Мандрівки

Гордість і сум Вовкова. Пам’ятки колишнього міста

Вовків – невеличке село в Пустомитівському районі, розташоване в 20 кілометрах від Львова. Попри відносно малі розміри і кількість населення (усього 300 осіб), Вовків славиться своїми пам’ятками і добрими традиціями. Це місце народження видатного художника та письменника  Корнила Устияновича. У хаті, де він народився, сьогодні музей. А поруч – дерев’яна церква Введення Пресвятої Богородиці, в якій колись правив його батько, місцевий греко-католицький священик. Нині цій церкві повертають її давній вигляд, знову покривши традиційним гонтовим покриттям. І  – неймовірна для сьогодення річ – зроблено це без жодної допомоги держави, коштом місцевих мешканців та добродійників.

Знак на в’їзді у село

Перші письмові згадки про Вовків датуються 1398 роком. Хоча згідно археологічних досліджень село існувало ще в давньоруські часи і, можливо, давніше за Львів. Назву села дослідники виводять не від тварин-вовків, а від слова волочити – тут пролягав давній торговий шлях і в межах села, на мілководді, «волочили» лодки з товаром. Тодішній Вовків (Волъковъ), швидше за все, був містом. Свідченням тому збережена планувальна структура ринкової площі незвичної трикутної форми.

Введенська церква у Вовкові на акварелі Антіна Вариводи 1938 р.

У пізніші часи Вовків був власністю різних шляхетських родин. Так, відомо, що у 1615 році він належав сім’ї Броздівських, а в 1633 році – Криштофу Курзанському.

Розквіт Вовкова як торгового центру підкосило прокладення австрійською владою Стрийського гостинця у 1790-і роки. Новий торговий шлях оминув містечко, відтак торговий люд потягнувся до транзитної магістралі і Вовків почав занепадати, а згодом втратив і статус міста. Нині тут мало що нагадує про колишнє жваве життя. От хіба що давні пам’ятки.

Дерев’яна церква Введення Пресвятої Богородиці

За переказами, дерев’яна церква Введення Пресвятої Богородиці постала на попелищі давнішого храму, спаленого татарами десь у 1680-х роках. Час спорудження церкви визначено за різьбленим написом на одвірках дверей в бабинець, який чітко сповіщає : «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа Амінь Ця церква новозбудована за священного ієрея Дмитра Лозинського Року Божого 1702 фундатор Яків Остапик Важилася за священного ієрея Михайла Вішньовського Року Божого 1791 провізор Ігнатій Нестор Майстер Михайло Каліцинський» ((переклад з “Інскрипції на дерев’яних церквах” В.Слободян). При цьому цифри 0 і 2 в датуванні церкви досить химерно переплетені, тому раніше також побутувала версія, що церкву збудовано в 1720-му, однак зараз більшість дослідників сходяться на даті 1702 рік.

Напис на одвірку з датою побудови церкви

Церква тризрубна, одноверха. З півночі до вівтаря прибудована ризниця. Головний вхід оформлено у вигляді портика, опертого на стовпи. В інтер’єрі збережений автентичний живопис Федора Сеньковича.

До 1939 року церква перебувала під патронатом сестер служебниць Венедектинок латинського обряду зі Львова.

Церква Введення Пресвятої Богородиці

У повоєнні роки вовківську церкву було закрито радянською владою. Кілька пам’яток з неї – ікона Пресвятої Богородиці кінця XVIII століття, лампадка, на якій зберігся синьо-жовтий кутасик з передвоєнних часів, фелони, які у повоєнні роки привезла із собою громада переселенців з Томашівщини – потрапили до фондів Львівського музею історії релігії, де вони були відреставровані й неодноразово експонувалися на різних виставках.

Іконостас Введенської церкви

Чимало артефактів залишилося і в самій церкві. Це кілька ікон XVIII-XIX століть, найдавніша з яких датована 1720 роком. Введенська церква, до слова, має доволі незвичний для нашого краю вузький іконостас – з царськими вратами та дияконськими дверима, образами Ісуса Пантократора та апостолів, празниковою іконою Введення в храм Пресвятої Богородиці, але без традиційних для наших церков намісних ікон Ісуса Христа та Богородиці.

У 1980-х роках церкву планували пристосувати під архів, відтак у 1989-му провели реставрацію, яка однак виявилася дуже поверховою.

Нову реставрацію було розпочато у 2019 році за ініціативи місцевого пароха о. Петра Терлецького, який організував збір коштів серед місцевого населення та добродійників. Значну допомогу зокрема надала американська Фундація збереження українського сакрального мистецтва. А консультації при проведенні робіт проводили фахівці Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Дзвіниця Введенської церкви

Основні роботи стосувались заміни бляшаного даху на гонтовий – саме такий вона мала на початках свого існування. Роботи було проведено карпатськими майстрами з передмістя Яремчі Дори. Узагалі-то випадки подібного повернення до автентики, та ще й з ініціативи місцевих мешканців, поки що на наших землях є поодинокими – і не можна не оцінити роль отця Петра Терлецького, який переконав селян відновити гонтове покриття церкви.

Також поміняли напівзігнилі підвалини і замінили дерев’яну підлогу храму – при цьому старими дошками, які збереглися в доброму стані, виклали його центральну частину.  Повністю оновили також і дзвіницю, якій теж повернули автентичний вигляд.

Реставрацію церкви планують продовжити і цього року. Зокрема, збираються відновити дерев`яну огорожу, що оточує храм по периметру.

Музей родини Устияновичів

У 1830-х роках парохом вовківської церкви служив один з провідників українського відродження отець Микола Устиянович. Він був не лише священиком, а й письменником, громадським діячем, послом Галицького сейму, одним з ініціаторів «Собору Руських Учених» та співзасновником літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця». Отець  Микола був товаришем і однодумцем будителя Галицької Русі Маркіяна Шашкевича, написав перший вірш народною мовою («Сльоза на гробі М. Гарасевича»). Його вірші «Гей, браття опришки», «Верховино, світку ти наш» та деякі інші стали народними піснями. Маркіян Шашкевич присвятив Миколі Устияновичу вірш «Побратимові», а Іван Франко назвав його у некролозі «будителем народного духу».

Музей-садиба родини Устияновичів

До слова, Франко часто відвідував Вовків, ходячи сюди за двадцять кілометрів зі Львова пішки. Тут же провела ціле літо його дружина під час своєї вагітності старшим сином Андрієм.

У 1839 році у Вовкові народився Корнило Устиянович – син о.Миколи, відомий український художник, представник класицизму й академізму в Галичині. Особливо насичено митець працював у церковному монументальному живописі, створивши ікони, іконостаси і стінописи для понад півсотні храмів, а також кілька декоративних картин, серед яких «Мойсей» у львівській Преображенській церкві. Як і його батько, Корнило Устиянович віддав шану й письменницькій творчості, його історичні поеми і драми ставили у театрі «Руської бесіди» у Львові.

Вхід до музею

Отця Миколу Устияновича разом з сім’єю, згодом перевели подалі від Львова, у на той час «Богом забуте село Славське» – найімовірніше, саме через його активну громадянську позицію. Проте у Вовкові пам’ятають і заслуги цієї визначної ромни і свого славетного уродженця Корнила Устияновича. У колишній плебанії з 1991 року працює художньо-меморіальний музей Устияновичів.

Експозиція однієї з кімнат музею

Експозиції музею можна розділити на три частини: одна з них присвячена життю та діяльності Миколи Устияновича, в другій представлені матеріали про Корнила Устияновича та копії його картин. Ще одна частина розповідає про діяльність Франтішека Ржегоржа – ще одного славного мешканця Вовкова, чеського етнографа, що досліджував український народний побут та фольклор, та отримав титул «апостола слов’янського єднання». Ржегорж жив у Вовкові у 1877-1890 pоках.

Пам’ятник Корнилу Устияновичу

У колишньому дерев’яному шпихлірі сьогодні розміщена етнографічна експозиція: народний одяг, ужиткові знаряддя праці, прялки, веретена, лампи, посуд, скрині. Світлиця, що є частиною колишньої стодоли, служить для проведення виставок, творчих зустрічей, конференцій.

На подвір’ї  музею-садиби збереглася стара криниця, яка є найглибшоу у Вовкові. А поруч встановлено пам’ятник Корнилу Устияновичу.

Костел святої Марії Магдалини. Фото: Фотографії старого Львова

Костел святої Марії Магдалини

І наостанок – про сумне. Окрім чудово відновленої Введенської церкви, у селі розташований ще один храм. Мова про колишній костел святої Марії Магдалини, який нині перебуває в стані руїни.

Нині костел перебуває в стані руїни. Фото: Фотографії старого Львова

Костел святої Марії Магдалини у Вовкові є доволі пізньою сакральною спорудою. Збудував його у 1920-х роках Броніслав Віктор – один з найцікавіших львівських архітекторів, що творив у стиліі ар-деко і відомий багатьма роботами на теренах нашого краю. Серед них – реконструкція єпископського палацу В Оброшині, костелів у Городку, Олеську та Старій Солі. У Львові архітектор перебудував в стилі ар-деко костели святого Миколая та святої Анни, а також кілька кам’яниць на площі Ринок.

Ще одне творіння Віктора – костел у Вовкові – мав довгу передісторію.  Римо-католицька парафія у селі з’явилася ще у 1563 році. Тоді ж, очевидно, було споруджено і перший дерев’яний костел, що теж був присвячений святій Марії Магдалині, і який було знищено під час турецько-татарської навали в 1620-1621 роках. На його місці у 1677 році Станіслав Казимир Курдановський зі своєю сестрою збудували новий, теж дерев’яний костел, титулований іменем святого Станіслава. Цей храм, неодноразово ремонтований, простояв до 1924-го, коли комісія під керівництвом консерватора Йозефа Пйонтровського через поганий стан будівлі вирішила його розібрати її і збудувати новий костел.

Старий вовківський костел св.. Станіслава у 1920-х роках

Будівництво костелу за проектом Броніслава Віктора тривало до 1929 року, коли його було освячено під іменем святої Марії Магдалини.

Костел св. Марії Магдалини на світлині 1937 р.

Розташований на підвищенні храм вважається однією з найяскравіших споруд краю в стилі ар-деко. Будівля асиметрична в плані і багата на дрібні деталі. Корпус костелу творить нава, до якої прилягають два ряди бічних каплиць. Вівтар спрямовано на південь. Від заходу до стін нави і вівтаря прибудована захристія.

Ікона Матері Божої Ласкавої з Дитятком Ісусом з головного вівтаря костелу

За своїми розмірами костел був одним з найбільших в Галичині, дерев’яні лави в його внутрішньому просторібули розраховані на 200 осіб. Багатим було і оздоблення інтер’єру. У ньому містилося чотири вівтарі – три в самому храмі і один в так званій «каплиці зимовій». Головний вівтар прикрашав образ Матері Божої Ласкавої з Дитятком Ісусом (копія другої половини ХІХ століття з ікони 1712 року), по боках якого розташувались фігури святих Петра і Павла. Один з бічних вівтарів був прикрашений різьбленим Ісусом Христом, з давньою поліхромією ХVІІІ століття. Цікавим був і вівтар «каплиці зимової» ХІХ століття з різьбою Найсвятішого Серця Ісуса і образом Матері Божої.

Уся ця краса зазнала непоправних втрат у липні 1944-го, коли навколо Вовкова тривали бої Другої світової, а саме село кілька разів переходило з рук у руки, костел сильно постраждав від обстрілів. Довершило руйнування храму радянське «господарювання»: у повоєнні роки місцевих парафіян храму виселили до Польщі, а в закритому костелі влаштували склад мінеральних добрив.

Нині храм являє собою повну руїну. Відсутня частина даху та купол, розбиті стіни, на яких все ще помітні сліди куль та снарядів воєнних років. Нічого не залишилося і в храмовому\ інтер’єрі, уцілілі після воєнних дій багатства були свого часу вивезені за кордон і зараз їх можна відшукати в костелах Польщі.

Костел святої Марії Магдалини. Фрагмент інтер’єру. Фото: Фотографії старого Львова

Цікаво, що у 1993 році вовківський костел святої Марії Магдалини став тлом для зйомок  першого українського детективу «Злочин з багатьма невідомими» за мотивами повісті Івана Франка «Основи суспільності».

Костел святої Марії Магдалини. Фрагмент інтер’єру. Фото: Фотографії старого Львова

Як добратись зі Львова

Автобусом

До Вовкова ходять прямі автобуси № 169 Львів-Вовків та № 115 Львів-Товщів. Обидва автобуси курсують від пам’ятника Ст. Бандері.

Автомобілем

Трасою Київ-Чоп їхати до села Липники, де повернути ліворуч. Відстань від Львова – 20 км.

На карті:

Мандрівки