Мандрівки

Радехів: історія та пам’ятки

Розташований на півночі Львівської області районний центр Радехів не належить до визнаних туристичних центрів і не може похвалитися значною кількістю архітектурних пам’яток. Проте це місто з цікавою історією, своєю самобутністю, а в останні років Радехів ще й претендує на роль культурного центру, свідченням чого є регулярно організований тут західноукраїнський фестиваль «Куховарня RadoFest». Втім, особлива культурна атмосфера тут панувала завжди – досить згадати, що на цій землі народилися і зростали видатний український письменник Осип Турянський і не менш видатний композитор-пісняр Ігор Білозір.

Віхи історії: від Белзького князівства до резиденції роду Бадені

Вперше Радехів згадується у податкових книгах від 1472 року. Проте історики схильні вважати, що існував він ще в Х-ХІ століттях і входив до складу Белзького князівства.

Пам’ятник Тарасові Шевченку

Назва «Радехів» у місцевих переказах пояснюється словосполученням слів «радо ховатися» – нібито так місцевий люд заакцентував свої часті переховування у лісах, болотах та очеретах від чисельнихворогів. Історики відносять це пояснення до зразків типової народної етимологіїї, виводячи своєю чергою назву міста від давньослов’янських імен «Радослав» чи «Радолюб».

Протягом кількох століть Радехів залишався звичайним селом, яке регулярно спустошувалося під час татарських нападів. Після одного з них, у  1578 році, село навіть було зазначене у податкових книгах як «пусте».

Палац Мієрів-Бадені на світлині 1914 р.

Власниками Радехова довгий час була родина Лящів. На початку XVIII століття Радехів перейшов до графа Вільгельма Мієра, генерал-майора польського війська, шотландця за походженням. Саме за нього й розпочалося стрімке зростання містечка. Мієр обрав Радехів центром своєї латифундії та домігся для нього магдебурзького права, тож з 1752 року Радехів офіційно отримав статус міста та право на проведення ярмарок. У 1775 році син Вільгельма, поморський воєвода Юзеф Мієр, побудував тут великий палац,. Він також переніс до Радехова римо-католицьку парафію з сусіднього Станина та зініціював зведення костелу святої Анни, яке зайняло 53 роки і було завершене вже по смерті ініціатора. Сам костел після завершення будівництва у 1828 році отримав титул Непорочного зачаття Діви Марії.

Костел Непорочного зачаття Діви Марії на довоєнній світлині

У другій половині XIX століття Радехів перейшов у власність майбутнього маршалка галицького сейму графа Станіслава Бадені, який одружився на дочці Мієра Цецилії. Він перебудував і розширив палац, насадив парк, побудував оранжерею і наказав обгородити свої володіння триметровою кам’яною стіною. Бадені також узявся за облаштування міста: наказав розбити тут великі зелені газони, збудував кілька престижних кам’яниць. З 1887 року у місті почав працювати пивзавод, продукція якого була відома по всій Галичині.

Розбудову міста продовжив і його син, граф Станіслав Бадені-молодший. У 1909 році завдяки його старанням до Радехова провели залізничну гілку зі Львова, яку двадцятьма роками згодом продовжили до Луцька. А у 1911-му Бадені добився для міста статуса повітового центру і звів садибу староства. Також завдяки Станіславу Радехів отримав і власну електростанцію.

Пам’ятки архітектури: втрачені й збережені

Під час Другої світової війни Радехів, на жаль, втратив найбільші свої пам’ятки – палац Мієрів-Бадені таі костел Непорочного зачаття Діви Марії. Палац був розбомблений радянською авіацією в 1944 році, а у повоєнні роки його залишки були  розібрані, і на цьому місці спорудили будинок районної ради. Костел у повоєнні роки спочатку використовувався як клуб для військовиків, а у 1972 році за рішенням компартійної влади храм було підірвано, а на його місці збудували поліклініку.

Церква св. Миколая

Церква cвятого Миколая

Більшість збережених пам’яток Радехова датовані початком ХХ століття. Найвизначнішою з них є зведена у 1918 році дерев’яна церква святого Миколая. Її спорудили на місці давнішого храму, який був збудований в 1711 році і згорів у 1917-му від удару блискавки. Нову церкву греко-католицька громада міста збудувала у доволі короткий термін завдяки фінансовій допомозі Станіслава Бадені. Граф Бадені продовжував опікуватися церквою і наступні 20 років – до приходу радянської влади.

Фасад Миколаївської церкви

В плані храм має форму хреста. Бабинець з головним входом розташований із заходу, ще один вхід – з півночі. По обидва боки бабинця розташовано навіс, який опирається на дерев’яні стовпи з декоративними дерев’яними елементами. Церква оточена двома ризницями та маленьким господарським приміщеннями. Вікна арочні, прямокутні, в святилищі оздоблені вітражем. Дах прямий трикутний, увінчаний восьмикутною банею по центрі храму і двома меншими шестикутними які розташовані на головні осі, відповідно на захід і схід.

Інтер’єр Миколаївської церкви

Під час Другої світової війни храм було пошкоджено, згодом відновлено з частковою перебудовою. При радянській владі святиню закрили, але богослужіння проводилися таємно. Так тривало до 1990 року, коли  греко-католицька церква вийшла з підпілля.

У 2018 році під час ремонту даху церкви було виявлено три дерев’яні скульптури і монстранцію (посудину для зберігання Святих тайн). Мистецтвознавці датують ці знахідки другою половиною XVIII–початком ХІХ століття. Одна із скульптур зображає розп’яття Ісуса Христа, ще одна, швидше за все, святого Миколая.

Нова церква св. Миколая

У 1991 році поруч зі старою Миколаївською церквою почали зводити новий мурований храм. Рішення про його зведення було прийняте ще 1939 року, але розпочати його так і не встигли – завадила війна, а пізніще й радянська влада. Завершилося будівництво нової церкви, яка теж отримала присвяту святому МиколаЮ, у 2004 році, внутрішнє оформлення тривало до 2008-го.

Радехівська синагога на світлині 1935 р.

Синагога

Як і в кожному галицькому містечку, значну частину населення Радехова складали юдеї. Єврейській громаді міста належали спортивне товариство «Га-Поель», магазинии, млини, корчми, був свій єврейський рабинський суд.  Зрозуміло, що у місті була й синагога. Про час побудови першої достеменно невідомо, а існуючу побудували на початку XIX століття в центрі міста, неподалік від церкви святого Миколая. Купол синагоги був зведений у формі півсфери, арочні вікна і декорації на доглянутому фасаді надавали синагозі урочистий вигляд.

Сучасний стан синагоги

Поруч із синагогою розташувалася також єврейська школа, в якій, що цікаво, за плату навчалися й українські діти.

Під час війни будівлю синагоги було сильно пошкоджено. Найбільших руйнувань споруда зазнала у липні 1944-го, коли вогнем радянської артилерії було повністю знищено її дах та перекриття. Ремонт провели лише в 1970-х, добудувавши при цьому додаткові приміщення. Внаслідок ще кількох перебудов колишня юдейська божниця і зовсім втратила свій первісний вигляд. В радянські часи тут розміщувався комбінат побутових послуг, нині приміщення належить приватним підприємцям.

Колишній народний дім

Народний дім

Чи не найкрасивіша цивільна споруда Радехова, що нагадує невеликий замок із вежею, була збудована в 1912 році коштом української громади міста для організації Народного дому.

Будівлю урочисто відкрили у листопаді 1912-го. Під її дахом розмістилася місцева «Просвіта», громадські товариства «Рідна школа» та «Сільський господар», промислова та народна школи,  спортивні дружини та інші українські інституції.

Тепер в будинку розташована центральна районна бібліотека.

Колишній будинок товариства «Сокіл»

Поруч з колишнім Народним домом розташувалась  ще одна цікава будівля – споруджений у 1910 році колишній будинок гімназійного товариства «Сокіл». Нині в цьому будинку червоного кольору працює Школа мистецтв.

Міська рада

Міська рада Радехова розмістилася у невеличкому двоповерховому будиночку на центральній алеї міста. Щоправда, Ратушею назвати цю споруду важко – будинок був зведений у 1910 році як житлове помешкання місцевого лікаря Баруха Мільграма.

Радехівська міська рада

Будинок прикрашає герб Радехова – сяюче Всевидяче око золотого кольору на синьому тлі. Герб розміщено на картуші у вигляді щита, увінчаного короною.

Краєзнавчий музей

Історико-краєзнавчий музей у Радехові існує з 2004 року. Розмістився він у старій віллі з закопанським дерев’яним ґаночком. Музей має шість залів із понад 2000 експонатів. Тут є зразки гончарних виробів, старовинні монети, інтер’єр селянської хати, і навіть макет криївки.

Оранжерея на світлині 1939 р.

Оранжерея

Цю інженерну конструкцію граф Станіслав Бадені придбав у 1908 році на виставці у Відні і встановив у парку поблизу власного палацу в Радехові. Таких оранжерейу світі лише дві – інша розташована в Відні і є однією з туристичних атракцій міста.

Довжина оранжереї 27 метрів, висота 12 метрів, центральна частина має розміри 8 на 8 метрів. Споруда заглиблена у землю на 70 сантиметрів нижче рівня грунту

Оранжерея має металевий каркас, з’єднаний заклепками.  Споруда була засклена трьома видами скла товщиною 3, 4 та 6 мм. Чотиригранний купол був обрамлений кованими решітками та завершувався кованим декоративним кущем з дев’ятипелюстковою квіткою на вершечку.

Сучасний стан оранжереї

До оранжереї прибудовано котельню для опалення в зимовий період. Тому в ній цілорічно вирощувалитропічні рослини: пальми, ліани, цитрусові.

Оранжерея існувала ще в радянські часи та на початках Незалежності, коли нею опікувалися шкільні заклади міста. У середині 1990-х оранжерею було передано комунальним службам, після чого вона почала занепадати і руйнуватися. Нині вона перебуває у приватному володінні. Новий власник заявляв про бажання відновити оранжерею і навіть провів певні роботи, однак наразі до повної реставрації пам’ятки ще далеко.

Як добратись зі Львова

Потягом

Зі Львова до Радехова курсує потяг Чернівці-Ковель з доволі незручним графіком (відправлення зі Львова о 02.39, прибуття в Радехів о 04.24)

Автобусом

Автобуси на Радехів відправляються з АС-2 (вул.Б.Хмельницького) з середнім інтервалом 30 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Луцьк. Відстань – 72 км.

На карті:

Мандрівки