Мандрівки

Церква у Борині. Романський шедевр українських геніїв

Мальовниче прикарпатське селище Бориня, яке віднедавна стало центром новоутвореної територіальної громади має свою довгу і доволі яскраву історію. Зрештою, Борині не вперше ставати адміністративним центром округи: у 1940 – 1959 роках вона була райцентром тодішньої Дрогобицької області.

Головний фасад церкви

Першу письмову згадку про Бориню датовано 1552 роком, коли поселення стало власністю роду Височанських. Подальші згадки більше стосуються бунтів місцевого населення. Приміром, у далекому 1696 році Вишенський сеймик Руського воєводства наголошував, що через активізацію селян панам у Борині залишатись небезпечно. До села навіть скеровували каральні загони, щоб придушити бунти.

Церкву завершує восьмериковий барабан з банею та кам’яним хрестом

Бориня мала свою Колонію. Так називається верхня частина селища, де колись оселилися німецькі колоністи. У ХІХ столітті тут було споруджено синагогу та костел. Жодна з цих споруд не дійшла до нашого часу. А шкода, адже могли б створити розкішний комплекс сакральних споруд разом із українським храмом, який сьогодні є окрасою селища і про який ітиметься нижче.

Попередня дерев’яна церква, розібрана на поч. ХХ ст.

Перша згадка про боринську церкву припадає на 1563 рік. Як виглядав храм – достеменно невідомо. Натомість збереглися зображення безпосередньої попередниці нинішньої мурованої церкви Зіслання Святого Духа (Пресвятої Євхаристії) – дерев’яної, збудованої 1746 року і розібраної на початку ХХ століття. Цікаво, що побачити, якою була стара дерев’яна церква сьогодні можемо з  фотографії, яку у 1911 році зробив архітектор Олександр Лушпинський, той самий, за чиїм проектом уже наступного року зведуть нове боринське сакральне диво.

Поруч з церквою збереглася дерев’яна дзвіниця

Одного погляду на храм Зіслання Святого Духа вистачить для здивування – зовсім нетиповий проект для українських церков Прикарпаття. Де ще, крім Борині, нині можна побачити православний храм рисами романського стилю.

Іконостас церкви

Розташована в центрі села церква орієнтована вівтарем на північ, хрещата в плані. Складається з квадратної нави, до якої з півночі прилягає гранчастий в плані вівтар з двома прямокутними захристіями по боках, зі сходу і заходу – прямокутні вкорочені бічні рамена, а з півдня – прямокутний бабинець, вкритий цибулястою банею і відкритою аркадою перед входом. Наву на високому видимому ззовні четверику вінчає великий світлий восьмериковий барабан, вкритий цибулястою банею і оригінальним кам’яним хрестом. Вівтар накритий п’ятисхилим дахом, бічні рамена і бабинець – двосхилими дахами з переломом, схили яких спускаються аж до рівня односхилого даху профільованим гзимсом. Віконні отвори вузькі, з півциркульним завершенням, подвійні або потрійні. Вхідні двері чільного входу в півциркульному прорізі (подібно як і в південних схилах бічних рамен), модернові, різьблені з дуба у вигляді хреста, вписаного в коло.

Дехто з дослідників припускає, що Олександр Лушпинський, ймовірно, спроектував не лише храм, але й іконостас. Власне він, окрім несподіваного архітектурного вирішення храму, є його головною родзинкою.

Розписував іконостас знаний український художник Осип Курилас, який невдовзі увійде в історію як художник, що оспівав січове стрілецтво. Але історія створення борининського іконостасу теж не позбавлена цікавинки.

Фрагмент іконостасу з царськими вратами

У 1910 році Осип Курилас створив образи «Ісус Христос – Небесний Учитель» (Пантократор), «Пречиста Діва – мати України» (Одигітрія) та інші з елементами української вишивки на ризах. Ікони були написані на замовлення громади українців у США за посередництвом Торговельного дому «Достава» у Львові. З благословення Митрополита Андрея Шептицького з ікон було надруковано листівки накладом 10 тисяч примірників, які здобули велику популярність в українців Галичини.

А боринська громада забажала бачити образи Куриласа у своєму новому храмі. Більше того, образи настільки сподобалися сусідам боринян, що незабаром художник повторив ікони тамтешнього іконостасу у церкві розташованого неподалік Вовчого.

Було б несправедливим проминути увагою й видатного українського архітектора Олександра Лушпинського. Уродженцю села Буцнів на Тернопіллі відверто пощастило, коли одним з його викладачів у Львівській політехніці став легендарний Іван Левинський. Власне на фірмі професора Лушпинський працював протягом 1904 – 1919 років і став автором або співавтором проектів багатьох будівель, споруджених фірмою. Разом із своїм наставником брав активну участь у пошуках українського стилю в архітектурі, на зразок інших національних стилів, що виникали в тогочасній Європі. Стиль будівель Лушпинського часто називають «Гуцульською сецесією». Однак помітною була його симпатія до візантійсько-романських стилізацій, про що власне і свідчить архітектурне вирішення храму у Борині.

Христос-Пантократор та Одигітрія пензля Осипа Куриласа

Про авторитет і професійність Лушпинського яскраво свідчать і події початку 30-их років минулого століття, коли митрополит Андрей спершу запросив архітектора на посаду реставратора і члена консерваторної комісії греко-католицької митрополії, а згодом включив до групи фахівців, які готували матеріали до реставрації Святоюрської катедри.

Архітектор Олександр Лушпинський

Багатьма роботами Олександра Лушпинського сьогодні можна насолодитися у Львові, а на Личаківському кладовищі можна побачити надмогильний пам’ятник – останню подяку архітектора своєму вчителю Івану Левинському. Проте, безперечно, вартує вирушити у Бориню, аби поміж багатого розмаїття дерев’яних храмів бойківського краю на власні очі побачити несподіваний романський шедевр.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Їхати від АС-Західна (вул. Городорцька) автобусами Львів-Бітля, Львів-Боберка, Львів-Буковинка, Львів-Верхнє, Львів-Верхнє Висоцьке, Львів-Кривка, Львів-Риків. Розклад дивитись тут.

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Самбір-Ужгород. Відстань від Львова – 145 км.

Мандрівки