роками пізніше його перенесли до фасаду будинку, поближче до вулиці – тож його вже можна було вважати загальноміським.

І нарешті у 1992-му році Львів дочекався пам’ятника Шевченку і у центрі міста. Постанову про спорудження монумента було прийнято українським урядом у 1987 році. Сам проект пам’ятника було обрано на відкритому конкурсі , переможцем якого журі визнало братів Андрія та Володимира Сухорських. Пам’ятник було відлито в Аргентині за ативної організаційної та фінансової допомоги канадського бізнесмена українського походження Василя Іваницького. З Аргентини бронзового Шевченка пароплавов доставили до німецького Гамбурга – а звідти вантажівкою до Львова.

Відкриття пам’ятника Шевченку у Львові 24 серпня 1992 року

24 серпня 1992 року, у першу річницю проголошення Незалежності України, пам’ятник Тарасу Шевченку у Львові було урочисто відкрито. Львівський Кобзар постав в образі одягнутого в простору кирею Мислителя і Пророка з витягнутою у величному жесті рукою. Від фігури Кобзаря виростає стела у вигляді хвилі, прикрашена рельєфними зображеннями оспіваних Шевченком героїв української і сторії. Композицію стели увінчує Матір Божа Оранта – хранителька України. Зворотня сторона стела присвячена подіям та героям пошевченкової історії України.

Цікаво, що у початково пам’ятник був встановлений і відкритий без стели. Хвиля з’явилася лише за чотири роки по тому, у серпні 1996 року – відтоді пам’ятник Шевченкові у Львові набув логічного композиційного завершення.

Пам’ятник Шевченку у Давидові. 1988 р.

Додамо, що з проголошенням Незалежності України на Львівщині виник справжній бум монументальної «шевченкіани» – у 90-ті пам’ятники Кобзареві з’явилися у кожному райцентрі та місті обласного значення (до того часу власним Кобзарем могли похвалитися не більше третини з них) та в десятках інших населених пунктів області. Нині на Львівщині налічується майже 200 пам’ятників поетові.

Пам’ятник Шевченку у Дрогобичі. 1991 р.
Пам’ятник Шевченку у Червонограді. 2008 р.

 

 

Мандрівки