Мандрівки

Палац Бєльських. Львів архітектора Багенського

Дещо осторонь від львівського середмістя, по вулиці Коперника,42, розташувався затишний і вишуканий палацих Бєльських, більше відомий сучасникам як Будинок Вчителя. Дивно, але про його історію його зведення відомо зовсім небагато, тож з упевненістю можна говорити хіба про останню перебудову першої третини ХХ століття, після якої власне палац і набув свого сьогоднішнього вигляду.

Палац Бєльських до перебудови 1920-х років

Про раніший вигляд споруди можна судити за збереженою фотографією Юзефа Едера, зробленою орієнтовно до 1871 року. Саме тоді вулиці Широкій було присвоєно ім’я Коперника, під яким вона «живе» й нині.

Отож, оскільки точна дата будівництва споруди невідома, візьмемо за відправну точку сучасної історії палацу 1921-1923 роки. Саме тоді архітектор Іван Баґенський переробив комплекс для потреб магнатів Бєльських, які вирішили влаштувати тут свою основну резиденцію.

Головний портик і бічний корпус палацу

Бєльські – давній і знатний рід. Варто згадати хоча б Мартина Бєльського (1495-1575), який першим написав польською мовою всесвітню історію («Всесвітня хроніка». Краків, 1551) та історію Польщі з найдавніших часів до 1533. Рід залишив свій слід і на площі Ринок, де на замовлення львівської каштелянової Констанції Бєльської архітектори Петро Полейовський і Франциск Ксаверій Кульчицький суттєво перебудували кам’яницю під №20.

Барельєф з головою лева на фасаді палацу

Але повернімося до палацу на Коперника. Серед фахівців досі немає єдиної думки, до якого архітектурного стилю відноситься ця споруда – чи то до академічного стилю модерну, чи то до неокласицизму. Щоправда, це не поодинока ситуація до львівської архітектури міжвоєнного етапу.

Архітектор Іван Багенський

Палац двоповерховий із мезоніном і ризалітом у правій частині. Композиція головного фасаду асиметрична, добре вписана у похилий рельєф. Головний портик підкреслений вертикаллю колон коринфського ордеру, на які спирається аттикова балюстрада.

Поціновувачам архітектурних красот вартує уважно приглядітися до  скульптурних декорів над вікнами, внутрішніми інтер’єрами, особливо парадного залу, та колонними портиками. Цікавими також є обрамлення вікон на зовнішні барельєфи.Сама будівля – двоярусна, цегляна. Особливої уваги також заслуговує аттик на першому ярусі. Будинок відгороджено від вулиці фактурним парканом.

Стара історія палацу закінчилася з приходом радянської влади. Хоча на початках нова влада ще залишила половину будинку його господарям, розмістивши у другій – Спілку письменників. Таким чином споруду освятили своєю присутністю усі відомі львівські і не лише львівські поети та прозаїки того часу. Докладніше про цей період і про тодішніх господарів-гостей палацу можна дізнатися уневеличкому музеї, що діє в палаці, чи то пак в Будинку Вчителя. До речі, у 1950-их роках тут діяв гуртожиток кредитно-фінансового технікуму. На щастя, недовго, оскільки довша експлуатація непристосованого будинку на такий манер не віщувала йому нічого доброго.

Сецесійний будинок на вул. Генерала Чупринки, 68

Говорячи про Палац Бєльських, гріх не сказати кілька слів про творця його сучасного образу – професора архітектури Івана Багенського. Він хоч і не дійшов такого рівня відомості, як Захаревич чи Левинський, попри це вагомо долучився до формування обличчя міжвоєнного Львова і не лише його.

Народився Іван Олександрович у молдовських Сороках 25 січня 1883 року в родині нотаріуса. Закінчив Олександрівську гімназію в Керчі. 1902 року року вступив до Варшавського університету на фізико-математичний факультет, однак через два роки полишив навчання і вже у 1905-му поступив на архітектурний факультет Вищої політехнічної школи у Львові. На початку 1915-го склав у Політехніці дипломні іспити і отримав диплом інженера-архітектора з відзнакою. У проміжку між навчанням проходив курси в Римі, де вивчав архітектуру Відродження, що відобразилося на його подальшій творчості. 1915 року виїхав до Севастополя, де працював старшим помічником архітектора Олександра Венсана. До Львова повернувся у 1920-му і з наступного року розпочав свій довгий викладацький шлях у Львівській політехніці. Здійснив наукові подорожі до Стамбула, Венеції, Відня, Парижу, Дрездена, Нюрнберга, Будапешта, Страсбурга. Великою заслугою Беганського є організація масштабної експедиції для вивчення дерев’яної архітектури Карпат.

Будинок на вул. Новаківського, 8

Багенський належав до небагатьох представників львівської архітектурної школи, які не покинули Львів після Другої світової. Він був одним із засновників львівського відділення Спілки архітекторів і навіть кілька разів обирався депутатом міської ради, уже в якості академіка. Помер архітектор у Львові 12 червня 1967 року, похований на Личакові.

Ранні роботи Багенського, як наприклад, наприклад, будинок на вулиці Генерала Чупринки, 68,  ще позначені впливом сецесії. Однак більшість його львівських споруд стилістично відносяться до неокласицизму. Архітектор розробив власну методу трансформації пропорцій класичних ордерів, покликану пристосувати їх до сучасних будівельних норм і технологічних можливостей.

Будинок на вул, Котляревського, 37

Іван Багенський залишив по собі десятки спроектованих і оновлених будинків. Серед його відомих робіт, які нині прикрашають Львів, слід відзначити комплекс з двох триповерхових будинків № 6 та № 8 по вулиці Барвінських; прибуткові будинки Журавської та Мончинського на Богуна, 6-8; будинок Гірша наКоновальця, 44; будинки наНоваківського, 8-10; модерні будинки з елементами неокласицизму на Котляревського, 12, 37 і 37а; Жіноча Рільнича школа Яніни Карлович на вулиці Стуса, 38, де нині розташований Інститут біології НААН; житловий будинок на Горбачевського,8; вілла в стилі неокласицизму по Івана Франка, 150, яка нині належить Дому Франка; спорткомплекс «Львівської політехніки».

Вілла в стилі неокласицизму на вул. І.Франка, 150

Можливо, найвідоміша і найвпізнаваніша споруда Івана Багенського до наших днів не дійшла. Йдеться про так звану «Підкову» – головний корпус Східних торгів, створений архітектором у стилі ар деко спільно з Броніславом Віктором, Тадеушем Врубелем і Віктором Бладою. На жаль, його зображення нині можна побачити лише на десятках львівських листівок першої третини ХХ століття.

Павільйон-підкова у Стрийському парку на листівці 1925 року

 

 

 

Мандрівки