Мандрівки

Буське гніздо намісника Галичини

Буськ – одне з найдавніших міст Львівщини. Місто вперше згадується у літописах в 1097 році, на 158 років раніше за Львів. У старовинному Буськує чимало пам’яток історії: дерев’яні церкви св.Онуфрія (17 ст.) та св. Параскеви (поч. 18 ст.), костел св. Станіслава (18 ст.), міська синагога (18 ст.). Проте головною окрасою міста ось уже дві сотні років вважається розташований у його центрі палац намісника Галичини графа Казимира Бадені.

Недарма місцева влада віддавна плекає ідею перетворити палац на філію Львівської картинної галереї, приєднавши його до «Золотої підкови Львівщини». Однак для цього палац, який довгі роки використовувався військовими,  потрібно спочатку відреставрувати…

Версії про початки палацового комплексу у Буську є різні. Найпоширеніша з них стверджує, що палац був зведений у 1810 році Войцехом Мієром, рід якого з другої половини ХVІІІ ст. володів навколишніми землями.  За іншою, палац тут було збудовано ще наприкінці 17 століття коштом місцевого старости Яблоновського, а Мієр лише перебудував стару споруду.

Войцех Мієр похазяйнув у новому палаці недовго – уже через дев’ять років він несподівано втратив інтерес до Буська і, , продавши свої маєтності тут,  перебрався до Лежайська.

Невдовзі маєток викупив кузен Войцеха, австрійський дипломат Фелікс Мієр. Його син Хенрик передав палац в спадок своїй дружині, колишній львівській акторці Анні з Вієрерів. А вже вона,  залишивши собі невелику ренту з маєтку, віддала весь спадок чоловіка його племінникам по сестрі Цецилії – Казимиру і Станіславу Бадені.

Один з нових власників палацу, граф Казимир Фелікс Бадені, невдовзі стане намісником Галичани, (а пізніше й прем’єр-міністром та міністром внутрішніх справ Австро-Угорської імперії). У часи намісництва Бадені запам’ятався спробами нормалізувати українсько-польські відносини в краї. Задля так званої «нової ери» в цих стосунках Бадені уклав угоду з провідними народовцями (Олександром Барвінським, Юліаном Романчуком та іншими)пообіцявши українцям за підтримку урядової політики кілька депутатських місць у парламенті, дозвіл на викладання української мови в школах та інше.

Однак кількома роками пізніше «нова ера» закінчилася кривавими виборами в Галичині, з десятками вбитих та поранених та масовими арештами. Вибори, які отримали назву «баденівських», призвели до відставки Казимира Бадені та його відходу від політичної діяльності.

Попри завантаженість державними справами, граф Бадені часто бував у Буську, займаючись розбудовою замку. Уже на схилі літ, по завершенні політичної кар’єри, колишній намісник галичини повернувся до Буська, де й помер та був похований у родинній усипальниці. На жаль, вона не збереглася – радянська влада брутально знищила поховання колишнього дідича.

Казимир Бадені перебудував палац Мієрів, надавши йому рис класицизму та неоренесансу. При цьому зовнішнє оздоблення палацу не вирізняється особливою пишністю. На загалом скромному тлі виділяється портик, що прикрашає головний фасад палацу, псевдоризаліти, довгий балкон та кам’яні вази на балюстраді паркового фасаду. Неоренесансні інтер’єри вестибюлю, парадних сходів та салону палацового корпуса оздоблені багатою ліпниною. Авторство декорації інтер’єрів належить відомому львівському скульптору Петрові Гарасимовичу.

Додамо, що двоповерховий палац стоїть в мальовничій місцевості біля річки Західний Буг, на пагорбі, що спускається у міський парк.

По смерті Казимира у 1909 році родинне гніздо успадкували його син Людвіг Юзеф, потім палац переходив до інших представників роду. Останнім власником палацу був син князя Лотарінгського від першого шлюбу – Казимир Станіслав Бадені, член католицького ордену домініканців. Прихід радянських військ в Галичину у 1939 році поставив крапку в буській історії роду Бадені.

Радянська влада довго не знаходила застосування палацу, Зрештою в 1961 році тут розмістили  військову частину стратегічного зв’язку. Військові палац не зруйнували, підтримуючи його в більш-менш добротному стані, хоча більшість інтер’єрів були, звісно, перероблено на армійський лад. Коли у 2004 році частину розформували, у міській раді Буська нарешті заговорила про передачу палацу місту. Проте тодішня українська влада вирішила віддати його міністерству внутрішніх справ.

У підпорядкуванні МВС споруда фактично стояла пусткою. Певний час міністерство планувало розмістити у ній пункт для нелегальних мігрантів, проте ці плани наштовхнулися на спротив громадськості.

Після Революції Гідності у Буську повернулися до ідеї передачі палацу містові, і врешті у травні 2016 року МВС погодилося на це, і за півроку місто стало офіційним власником будівлі. У мерії зразу ж озвучили ідею про облаштування в палаці музейної експозиції.

«Моє бачення, щоб там зробили філію від Львівської картинної галереї. Все одно туристи їдуть через Буськ в Олеський замок. Наскільки я знаю, що у сховищах Олеського замку картин є багато…. Це дало би нам змогу доєднатися до «Золотої підкови Львівщини». Люди їхали би через Буськ в  Олеський замок, далі – у Золочів і Підгорецький замок»,- заявив мер міста Ростислав Сліпець.

Наразі ці плани ще далекі від реалізації.  А тим часом поки міська влада Буська малює прожекти, палац продовжує нищитися. Зокрема, поки тривав процес передачі палацу містові, згоріла покрівля та перекриття споруди на значній площі.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси на Буськ відправляються з АС-2 (вул. Б.Хмельницького) з середнім інтервалом 20-30 хв.

Автомобілем

Їхати трасою Чоп-Київ. Відстань – 50 км.

Палац розташований неподалік від міської ратуші.

Мандрівки