Мандрівки

Тихий шарм львівської обителі сестер-сакраменток

Колишній костел ордену сакраменток разом з прилеглими монастирськими будівлями є одним з найцікавіших ансамблів сакральної архітектури Львова. Насамперед завдяки своїй оригінальності – його зовнішній вигляд, у якому фахівці вбачають впливи австро-німецької архітектури XVIII-ХІХ століть, є нетиповим для Львова. До створення цієї перлини львівської архітектури долучилися такі відомі будівничі як Бернард Меретин та Едмунд Жихович, а над його оздобленням працювали не менш знані скульптори Владислав Садловський та Петро Війтович. Після довгих років закину тості та поневірянь радянських часів нині колиній костел Заручин Пресвятої Діви Марії та святого Йосипа отримав нове життя, уже як церква святої Трійці УГКЦ.

Бічний фасад костелу сакраменток

Перші сестри-сакраментки з’явилися у Львові у 1710 році. Прибули вони з Варшави, рятуючись від якоїсь з чергових епідемій і спочатку осіли у винайманому приміщенні при костелі Святого Антонія. Сакраментки спеціалізувались на освіті дівчат-шляхтянок і завдяки цьому доволі швидко отримали підтримку католицького кліру та знатних львівських родин.

Головний фасад костелу сакраменток

Однією з таких родин був графський рід Цетнерів, представники якого на прохання львівського католицького єпископа Яна Скарбека подарували черницям велику земельну ділянку, що розташовувалася за міськими мурами, між теперішніми вулицями Левицького та Пекарською, поблизу ставу, що носив назву Вороблячого. Саме на цій ділянці у 1718 році були збудовані перші монастирські будівлі та костел Заручин Пресвятої Діви Марії та святого Йосипа. Будівництво цих фахверкових споруд також велося коштом представника згаданої родини – смоленського воєводи Францішека Цетнера, який виділив на нього 100 тис. золотих. Меценатство воєводи пояснювалося насамперед особистим чинником – його донька Софія стала черницею монастиря сакраменток. Пізніше Софія Цетнер, попри спротив значної частини своєї родини, внесла до монастирської скарбнички і свій величезний посаг, який дозволив звести нові будівлі обителі.

Цетнери були не єдиними жертводавцями монастиря. Сестри-сакраментки, посилені десантом черниць з Франції, направленими до Львова паризьким єписком Луї Антуаном де Нуальє, вели результативне навернення представниць відомих шляхетських родів. Монахинями стали дівчата з родів Потоцьких, Белзьких, Рабштинських, Можейовських, Жураковських,  Сєраковських – і всі вони приходили до монастиря не з порожніми руками. Не бракувало і просто доброчинців, серед яких був навіть польський король Станіслав Лещинський.

Вид на апсиду костелу з прилеглими монастирськими приміщеннями

Відтак, вже в 1743 році львівські сакраментки були достатньо заможними аби дозволити собі будівництво нового, мурованого костелу. Проект храму розробив Бернард Меретин – архітектор, що лише за кілька років перед тим прибув до Львова з Німеччини, але вже досяг популярності, як будівничий. Роком пізніше митрополит Атанасій Шептицький саме Меретину довірить спорудження собору святого Юра, який назавжди впише ім’я архітектора золотими літерами в історію Львова.

Костел сакраменток на поч..ХІХ ст. Літографія Й.Свободи

Здається, саме це нове замовлення відволікло Бернарда Меретина від костелу сакраменток – з 1944 будівництво провадять уже інші будівничі. Костел зводився довго і на 1780 рік, коли нова австрійська влада внаслідок «йозефінської касати» закрила його, вежа храму все ще не була добудована.

У 1785-му імператор Йосиф II своїм указом дозволив відновити будівництво, яке тривало до самого кінця XVIII століття. Новозбудований храм в бароковому стилі мав традиційну в Європі схему тринавної базиліки з бічними каплицями, вівтарем та крухтою (переднім ґанком).. Велику брилу головної нави, що підносилася над вузькими бічними навами, та вівтар вкривав двосхилий причілковий дах, накритий ґонтом. Аскетичні стіни пожвавлювали пілястри та віконні прорізи.

Костел сакраменток на початку XX ст.

Втім, частина костелу, спроектованого Бернардом Меретином, все ще залишалася недобудованою. Інвентарний запис від 1828 року зазначає, що сакральні функції виконує лише одна, причому менша частина храму, а у відділеній стіною незакінченій більшій частині влаштовано …військовий склад.

Інтер’єр костелу на світлині 1908 р.

Нова перебудова костелу сакраменток відбулася в 1884-1887 роках за проектом Адольфа Мінасевича.  Тоді було нарешті  зведено двоярусну необарокову вежу, перебудовано склепіння та замінено дах. Було також  встановлено новий мармуровий вівтар зі скульптурою святого Йосафата, який виготовив скульптор Томаш Сосновський.

Минуло лише п’ятнадцять років і костел зазнав чергової реконструкції, яка здійснювалася за проектом Едмунда Жиховича. Саме тоді храм Заручин Пресвятої Діви Марії та святого Йосипа і отримав той свій остаточний зовнішній вигляд, яким ми бачимо його й сьогодні. Було створено фактично новий фасад, оздоблений модерністичними елементами: спрощеними необароковими капітелями та постаментами на бокових вежечках.

Найбільших змін зазнав інтер’єр храму, над яким працював скульптор Владислав Садловський. Він виготовив новий алебастровий головний вівтар, оновив декоративні елементи інтер’єру і закінчив оформлення дзвіниці. Долучився до створення нового інтер’єру і відомий український скульптор Петро Війтович, який виготовив статуї двох ангелів на капітелях, що відділяють головну наву від апсиди.

Костел Заручин Пресвятої Діви Марії та святого Йосифа є традиційною для європейських храмів тринавною шестистовпною базилікою, прямокутною в плані (розмірами 35х20 м),  з видовженим вівтарем, двома захристіями, з вежею над крухтою та сходовими вежами обабіч. Велику брилу головної нави, що підноситься над вузькими бічними навами, та вівтар вкриває двосхилий дах. Головна нава та вівтар освітлені великими півциркульними вікнами, бічні нави – овальними.

Сучасний інтер’єр храму

Архітектурною домінантою костелу є центральний фасад з триярусною дзвіницею над бабинцем. Обабіч виступаючої вперед дзвіниці симетрично розташовані глухі круглі вежі з масивними вазонами на вершині, прикрашені витонченими бароковими спливами і двошаровими пілястрами доричного ордера. Портал центрального входу завершується ажурними завитками, над дверима розміщено витончений балкон на кронштейнах, а між ними – всевидюче око в трикутнику, що символізує святу для християн потрійну силу небес. Перед входом розміщено двоскатні сходи.

Ангели роботи П. Війтовича на капітелях храму

Бічні фасади прорізано круглими, коробовим і арковими вікнами в обрамленні рослинного орнаменту і пілястрів іонічного ордера, що членують площину стін,

Хори храму із сучасним розписом

Під костелом розміщені склеплені крипти, в яких поховані черниці монастиря.

До північного та східного фасадів костелу прилягають монастирські корпуси з келіями, трапезною, бібліотекою, школою та господарськими приміщеннями. Монастирський комплекс має складну в плані геометричну конфігурацію з внутрішнім двориком, і більшим відкритим подвір’ям. Двоярусні монастирські корпуси мають коридорне планування. Архітектурний вистрій тильних фасадів є досить скромним. Чільні ж фасади, вторятьі пишному бароковому вистрою фасадів храму – вони також оздоблені пілястрами іонічного ордера, і багатими лиштвами арок вікон, увінчаних на другому поверсі рослинним орнаментом.

У такому вигляді комплекс монастиря сакраменток і простояв до радянських часів, коли обитель було закрито, а його територію і приміщення передано зооветеринарному інституту. В келіях влаштували гуртожиток, в колишній трапезній – популярний не лише серед медиків студентський клуб «Данко», а в костелі – спортивний зал.

«Всевидяче око» на фасаді храму

Від нової влади потерпіли не лише монастирські приміщення. Значних втрат зазнав і розкішний монастирський сад, що вів лік своїй історії ще з часів заснування обителі і проіснував аж до початку 1950-х років. Цікаво, що у XIX   столітті  городник Ян Климович, який викупив у черниць частину саду,вирощував тут  екзотичні фрукти, зокрема абрикоси, які він постачав на губернаторський стіл. Джерела оповідають, що губернатор навіть виставив біля абрикосового дерева охорону, а сам ледь не кожного дня навідувався спостерігати, як достигають його фрукти.

У радянські часи саме через цю території було прокладено вулицю, що з’єднала вулиці Левицького та Пекарську (нині вона носить назву Тершаковців), а в іншій частині саду збудували кілька корпусів зооветеринарного інституту, серед них і головний корпус в стилі сталінського ампіру. Нині від колишнього монастирського саду залишилися лише окремі клаптики. Як і від легендарних ставів, які були його головною окрасою. Нинішня забетонована водойма на території ветеринарного університету є лише невеличким залишком колись великого та мальовничого Вороблячого ставу. В середині XIX століття на ньому навіть облаштували купальні для жінок, які теж було закрито з приходом «совітів» – нібито через незадовільний стан води.

Монастирський корпус

За іронією долі, саме викладачі зооветеринарного інституту (теперішньої Академії ветеринарної медицини) з приходом Незалежності стали ініціаторами реставрації колишнього монастиря сакраменток та костелу Заручин Пресвятої Діви Марії та святого Йосифа. Відновлення споруд, яке розпочалось у 1990-му, було здійснено на їх власні кошти та на зібрані пожертви. Пізніше костел було передано у користування Українській греко-католицькій церкві і і у грудні 1995 року наново освячено як храм Святої Трійці.

У 1995-2017 роках в храмі було зроблено нові настінні розписи, встановлено новий іконостас і навісні ікони, які виконав відомий український художник-іконописець, Микола Рибенчук.

Адреса: м. Львів, вул. Тершаковців, 9

На карті:

Мандрівки