Мандрівки

Палаци для львівських губернаторів

Ці будинки на вулиці Винниченка у Львові зовні не мають нічого спільного – ні архітектурним стилем, ні поверховістю. Об’єднує їх інше – у всіх цих спорудах розмістилися органи влади Львівської області. І таке поєднання – не сучасна примха. Адміністративні функції ці приміщення виконували ще за часів Австрійської імперії.

Губернаторський палац і Галицьке намісництво на світлині поч. ХХ ст.

Згадані будівлі відділяє від середмістя невеличкий сквер, званий у дорадянському Львові Губернаторськими валами. У часи середньовіччя на цьому місці розташовувались потужні шестиметрові мури та земляні вали, що входили до оборонної системи міста. У XVIII столітті давні фортифікації було розібрано (уціліла лише Порохова вежа), а на їх місці у  1811-1821 роках за пропозицією та проектом радника губернатора Вільгельма Райценгайма було влаштовано сквер з алеями, висаджено дерева та декоративні рослини. Ця місцина у найкоротший час стала улюбленим місцем прогулянок львівських міщан. Не в останню чергу тому, що навпроти скверу розташувалась резиденція губернатора Галичини.

Колишній губернаторський палац

Губернаторський палац

Ділянка за сквером належала магнатам Кемеровським, від яких називалася «Коморовщиною», і довго стояла не забудованою. У 1821 році частину цієї ділянки придбав Франц Краттер, який і звів там палац у стилі ампір. Втім, родина Краттерів насолоджувалася життям у новому палаці недовго – уже в 1829 році кам’яницю викупив австрійський уряд для облаштування у ній резиденції губернатора. Попередня розміщувалась у колишньомупалаці  Любомирських на площі Ринок, 10, і, вочевидь, уже була затісною для тодішнього губернатора Франца Гауера, та й шум ринкової площі відволікав від роздумів про державні справи.

Губернаторський палац на світлині 1870-х років (на передньому плані частина палацу Млоцького)

Франц Гауер насамперед взявся за перебудову будівлі під свої потреби. Проект реконструкції фасаду початково розробив відомий архітектор Гельман, однак з невідомих причин він так і не був реалізований. Тож оновлення палацу відбувалося за проектом іншого зодчого, ім’я якого не дійшло до наших часів.

Губернаторська резиденція доволі швидко стала місцем не лише державницьких справ, але й аристократичних забав. Особливою розкішшю світське життя тут відзначалося за часів губернатора Карла Йозефа д’Есте, який приходився родичем самому цісареві. У палаці регулярно проводилися бали і гучні гулянки. Окрім щотижневих балів, губернатор регулярно влаштовував обіди для усіх бажаючих з вищого товариства, і як стверджували сучасники, охочих поласувати задарма набивався повний зал.

Центральний ризаліт палацу

За губернатора д’Есте у 1840-х роках палац було заново оздобленно згідно вимог часу: цими роботами займався сам Петер Нобіле – один з найвидатніших зодчих пізнього класицизму і провідний архітектор двору Габсбургів у Відні. До наших днів дійшла велика репрезентативна зала, оздоблена колонами, пілястрами, касетонами та арабесками, в якій нині відбуваються засідання Львівської обласної ради.

Ансамбль палацу творять дві будівлі, що зведені у стилі ампір, і мають схоже архітектонічне вирішення. Більш розкрiпований фасад правого будинку підкреслюють чотири пілястри іонічного ордеру, а вгорі завершено трикутним фронтоном. Ліву частину ансамблю оформлено пілястрами доричного ордеру і також завершено трикутним фронтоном. На рівні другого поверху обох будівель розташовані балкони з кованими класицистичними гратами на різьблених кронштейнах.

Колишнє Галицьке намісництво

Галицьке намісництво

Центральну частину вже згаданої «Коморовщини» у 1818 році викупив граф Франц Ксаверій Хлонєвський, для якого у 1820 році тут було збудовано збудували палац за проектом Фрідріха Баумана. Це була двоповерхова будівля в класичному стилі, з колонадою та барельєфами авторства Антона Шімзера.

У 1830 році палац за правом спадщини перейшов до родини Замойських, а згодом опинився у власності Альфреда Млоцького.

Галицьке намісництво на світлині поч. ХХ ст.

Поруч з цією будівлею, на розі з сучасною вулицею Просвіти стояла ще одна споруда, в якій розмістилася пошта. Звідси відправлялись поштові диліжанси до міст Австрійської та Російської імперій. У 1852 році тут же було відкрито перше телеграфне бюро, яке з’єднало Львів з Краковом. Пошта працювала у будинку до 1870-х років, коли її було перенесено на вулицю Дорошенка.

У ті ж роки обидві споруди, і палац Млоцького і пошту, розібрали задля спорудження величної будівлі Галицького намісництва. Цей чотириповерховий будинок в стилі віденського неоренесансну було зведено впродовж 1878-1880 років за проектом архітекторів Фелікса Ксенжарського та Сильвестра Гавришкевича.

Центральний вхід

Головний фасад будівлі виділяється центральним і злегка наміченими бічними ризалітами. Парадний вхід оформлений чотирма тосканськими колонами, що підтримують балкон. Нижній ярус рустований. Вікна центрального ризаліту оформлені коринфськими напівколонами і архівольтами на другому і гермами з жіночими масками — на третьому поверсі. Решта вікон другого і третього поверхів завершені трикутними фронтончиками і сандриками. Більш скромний в декорі четвертий поверх. Він відділений карнизом з консольним фризом.

На фасаді будинку містився герб Королівства Галичини і Лодомерії – галка (кафка), за що будинок називали «палац під кафками».

Жіночі маски авторства Леонарда Марконі на фасаді будинку

Будівля накрита високим мансардним дахом з люкарнами, які виділяються на ризалітетах. Покрівлю завершує декоративна романіка.

Ліпні оздоби на фасаді будинкустворені видатним львівським скульптором Леонардом Марконі. Він же розробляв  й інтер’єр намісництва, домінантою кого є спроектована Сильвестром Гавришкевичем парадна сходова клітка. Вона виводила до кабінету губернатора та покоїв, в яких, зокрема, зупинявся цісар Франц_Йосиф І.

Парадна сходова клітка

У плані будівля прямокутна, з великим внутрішнім подвір’ям. Система внутрішнього планування – кабінетно-коридорна.

У часи Першої світової війни у будинку Галицького намісництва певний час перебував штаб 8-ої російської армії, і саме в ті часи сюди навідався російський цар Микола ІІ, який навіть виголосив промову з палацового балкону,  пообіцяши приєднати Галичину до Російської імперії. Війська «приєднувача» невдовзі змушені були накивати п’ятами, натомість 1 листопада 1918 року саме в цій будівлі останній намісник Галичини граф Карл Георг фон Гуйн  передав владу віце-президенту намісництва Володимиру Децикевичу, а той в свою чергу – делегації Української Національної Ради, до якої входили Кость Левицький, Сидір Голубович та Лонгин Цегельський. Новостворений Державний секретаріат ЗУНР теж засідав саме в будинку намісництва, однак уже 21 листопада, під загрозою польського вторгнення у Львів, змушений був евакуюватися до Тернополя.

Російський цар Микола ІІ перед будинком намісництва, Світлина 1915 р.

У період між двома світовими війнами в будинку розташовувалося польське воєводське управління, а в період нацистської окупації — адміністрація губернатора Дистрикту Галичина.  За комуністичних часів тут облаштувався обком компартії, облвиконком, обком та обласна рада. Обласні органи влади розміщуються у колишніх будівлях Галицького наммісництва і губернаторського палацу за нинішніх часів.

Пам’ятник В’ячеславу Чорноволу

Навпроти цих будівель, на колишніх Губернаторських валах, стоїть пам’ятник В’ячеславу Чорноволу авторства Івана Самотоса. Цікава деталь – незрозумілий для багатьох жест з трьома піднятими вгору пальцями правої руки символізує тризуб і точно відтворює один з моментів виступу Чорновола перед львів’янами з балкону колишнього губернаторського палацу під час сесії першої посткомуністичної обласної ради Львівщини у 1990 році. До слова, саме в бік цього балкону і спрямований погдяд бронзового Чорновола.

Адреса: Львів, вул. Винниченка 14, 16, 18

Мандрівки