Мандрівки

Спадщина тринітаріїв. Бароково-рококова розкіш Покровської церкви

Костел ордену тринітаріїв, парафіяльний храм громади Галицького передмістя, костел єзуїтського ордену, храм Львівського університету, катедральний собор єпархії Православної церкви України – все це віхи історії однієї й тієї ж святині, що височить на невеличкому пагорбі над вулицею Грушевського у Львові. Святині, що отримала при народженні посвяту на честь святого Миколая, а нині носить назву Покровського собору.

Покровська церква уночі

Храм був заснований ченцями католицького ордену тринітаріїв, що з’явилися у Львові в 1685 році, прибувши сюди з Іспанії.. Свій перший монастир з костелом святої Трійці вони спорудили поблизу Краківської брами, на місці сучасної Преображенської церкви.

Костел св. Миколая на світлині поч. ХХ ст.

Та цим розбудова ордену тринітаріїв у Львові не обмежилася. Уже в 1694 році жидачівський підчаший Миколай Стжалковський передав їм земельну ділянку на Галицькому передмісті та кошти на будівництво нового монастиря. В останні роки XVII століття там було зведено дерев’яні споруди кляштору та костелу, який отримав посвяту на честь небесного покровителя фундатора – святого Миколая.

Скульптури святих на фасаді монастирських келій

Наступними благодійниками тринітаріїв стали Самуель Мухавецький та очільник Руського воєводства Ян Яблоновський, коштом яких на цьому ж місці протягом 1739-1745 років було збудовано новий мурований костел у бароковому стилі. Найімовірнішим проектантом храму називають італійського архітектора Франческо Плачиді, а безпосереднім керівником будівельних робіт ченця-тринітарія з Любліна Казимира Гронацького.

Інтер’єр храму

Костел розташований на підвищенні, на оточеній муром ділянці. Це тринавна шестистопна будівля, з орієнтованою на захід видовженою прямокутною апсидою, двосхилим дахом з сигнатуркою на осі, хрестоподібними напівциркульними склепінням з розпалубками.

Головний вівтар

Триярусний фасад храму доволі простий і строгий, розчленований розвинутими карнизами і пілястрами, які відповідають внутрішньому поділу простору на нави. Урізноманітнюють його два вікна над входом та аркові ніші першого поверху, в яких колись розміщувалися фігури святих (нині вони заповнені сучасними фресками). Композицію фасаду завершує високий бароковий фронтон з волютами.

Із півночі храм гармонійно доповнює , виконаний у тих же барокових формах. Проте є й відмінності – ця споруда має заокруглені кути, а на бічних волютах встановлено фігури святих. Келії було збудовано невдовзі після завершення спорудження храму, у 1751 році. Обидві будівлі з’єднано прямокутною площиною дзвіниці з трьома дзвонами.

На тлі хоча й елегантного, але доволі скромного фасаду, значно пишніше виглядає інтер’єр храму в стилі рококо, прикрашений пишною ліпниною, різьбленням по дереву і скульптурою.

Внутрішній простір святині поділено на три нави:  центральна є значно ширшою за дві симетричні  бічні. Стіни між навами підкреслено подвійними пілястрами і розчленовано арочними проходами з фігурками ангелів над ними. Автором ліпного декору храму, виконаного в 1746 році, був чернець Лукаш Печицький з Підляшшя.

Вівтар Шольц-Вольфовичів

Багатими й оригінальними є вівтарі храму. До слова, ще інвентарний опис 1783 року засвідчив, що їх у костелі було аж десять. Прикрашений дерев’яними скульптурами головний вівтар є ровесником храму і належить різцю видатного львівського майстра XVIII століття Себастіяна Фесінгера.

Проте значно відомішим є розміщений в лівій бічній наві так званий вівтар Шольц-Вольфовичів, перенесений сюди з львівської Латинської катедри під час її реконструкції в другій половині XVIII століття.

Вівтар був виконаний у 1595 році в майстерні Германа ван Гутте на замовлення міського райці Львова Яна Шольц-Вольфовича. Це триптих барельєфів зі сценами Страстей Господніх, виконаних з темного мармуру і алебастру. Він також вміщує постаті фундаторів, що вклякли на колінах при Господньому гробі. По боках вівтаря розміщено гербові щити Шольц-Вольфовича і його дружини.

Ще однією «родзинкою» храму є унікальний для Львова бароковий амвон, зроблений у вигляді човна, з якого звисають рибальські сіті, які підтримують апостол Петро і (за припущенням) апостол Павло.

Стіни храму прикрашені картинами Алоїза Райхана другої половини ХІХ століття та  копіями полотен Ван-Дейка.

Амвон у вигляді човна святого Петра

Костел святого Миколая перебував у віданні львівських тринітаріїв до 1782 року, коли орден було скасовано австрійським імператором Францом Йосипом І. Лише за кілька років перед тим тринітарії завершили відбудову храму після сильної пожежі 1769-го, однак вповні скористатися плодами своїх трудів так і не встигли. У 1786 році костел передали місцевій громаді для облаштування парафіяльного храму.

Один з бічних вівтарів

У 1837 році костел знову було передано під опіку монахів – цього разу ордену Товариства Ісуса (єзуїтів).  Поруч з костелом, з іншого боку від існуючих монастирських келій, орден у 1844 році збудував приміщення для свого навчального закладу – Єзуїтського конвікту. Проте його доля виявилась недовгою – у 1848 році орден єзуїтів був ліквідований. Приміщення конвікту трьома роками згодом передали новоствореному  Львівському університету, а костел святого Миколая став університетським храмом.

У першій половині ХХ століття костел зазнав кількох реставрацій – у 1903 році її проводив архітектор Міхал Лужецький, а у 1924-1926 роках – Тадей Врубель, який до того ж частково перебудував монастирські келії.

Після закінчення Другої світової війни та масового переселення польського населення Львова радянська влада передала колишній костел православній церкві. Втім ненадовго – уже на початку 1960-х років храм закрили, облаштувавши в еьому книгосховище розміщеної поруч університетської бібліотеки.

Лише у 1990 році у храмі знову відновилися богослужіння. Святиню передали Православній Церкві київського патріархату. Сьогодні це Покровський катедральний собор Львівсько-Сокальської єпархії Православної церкви України.

Царські врата

При вході до храму встановлено пам’ятний хрест на честь надання Томосу про автокефалію Православній Церкві України. Цікаво, що на цьому місті до Другої світової війни стояла статуя святого Яна Непомука. Цю скульптуру, яка раніше розміщувалася біля мосту через Полтву неподалік від костелу, потім на Академічній площі, перенесли сюди у 1796 році. У часи «перших совітів», в 1939-1940 роках, статуя безслідно зникла.

Кіот з копією чудотворної ікони Львівської Богородиці

Додамо, що Покровський храм славиться також своїми іконами, найвідомішою з яких є копія чудотворного образу Львівської Богородиці. Ця унікальна пам’ятка походить з XV сторіччя, довгий час перебувала в латинському кафедральному соборі Львова, згодом у вірменському соборі та палаці вірменських архієпископів у Львові. У післявоєнний час ікона вважалася втраченою, але у 1980-х роках віднайдена і зберігалася у Львівській національній картинній галереї. У 2010 році образ було переміщено до Покровського собору, де він перебуває й донині.

Ікона св. Макарія з частинкою мощей

Серед інших важливих реліквій у храмі перебувають образ чудотворної ікони Богородиці, привезений із гори Афон,  ікона Пресвятої Богородиці «Знамення», яку датують XVIII століттям, а також два образи, що містять часточки мощей святих – ікона святої великомучениці Варвари та ікона святого Макарія.

Адреса: м. Львів, вул. Грушевського, 2

На карті:

Мандрівки