Мандрівки

Архітектура Стрийського парку: спадщина Крайової виставки

Стрийський парк, звичайно, не є архітектурною Меккою. Його задум природно зовсім інший. Однак і в цій зеленій оазі Львова існують споруди, здатні потішити око найвибагливішим естетам. Усі вони з’явилися напередодні Крайової виставки 1894 року – найвідомішої події в історії парку, про яку КРАЙ детальніше розповідав у недавній публікації. 

Водонапірна вежа в часи Крайової виставки

Водонапірна вежа

Найулюбленішим спадком Крайової виставки для львів’ян стала водонапірна вежа. Ну хоча б через те, що у ній багато років діяв один із найкультовіших ресторанів міста.

На відміну від багатьох об’єктів, які виконували тимчасові чи декоративні функції, стилізовану під Середньовіччя башту було збудовано з практичних міркувань. Водопостачання виявилося серйозною проблемою для дирекції виставки, адже на цій території не було природних джерел та водоймищ. Найближче джерело було розташоване в парку Залізна вода. Між тим, вода була потрібна для фонтанів; забезпечення роботи парових котлів та виробництва штучного льоду; для напування худоби, яка експонувалась у сільськогосподарських відділах виставки; для потреб ресторанів, кав’ярень та цукерень; для обслуговування туалетів та прибирання території; на непередбачені потреби.

Ескіз споруди створив знаменитий професор-архітектор Юліан Захаревич. А тоді, ще маловідомий Міхал Лужецький перетворив цей ескіз в проект. Реалізували ж його будівничі Юзеф Балабан та Володимир Подгорецький.

Водонапірна вежа. Сучасний вигляд

Основними будівничими матеріалами стали камінь та цегла, які додали вежі помітної суворості. За легендою, яку, щоправда, не підтвердженео, для будівництва також було використано кілька останніх пам’ятників давнього Стрийського кладовища, яке розміщувалось на території теперішнього Парку культури.

Загальна площа споруди становила 99.58 метрів квадратних. Окрім того, на 18-метровій вежі був встановлений водозбірник об’ємом 60 тисяч літрів, виконаний краківською фабрикою машин Леона Зеленевського.

Своє друге життя вежа отримала в 1976 році, коли в ній відкрили ресторан, точніше бар, який так і назвали – «Вежа». Заклад став популярним місцем для небідної публіки. Не вдалося перевірнити цю інформацію, але низка видань вказують, що у 1981 році тут з’явився відеомагнітофон і «Вежа» стала першим у Львові відео-кафе, де постійно крутили різні зарубіжні ролики, а ночами для особливо шанованих клієнтів влаштовували перегляди порнофільмів.

У Львові досі переповідають історію про легендарну директорку закладу, шановану у тіньових колах львівську аферистку Соньку «Золоту Ручку», або Соню Брильянт. Кажуть, що діаманти вона передавала своїм спільникам в аеропорту буквально з уст в уста –  через поцілунки.

Палац мистецтв на поштівці кін. ХХ ст.

Палац мистецтв

Ще одна знакова споруда Крайової виставки – Палац мистецтв було побудовано ще у 1894 році на умовній верхній терасі Стрийського парку.

Будівля палацу зведена у стилі неоренесансу. Над її спорудженням працювали такі знані архітектори як Григорій Пежанський та згаданий вже Міхал Лужецький, а безпосереднім керівником проекту був Франциск Сковрон. До речі, Пежанський є ще й автором проекту стадіону, на якому під час Крайової виставки відбувся поєдинок між командами Львова і Кракова, від якого заведено вести офіційний лік футбольним матчам в Україні та Польщі.

Алегоричні антропоморфні скульптури в нішах на головному фасаді, що символізували собою Мистецтво і Скульптуру, були витвором Антона Попеля. Рідний брат Антона Тадеуш Попель займався художнім оформленням будівлі. Скульптури на аттику були створені Юліаном Марковським.

Колишній Палац мистецтв сьогодні

На час Крайової виставки 1894 року в 15 залах палацу мистецтв експонувалося одразу три виставки: «Давні пам’ятки», «Ретроперспектива польського мистецтва (1764-1886)» та «Сучасне мистецтво (1887-1894)».

На відміну від більшості інших палаців та павільйонів Крайової виставки, палац мистецтв продовжував діяти і по її закінченні. Аж до початку Першої світової війни тут відбувались регулярні мистецькі виставки проведенням яких займалось Товариство друзів мистецтва.

Фігури Мистецтва і Скульптури, створені Антоном Попелем

В міжвоєнний період на колишній площі Крайової виставки з 1922 року діяв ярмарок Східні Торги, тому палац мистецтв стали використовувати для потреб ярмарку, і лише влітку його орендували митці для проведення своїх виставок. Окрім виставок та ярмарки, палац використовувався і з спортивною метою – тут знаходились криті тенісні корти.

На спорткомплекс Львівської політехніки палац мистецтв було перетворено у 1950-1952 роках. Замість виставки творів мистецтва в будівлі розмістили басейн та зали для різних видів спорту. Таке призначення ця унікальна будівля зберігає і до сьогодні.

Ротонда «Рацлавицької панорами» в часи Крайової виставки

Ротонда «Рацлавицької панорами»

Ротонда «Рацлавицької панорами» була однією із центральних павільйонів виставки не лише з архітектурного погляду, але й з ідеологічного, адже присвячено її було до сторіччя Рацлавицької битви – перемоги у 1794 році польських повстанців над росіянами.

Ідея виконання панорами належала художнику Янові Стиці, окрім нього над створенням полотна працювали такі знані художники того часу як: Войцех Коссак, Тадеуш Попель і Зиґмунд Ґорґолєвський, а також ціла група помічників: Людвік Боллер, Зиґмунд Розвадовський, Теодор Аксентович, Міхал Созанський, Влодзіміж Тетмайєр, Вінцент Водзіновський та інші.

Сучасний вигляд ротонди

Підготовча робота над полотном тривала у 1892 та 1893 роках, її офіційно замовила міська рада Львова. Для панорами з Бельгії привезли з десять рулонів полотна для вітрил розміром 10 м на 15 м. Їх зшили разом на спеціальному металевому каркасі, виготовленому фірмою Gridl з Відня. На ґрунтування полотна використали 750 кг. фарби.

Офіційно усі роботи над масштабною картиною закінчили 28 травня 1894 року. Намальована вона на циліндричному полотні, спеціально для розміщення у циліндричній ротонді. Картину з’єднали так, щоб не було помітно швів початку і кінця полотна. Довжина полотна вражала – 114 м., висота – 15 м. У центрі тріумфально зображений Тадеуш Костюшко.

Спеціально для експозиції великого полотна було збудовано павільйон за проектом архітектора Людвіка Рамульта. Усі мулярські роботи виконав Смоленський. Залізна конструкція ротонди оздоблена неоренесансним декором та гіпсатурою. Діаметр ротонди складав 40 м. , а висота 18 м.

Фрагмент Рацлавицької панорами

Конструктивно споруда представляла металевий несучий каркас із 16 опор, що в плані творили правильний шістнадцятигранник, вивершений купольним дахом по металевих фермах. У верхній частині даху був влаштований світловий барабан-сигнатурка із фігурним щогловим завершенням. Зовнішні стіни споруди були оздоблені декором ренесансного характеру. Несучим опорам було надано вигляду пілястрів, завершених декоративними вазонами (останні втрачені ще на початку ХХ століття), огороджувальні конструкції вкрито рустом.

Щоб оглянути батальне полотно, яке розташовувалося всередині по зовнішньому периметру будівлі, слід було піднятись від входу, що знаходився в одній із західних граней, на внутрішній оглядовий майданчик.

Панорама зазнала великих пошкоджень під час бомбардування Львова у 1944 р. Після консервації вона була демонтована, зберігалася у скринях, розміщених у Бернардинському монастирі, допоки в 1946 р. її не перевезли до Вроцлава у Польщі, де в 1985 р., після тривалої реставрації, полотно стало доступним для огляду в новому павільйоні.

Рацлавицька панорама у Вроцлаві

Сама ж ротонда теж зазнала серйозних ушкоджень під під час Другої світової війни. Руїною вона простояла до кінця 1960-их рр. Відтак її  ґрунтовно відремонтували, переобладнавши у спортивний корпус Львівського політехнічного інституту. Згодом у ньому розмістилася кафедра фізичного виховання цього навчального закладу, нині – Національного університету «Львівська політехніка».

Зміна функції, тривалий період руїни та ґрунтовна реконструкція споруди в середині ХХ століття призвели до втрати ротондоюавтентичного вигляду. Різниця у числі граней (16 на початок побудови та 12 сьогодні) наводить на припущення, що оригінальну несучу конструкцію було замінено новою. Те саме стосується даху та покрівлі: якщо на довоєнних світлинах чітко простежуються кілька дахових заломів, зумовлених конструкцією, то теперішня форма даху є пологою.

Оранжерея у Стрийському парку

Ще одним наслідком реконструкції є повна втрата зовнішнього декору. Замість глухих простінків між опорами влаштовано світлопрозорі навісні фасади, головний вхід перенесено на північний захід, в сторону центральної алеї комплексу. Єдиним елементом, що за всіма параметрами збігається із зображеним на історичній іконографії, є даховий барабан зі шпилем.

Практично ровесницею згаданих об’єктів є оранжерея, яка знаходиться біля пам‘ятника Кілінському. Однак до Крайової виставки стосунку вона не має – її збудована через рік, у 1895-му.

Мандрівки