Постаті

ЛЮБАЧІВСЬКИЙ Мирослав-Іван. Глава відродженої церкви

Мирослав-Іван Любачівський народився 24 червня 1914 року у Долині. Був найстаршим з поміж трьох дітей Стаха та Ганни Любачівських.

Початкову освіту здобув у волинській «Рідній школі», а у 1933 році закінчив з відзнакою Стрийську гімназію. Протягом 1934-1937 років навчався у Львівській греко-католицькій Богословській Академії на філософському та теологічному факультетах. У 1937 році продовжив богословські студії в університеті Канізіанум в австрійському Інсбруці.

18 серпня 1938 року був освячений в сан диякона, а вже 21 вересня того ж року в каплиці митрополичих палат кафедрального собору святого Юра з рук митрополита Андрея Шептицького прийняв ієрейські свячення, після чого був призначений на служіння в Львівську Архиєпархію.

Паралельно продовжував навчання в Інсбруці. У 1939 році після початку Другої світової війни університет переїхав до Швейцарії, де у 1941 році о. Мирослав Любачівський захистив свою докторську працю з богослов’я на тему боротьби святого Василія Великого з аріанством.

Згодом шлях майбутнього глави УГКЦ проліг до Біблійного інституту в Римі, де в 1944 році він здобув ступінь магістра біблійних наук і доктора теології. У 1945-1947 роках молодий священник вирішив ще студіювати медицину в Королівському італійському університеті в Римі.

У травні 1947 року виїхав до США для опіки над українськими емігрантами-католиками. Служив у Філадельфії та Стемфорді, був  секретарем архієпископа УГКЦ і парохом церкви св. Петра і Павла в Клівленді. У США почав писати свої богословські твори.

У 1968 році отецьЛюбачівський став духівником Української Католицької семінарії св. Йосафата у Вашингтоні, згодом був професором Академії св. Василія у Філадельфії та працював в інших духовних навчальних закладах, а також пастирював у кількох містах.

1977 року призначений духовним директором семінарії св. Василія Великого у Стемфорді. 13 вересня 1979 року Папа Іван Павло ІІ призначив Мирослава Любачівського архієпископом і митрополитом Філадельфійським. 12 листопада 1979 року його разом з Верховним архієпископом УГКЦ Йосифом Сліпим і митрополитом Максимом Германюком у Сикстинській капелі в Ватикані було хіротонізовано на єпископа. Цікаво, що це була перша хіротонія за особистою участю Папи Івана Павла II в історії УГКЦ.

27 березня 1980 року, після Синоду Єпископів УГКЦ отримав призначення на коад’ютора Верховного Архієпископа з правом спадкоємності. Переїжджає до Риму. Після смерті кардинала Сліпого 7 вересня 1984 року обраний Верховним Архієпископом Львівським. 25 травня 1985 року його призначено членом колегії кардиналів, відтак Мирослав Любачівський став четвертим кардиналом в історії УГКЦ.

Після легалізації церкви в Україні 31 березня 1991 року урочисто повернувся на Батьківщину. Засновує Архієпископську Курію, реорганізує структури кліру, налагоджує працю навчальних закладів для формування пастирів, створює 4 нові єпархії, надає увагу співпраці з мирянами в справі відновлення патріархального устрою, налагоджує зв’язки з представниками світської влади, висвячує сотні нових священиків.

У травні 1992 року кардинал Любачівський відкрив перший в незалежній Україні Синод єпископів УГКЦ, де заявив про подальшу діяльність спрямовану на визнання УГКЦ як Патріархату.

У 1995-1996 роках стан здоров’я кардинала суттєво погіршився і  Синод Єпископів УГКЦ обрав владику Любомира Гузара єпископом-помічником глави церкви.

Помер Мирослав Іван Любачівський 14 грудня 2000 року о 4 годині ранку. Похований в крипті собору св. Юра у Львова. Залишив по собі велику кількість наукових праць, статей, перекладів і тритомну збірку проповідей.

На честь кардинала Любачівського названо вулиці в Івано-Франківську та Долині. Там же ж біля будинку, де він народився, встановлено пам’ятний знак та погруддя біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці

Мирослава Івана Любачівського ще за життя було визнано Почесним громадянином Львова, Тернополя та Долини.

Постаті