Соломон Ляйнберг (інший варіант – Ляймберг) народився 1891 року в Тернополі. Закінчив Першу Тернопільську гімназію, після чого подався до Львова, де успішно навчався на юридичному факультеті університету.
На початку Першої світової війни пройшов пришвидшену підготовку в школі офіцерів, після чого у званні поручником служив у 15-му піхотному полку австрійськоговійська. Після проголошення ЗУНР очолив юдейську поліцію Тернополя, основним завданням якої був захист від погромів, які здійснювали поляки як помсту за підтримку євреями української держави.
У червні 1919 року Ляйнберг призначений командиром Жидівського пробоєвого куреня Першого Галицького корпусу. До його куреня входили 4 стрілецьких (по 200—220 вояків) і скорострільна (8 кулеметів) сотні та 3 чоти — кінна, саперна та зв’язкова. Відзначився у боях з поляками та більшовиками. 3 серпня 1919 пробойовий курінь Ляйнберга взяв Михальпіль, полонивши при цьому майже весь більшовицький гарнізон. Як авангард бригади, курінь першим підійшов до Києва – зайняв станцію Святошино та утримував її до загального відходу УГА з Києва.
У березні 1920 року перейшов до Червоної Української Галицької Армії. Щодо його подальшої долі існує дві версії. Згідно з першою, того ж року під час відвідин Тернополя він був полонений поляками і невдовзі розстріляний.
Інша версія, якої дотримуються російські джерела, – більш детальна. Соломон Ляйнберг залишився в Радянській Україні, а у 1921 році навіть став членом ВКП(б). Служив начальником радіочастини 4-го (розвідувального) управління штабу армії. Згодом перебрався до Москви. У 1933 був засуджений до трьох років позбавлення волі, після звільнення працював завідувачем радіовузла Белбаткомбінату в Карелії. Повторно був заарештований 3 жовтня 1937 року та засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний 9 квітня 1938 року в Ленінграді.