Мандрівки

«Народна Гостинниця» Львова: колиска українського духу і Листопадового чину

Споруджена на початку ХХ століття, у 1905-1906 роках, будівля чи не єдиної української готельної установи у центрі Львова, відома як «Народна гостинниця» стала своєрідним символом українського руху, місцем зібрання русинської інтелігенції та революційним штабом листопадових подій 1918 року. Нині про ці буремні події нагадують хіба меморіальні дошки, встановлені на будинку, який уже другий десяток літ слугує головним офісом львівської митниці.

«Народна гостиниця» з боку вул. Ю.Дрогобича

Організатором і душею проекту спорудження українського готелю був видатний український інженер, архітектор та громадський діяч Василь Нагірний. Саме з його ініціативи у 1899 році було організоване «товариство з обмеженою порукою» «Народна Гостинниця». Як писав сам В.Нагірний, «цим товариством задумав я осягнути таку ціль:  1) дати нашій молоді спромогу вивчитися готельного промислу, каварняного і шинкарського; 2) створити інституцію, що дбала б за ширення замилування до ведення готельного промислу, шинкарського і каварняного».

«Народна гостиниця» у міжвоєнний час

Для будівництва була придбана за 120 тисяч австрійських корон ділянка на розі вулиць Сикстуської (теперішня Дорошенка) та Костюшка. Сама будівля, включно з ділянкою, меблями та електричним ліфтом, обійшлася у 200 тисяч крон.

Будівництво було доручене архітектурному бюро Міхала Уляма та Зигмунта Кендзерського, а проект будови розробив один з найталановитіших львівських архітекторів, що працювали у стилі сецесії та модерну, учень Івана Левинського Тадей Обмінський.

Спорудження чотириповерхової будівлі готелю тривало протягом 1905-1906 років. Ця яскрава сецесійна кам’яниця стала однією з окрас цього престижного району урядових, фінансових та торгових установ, що активно забудовувався на межі ХІХ-ХХ століть.

Фасади будинку розкреповані, з акцентами балконів на видовжених консолях і аттиковими щитами у завершеннях. Їх оздоблення у формах ар нуво властиве для творчості Обмінського. Зокрема, можна відзначити високі вигадливі аттики з люкарнами «волове око», ліпні сандрики, елегантні консолі балконів другого поверху. Колони цих балконів поєднують елементи декоративної та раціональної сецесії з мавританськими мотивами. У дусі сецесійної інтерпретації візантійських мотивів виконано балюстради балконів та аттику, які конструював інший український архітектор, Філемон Левицький.

Аттиковий щит на розі будинку

«Українську» сецесійність будинку підкреслює також ліпний фриз з орнаментикою виноградної лози, що проходить по периметру будівлі на рівні другого поверху (дослідники схильні вбачати у цьому вплив Івана Левинського та Василя Нагірного). Після позолоти фризу під час останньої реставрації фриз особливо став схожим на традиційну різьбу українського іконостасу.

Сецесійний балкон готелю містить мавританські мотиви

Частина готельних номерів теж було оформлена у «гуцульсьому» стилі, з використанням народної орнаментики у стінних розписах.

Загалом у будинку було 29 готельних номерів, розташованих з одного боку коридорів. Готель славився також своїми купальнею, ресторацією та кав’ярнею (до слова, найобширнішою у Львові). Ціни готельних номерів значно різнилися в залежності від умов проживання – від 0,6 до 10 корон за добу. А от ресторація та кав’ярня вважалися відносно дорогими, зважаючи на заможну публіку, яка жила й працювала у цьому престижному районі. Частими відвідувачими цих закладів були, зокрема, посли розташованого неподалік Галицького сейму.

Водночас «Народна гостинниця» одразу стала місцем гуртування української інтелі­генції Львова. Тут регулярно декламу­вали свої твори молоді українські письменники. Хоча як згадував тогочасний поет та публіцист Петро Карманський, для молодих митців ці заклади були усе-таки занадто дорогими. А от політики, «чиї кишені були солідніші», любили збиратися саме тут.

Позолочений ліпний фриз з орнаментикою виноградної лози

Не дивно, що саме «Народна гостинниця» стала штабом українського «листопадового здвигу» 1918 року. Саме тут, у готельному покої під № 31, сотник Дмитро Вітовський в останні дні жовтня 1918-го разом з іншими офіцерами  зі складу українського Центрального військового комітету розробляв тактичні плани перейняття влади у Львові та Галичині, які було успішно реалізовано в ніч на 1 листопада.

Меморіальна дошка на честь Дмитра Вітовського

Нині про ці події нагадує встановлена на стіні будинку меморіальна дошка на честь Дмитра Вітовського.   Вона є частиною виконаного скульптором Люьомиром Яремчуком своєрідного «триптиху» – поруч розташовані таблиці на честь Державного секретаря ЗУНР Костя Левицького, що полюбляв проводити у тутешній кав’ярні дискусії з іншими галицькими політиками, та ідеолога українського націоналізму та державної незалежності України Миколи Міхновського, який зупинявся у «Народній» на початку ХХ століття. До слова, у ті ж часи в гостиниці замешкував і майбутній Головний отаман УНР Симон Петлюра.

У міжвоєнний час готельна  кав’ярня перейшла в оренду до спілки «Парнес і Ціммерман» і на французький лад прибрала назву «Republique». Сама ж «Народна Гостинниця» зберігла і свою назву і свій дух, надаючи притулок  провідним українським установом краю. Так, у 1927 році сюди зі Стрия перебрався головний офіс знаменитого «Маслосоюзу» (“Крайовий молочарський союз кооперативний») – найуспішнішого українського кооперативу Галичини. Тут також розміщувався торговий відділ кооперативу.

До 1939 року в будинку працювали й інші установи, зокрема, філія Кооперативного банку, молочарня Лукавецької, ресторан Таубе Гана, філателія Дубенського, перукарня Пастернака та крамниця з продажу яєць Каца.

Вхід до крамниці «Маслосоюзу». Світлина 1930-х рр.

З приходом радянської влади більшість цих закладів було закрито, хоча саме приміщення зберегло своє функціональне призначення – тут, як і раніше розміщувався готель з рестораном. До слова, колишня українська гостинниця зберегла і свою назву, щоправда відповідно до радянського правопису її модифікували на готель «Народний».

У кінці 1990–х років готель було закрито, а у будинку розмістилася Західна регіональна (пізніше Львівська) митниця, яка перебуває тут і досі.

Адреса: м.Львів, вул. Костюшка, 1

Мандрівки