Мандрівки

Головний корпус «Львівської політехніки». Велична форма великого змісту

Говорити і писати про Національний університет «Львівська політехніка» можна безконечно довго і змістовно. Власне настільки, наскільки довгою та змістовною є історія цього навчального закладу – одного із символів Львова. Не перебираючи на себе дослідницькі потуги істориків політехніки, в даній публікації головно акцентуватимемо увагу на знаковому об’єкті університету – його головному корпусі, який є архітектурною окрасою міста і домінантою вулиці імені Степана Бандери.  

Національний Університет «Львівська політехніка»

Щодо історії самого закладу, то достатньо буде нагадати, що Львівська політехніка – одна з найдавніших академічних технічних шкіл Європи. Історія виникнення цього навчального закладу почалася з заснування трикласної реальної школи у 1817 році. Через 20 років її статус виріс до рівня Реально-торгової академії. Після переведення з університету кафедри будівництва, на її базі була створена Львівська технічна академія, одна з найстарших політехнік у Європі і перша в Україні.

Львівська політехніка на світлині поч. ХХ ст.

Відкриття Львівської політехніки, яка тоді називалася «Цісарсько-королівською Технічною академією», відбулося 4 листопада 1844 року.

Далі ж – наближаємося до нашої безпосередньої теми. У 1872-му австрійський уряд прийняв ухвалу про будівництво нового будинку для Технічної академії на місці колишніх садів графині Фредро. 12 квітня цього ж року львівський магістрат затвердив дозвіл на будівництво будинку академії. Проект будівлі в кінці 1872 року виконав найшанованіший і найвпливовіший львівський архітектор того часу Юліан Октавіан Захаревич. Будівельними ж роботами у 1873–1877 роках керував його син Альфред Захаревич, а безпосередньо здійснювали за державні кошти представники «Будівельного банку» – архітектори Зигмунт Кендзерський, Альфред Камєнобродський та А. Гауфф.

Центральний ризаліт головного фасаду

Будівництво було завершено 1 жовтня 1877 р. Академія отримала назву Політехнічної школи. В 1903–1905 роках бічні фасади будинку отримали асиметричне композиційне вирішення. Тоді з боку північного фасаду добудовано два ризаліти.

Під час Першої світової війни будинок слугував військовим шпиталем для австрійської армії. Тоді для його обігріву було спалено майже все дерев’яне обладнання аудиторій.   У листопаді 1918 року тут перебував головний шпиталь польського війська. Після закінчення війни відновлено фасади, влаштовано центральне опалення будинку. Коридори отримали дещо інший вигляд: в місцях біля сходів з метою протипожежної безпеки були встановлені перегородки з заскленими дверима. Ці та інші переробки привели до деякого затемнення інтер’єрів, зміни відбулися також і в функціональному використанні приміщень.

Від 1921 року навчальний заклад отримав назву Львівської політехніки і слугував науці, аж поки під час Другої світової війни в будинку знову не розмістився військовий шпиталь. Цього разу німецький.

Уже в повоєнні роки через нестачу навчальних приміщень було забудовано обидва внутрішні дворики, де влаштовано лабораторії. Через цю реконструкцію коридори першого поверху, на жаль, втратили природне освітлення.

Бічний фасад будинку Львівської політехніки

У 1970-х роках підлогу вхідного вестибюлю і сходи, що ведуть з першого на другий поверх вкрито гранітними плитами. Від 2000 року політехніка отримала статус університету і відповідно нову назву – Національний універститет «Львівська політехніка».

Отож, як ішлося вище, знаменитий головний корпус «Львівської політехніки» був збудований у 1873–1877 роках за проектом Юліана Захаревича. Будівничий у притаманному йому високому стилі вміло використав еклектику з мотивами неокласицизму та пізнього італійського неоренесансу. На честь творця грандіозної університетської споруди сьогодні у ній можна побачити погруддя Захаревича, виконане Юліушем Войцехом Белтовським і встановлене 1913 року.

скульптурна група, “Інженерна наука, Архітектура і Механіка” авторства Леонарда Марконі

Головний фасад будівлі вирішений з врахуванням пропорційного групування основних архітектурних об’ємів. Симетричні бічні крила будинку об’єднані в центрі фасаду монументальним портиком корінфського ордеру. Аттик оздоблює скульптурна група, що символізує Інженерну науку, Архітектуру і Механіку, під якою поміщений латинський девіз «Litteris et Artibus», ( «Знанням і вмінням»). Автором скульптурної групи є ще один із плеяди знаменитих творців «обличчя Львова», скульптор Леонардо Марконі. До речі, на фризі під головним карнизом до 1919 був напис: «Franciscus Josephus, Austriae Imperator, A. D. 1877», («Франц Йосиф, Імператор Австрії, Року Божого 1877»).

Скульптури головного фасаду

Усіх, хто зачарувався розкішним фасадом політехніки, отримають додаткову порцію естетичної ейфорії, оглянувши не менш багаті інтер’єри.

На противагу строгим неокласицистичним формам фасадів будівлі інтер’єр виконаний у дусі неоренесансних парадних вирішень. Урочисте враження справляє обширний вестибуль, дзеркальне склепіння центральної частини якого підтримують два ряди подвійних колон тосканського ордену. Бічні частини вестибулю перекриті хрестовими склепіннями.

Парадна сходова клітка

На другий поверх веде парадна сходова клітка з ліпними поруччями з балясин, прикрашеними декоративними ліхтарями. Згори сходову клітку освітлює скляний плафон поміщений у центрі дзеркального склепіння, прорізаного люнетами. З чотирьох сторін її оточують галереї, перекриті хрестовими склепіннями та відкриті у центральний простір арками з архівольтами, прикрашеними ліпним декором та скульптурними алегоричними горельєфами з цементу та гідравлічного вапна, які персоніфікують Мистецтво та Науку (скульптор Еміль Шредель), півколонами іонічного ордеру, огородженнями з балясин.

Алегоричні скульптури Мистецтва і Науки під склепінням сходової клітини

Поліхромні розписи склепінь сходової клітки та вестибулю імітують так звані гротески, виконані братами Маврицієм та Ейсігом Флеками за ескізами Юліана Захаревича.

На другому поверсі знаходиться велика актова зала, одне з найгарніших приміщень політехніки. Висота зали дорівнює двом поверхам, по ширині займає весь центральний ризаліт будинку. Стіни зали поділені на поля, які в 1884 р. розписав, імітуючи мармурове облицювання, художник Іван Долинський. По периметру стіни почленовані подвійними тричетвертевими колонами корінфського ордеру, які несуть розвинутий антаблемент з консольним карнизом.

Склепіння сходової клітки з поліхромними розписами братів Флеків

Над антаблементом по вертикальній осі колон попарно поміщені кам’яні каріатиди на постаментах, які підтримують карниз позолоченого та поливаного майолікою касетованого склепіння стелі, декорованого розетами. Каріатиди поділяють верхній ярус зали на одинадцять полів, які прикрашають декоративні панно під загальною назвою «Тріумф прогресу», що представляють цикл сцен головних моментів розвитку людської цивілізації: 1) Створення людини; 2) Відповідальність людини за долю землі; 3) Боже натхнення; 4) Вади людства; 5) Примарний тріумф сатани; 6) Пресвята Богородиця втішає тих, хто приходить до неї; 7) Поезія, Музика, Історія; 8) Скульптура, Живопис та Архітектура; 9) Винахід залізниці та парової машини; 10) Винахід телеграфу (перший телеграфний кабель між Європою і Америкою, який прокладений в 1865–1874 роках по дну Атлантичного океану); 11) Суецький канал (будівництво каналу здійснено у 1859–1869 роках).

Актова зала Політехніки

Проект панно та ескізи, виконані на картонах, які нині зберігаються у Львівській картинній галереї, виконав у властивій для академізму ХІХ століття техніці художник Ян Матейко на замовлення самого імператора Йосифа ІІ під час його відвідин політехніки 13 вересня 1880 року. Розписи ж створені в 1887–1891 роках викладачами та учнями Краківської школи мистецтв, серед яких були Ю. Унержицький, Т. Лісевич, К. Лускіна, К. Желяховський, С. Стражинський, В. Тетрамаєр, Л. Деляво, В. Водзиновський.

Склепіння актової зали з фігурами каріатид та картинами за ескізами Яна Матейка

На початку сходових маршів, які ведуть на третій поверх симетрично розташовані дві парні алегоричні скульптури, які нагадують каріатиди актової зали (скульптор Еміль Шредель). Неподалік від актової зали в північній частині будинку розташована колишня бібліотека, а тепер – Виставкова зала науково-технічної продукції університету).

«Поезія, Музика та Історія». Одна з алегоричних картин, створених за ескізами Яна Матейка

Проект інтер’єру зали виконав Юліан Захаревич, декоративне та скульптурне оздоблення – скульптор Тадеуш Сокульський за ескізами Леонардо Марконі. Зала має дерев’яну стелю з різьбленими балками, між якими поміщено касетони, які прикрашені інтарсією, виконаною в техніці випалювання. Окрасою бібліотеки є різьблені дубові шафи, виконані в 1880 році у формах фламандського ренесансу в майстерні Францішка та Юзефа Вчеляків. Вони знаходяться вздовж внутрішньої південної стіни. Над ними розташована антресоль, на яку ведуть з обох боків двоє дерев’яних гвинтових сходів, вмонтованих в об’єм шаф.

Алегоричні скульптури Еміля Шределя під сходами на третій поверх

Цікаво, що головний корпус політехніки оточує великий сквер, в якому стоїть арка-місток – перший в Галичині витвір з залізобетонних конструкцій – творіння інженера Максиміліана Туллє та будівничого Францішека Загорського, створене як експонат для Загальної крайової виставки 1894 року.

Бюст Юліана Захаревича у вестибюлі Львівської політехніки

1816-1825 – Цісарсько-королівська реальна школа у Львові.
1825-1835 – Цісарсько-королівська реальна школа технічних і комерційних наук у Львові.
1835-1844 – Цісарсько-королівська реально-торговельна академія у Львові.
1844-1877 – Цісарсько-королівська технічна академія у Львові.
1877-1894 – Цісарсько-королівська Вища технічна школа у Львові.
1894-1921 – Цісарсько-королівська політехнічна школа у Львові.
1921-1939 – Львівська політехніка.
1939-1942 – Львівський політехнічний інститут.
1942-1944 – Технічні фахові курси у Львові.
1944-1967 – Львівський політехнічний інститут.
1967-1978 – Львівський ордена Леніна політехнічний інститут.
1978-1993 – Львівський ордена Леніна політехнічний інститут імені Ленінського комсомолу.
1993-2000 – Державний університет «Львівська політехніка».
2000-2016 – Національний Університет «Львівська політехніка».

Але якби не називався заклад, він завжди був флагманом львівської науки. Його ж розкішний головний корпус у цьому контексті можна цілком справедливо охарактеризувати величною формою, яка підкреслює такий же величний зміст.

Адреса: Львів, вул. Степана Бандери, 12

Мандрівки