Мандрівки

Поморяни. Улюблений замок короля Яна ІІІ Собєського

Цей замок-палац був улюбленою резиденцією легендарного польського короля, переможця турків під Віднем, Яна ІІІ Собєського. Ще у 30-ті роки минулого століття тут тут тривало бурхливе аристократичне життя з гучними прийомами та балами. Навіть радянська влада довгий час знаходила використання цій споруді, почергово віддаючи її то чиновникам, то учням. Та після цього замок майже 40 років стояв пусткою, руйнуючись на очах. В останні роки під тиском громадськості влада таки схаменулася, намагаючись повернути до життя давню памятку.

Перший замок у Поморянах збудував ще в XIV столітті український шляхтич Микола Свинка на ділянці, отриманій від польського короля Казимира IV, який щойно захопив галицько-волинські землі. Дерев’яний замок був побудований на невисокому пагорбі, що омивався з трьох сторін ставами, мочарами та водами річок Золотої Липи і Махнівки. Засновник замку назвав його «Корабом».

Тогочасні Поморяни були невеликим поселенням, в якому згідно тогочасної хронічки  проживали 32 українські та дві юдейські родини. Ще у  1466 році, за версією польського історика Дзєдзіцького, містечко ортимало магдебурзьке право, яке було поновлено Якубом Собєським у XVII століття.

Наприкінці XY століття місто разом із замком переходять до нового власника – ним став Сигізмунд Сененський, син краківського каноніка  Яна з Сенна. Поморяни залишались у власності цього роду до початку XYII сторіччя. Саме за часів Сененських, у першій половині XVI століття, на місці дерев’яного з’явився мурований замок.

У 1619-20 роках ці землі купив Якуб Собєський — батько майбутнього короля Польщі. Він перетворив замок на справжню фортецю: укріпив стіни, звів нову порохівню, зробив потужний запас зброї і гармат. Ця реорганізація дозволила замкові неодноразово витримати затяжні облоги турків і татар.

Замок Собєського був прямокутним у плані, двоповерховим з чотирма кутовими вежами (два корпуси і кругла кутова вежа збереглися дотепер). У центрі північного крила замку влаштовано в’їзну башту, до якої вів звідний міст. По периметру споруду оточували мури та рови, а також болота та русло Золотої Липи.

Поморянський замок був улюбленим місцем перебування сина Якуба, короля Речі Посполитої Яна III Собєського. Можливо, цьому посприяв випадок, про який оповідає місцева легенда.

Мовляв, якось молодий Ян, тоді ще просто шляхтич, заблукав під час полювання в околицях Поморян і вийшов до ченця-самітника, що жив у печері посеред лісу. Собєський переночував у печері, а ранком монах розказав Яну, що у сні побачив свого гостя з короною на голові. На що Ян нібито відповів: «Якщо я буду королем, то дам тобі стільки землі, скільки об’їдеш за один день і одну ніч». Через два тижня після цього Собєського було обрано польським королем. Вдячний монарх виконав свою обіцянку подарував ченцю землі для майбутнього василіанського монастиря.

До легенди додамо лишень, що королем Ян Собєський став далеко не в молодому віці (мав на той час 45 років), та й простим шляхтичем не був – до свого обрання королем він встиг побувати польним та великим коронним гетьманом (найвищі військові посади у Речі Посполитій), і вже одного разу претендувати на польську корону. А от василіанський монастир в околицях Поморян справді є – у Краснопущі сусіднього Бережанського району, яка належала родині Собєських. І згідно історичних хронік, саме король Ян ІІІ запросив сюди василіан. Як і до теж не далекого села Віцинь (тепер Смереківка Перемишлянського району).

 

Яну Собєському довелося докладати значних зусиль для утримання замку в другій половині XVII століття, коли до частих татарських набігів додалися турецькі напади. І якщо у 1672 році поморянська твердиня вистояла перед численними турецькими військами (яничари натомість зруйнували сусідній Золочівський замок), то навали турків в 1675 році замок уже не витримав. Нечисленна залога змушена була утікти таємним ходом до сусіднього Свірзькому замку, а турки повністю спустошили залишену захисниками фортецю. Ян ІІІ не лише відбудував власним коштом зруйнований замок, але й звільнив від податків поморянських міщан, аби повернути їх у спалене місто.

Подібна ситуація сталася і у 1684 році, коли татари знову знищили місто і пошкодили його твердиню. Король знову поновив замок, серйозно укріпивши його – і ця фортеця витримала безперервні татарські набіги 1687-95 років.

Та з смертю Яна Собєського і переходу Поморян у власність його дітей,оборонне значення замку починає втрачатися. Не в останню чергу внаслідок нових військових реалій – захищатися від все потужнішої артилерії за кам’яними мурами ставало дедалі складніше. Відтак під час Північної війни на початку XVIII століття місто почергово захоплюють росіяни, поляки, шведи і конфедерати. Замок, який часто змінює своїх власників, підупадає і втрачає вигляд фортеці.

У 1740 році Поморяни стають власністю Радзивілів. Саме за них сталася сильна пожежа 1771 року, яка завдала замку значних пошкоджень. Частину укріплень довелося навіть розібрати.

У 1789 році Поморяни перейшли у власність родини Прушинських. Еразм Прушинський відбудував два крила замку – південне та східне, натомість розібрав північне і західне та три башти з чотирьох. Десь у ті часи з’явилася й відкрита галерея південного корпусу, дах над якою підтримують колони тосканського ордера. Його син Юзеф, який правив тут у 1841-75 роках, завершив відбудову, відновши інтер’єри, покривши замок бляхою, заклавши парк та теплиці. Зі старих часів у відбудованому палаці збереглися бійниці вежі, розміщені на чотирьох рівнях. Бійниці є також в першому поверсі східного корпусу.

Юзеф Прушинський зібрав у замку цінну художню галерею, серед експонатів якої були роботи видатних італійських майстрів, близько 300 малюнків славетних художників світу, в тому числі Рембрандта і Леонардо да Вінчі, гравюри-портрети польських королів. Поруч з картинами були колекції медалей і монет, печаток польських королів і князів, автографів польських королів, ікони, посуд, мозаїки. Юзеф також провадив наукову роботу, впорядкувавши Поморянський архів . Однак після його смерті цінності було продано за безцінь, архів частково втрачено.

Останніми магнатами, що володіли Поморянами, були Потоцькі. У 1876 році замок перейшов у власність Романа Потоцького, а його син Єжи володів замком до 1939 року. Він відремонтував замок після руйнацій Першої світової війни, остаточно перетворивши колишню твердиню на поміщицьку садибу з мальовничим парком.

Єжи Потоцький, хоч і був польським графом, приязно ставився до місцевих українських селян. У 1930 році він врятував мешканців Поморян від польської пацифікації, особисто зателефонуваши Юзефу Пілсудському, і наполігши, щоб каральне військо не чіпало місцевих українців. Та з приходом радянської влади останній поморянський магнат змушений був залишити замок.

У роки Другої світової у замку на певний час розташовувалась Підстаршинська школа ОУН під керівництвом Василя Івахіва. Але невдовзі командний склад школи було заарештовано гестапівцями. Після того уже німецьке гестапо розпоряджалося маєтком, поселивши цу ньому двох своїх офіцерів. Врешті гестапівців розстріляли вояки УПА, а німці відігралися на мешканцях Поморян, значну частину яких було заарештовано та вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Минулого року в замку влаштували аварійні кріплення

У повоєнній роки Поморяни отримали статус радянського райцентру і нова влада почала активно освоювати магнатську садибу. Спочатку тут осів райком компартії, пізніше райвиконком. Після об’єднання районів сюди переселили місцеве ПТУ, а в 1978 році і воно з’їхало з колишньої твердині. Тоді ж була проведена реставрація замку, але нового власника для нього так і не знайшли. Планувалося відкрити тут чи то санаторій, чи то всеукраїнський будинок творчості письменників і художників, але ця ідея вперлася в банальну нестачу коштів. З того часу Поморянський замок стояв пусткою, з кожним роком набуваючи все жахливішого вигляду. Найбільшої руйнації старий палац зазнав у 2008 році, коли завалився перетин двох його крил. Ще через три роки впала бічна стіна одного з корпусів.

Так виглядав замок у Поморянах в першій половині ХХ ст.

Промінчик надії з’явився лише два роки тому, коли заходи для порятунку Поморянського замку було внесено до обласної програми «Охорона і збереження культурної спадщини Львівської області на 2016-2018 роки». Уже в 2016-му почалися першочергові протиаварійні роботи. Наступного року було проведено тендер на виведення замку з аварійного стану, з переможцем якого підписали договір на суму 8,4 млн гривень. 800 тис. грн з них обласний бюджет виділив уже минулого року – за ці кошти було укріплено фасади, несучі стіни та віконні прорізи, влаштовано тимчасові протиаварійні кріплення.

Однак для завершення процесу ліквідації аварійного стану потрібно знайти ще майже 7,5 млн грн.. Пошуками цих коштів зараз активно займаються органи місцевого самоврядування, обласна влада та громадські активісти.

Так виглядав замок у Поморянах в першій половині ХХ ст.

Додамо, що Поморяни славляться не лише своїм замком. У містечку  є неоготична ратуша, яка, на жаль, теж в напівзруйнованому стані. Значно краща ситуація із сакральними спорудами, які перебувають під опікою релігійних громад. Це насамперед  зведена у 1690 році дерев’яна церква Собора Богородиці та мурований костел Пресвятої Трійці XYIII-XIX ст., який нині належить місцевим греко-католикам.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобус Львів-Поморяни відправляється з АС-6 (вул..Личаківська, 154) двічі на день, о 09:10 та 13:40. Можна також доїхати автобусом до Золочева (середній інтервал руху – 20 хв.), де пересісти на автобус до Поморян

Автомобілем

Трасою Львів-Тернопіль доїхати до села Зарваниця (8 км за Золочевом), далі звернути праворуч. Відстань – 95 км.

Мандрівки