Мандрівки

Вілла Дзівінського у Львові. Добрі і злі «генії місця»

Одна з найкрасивіших цивільних споруд Львова. Дітище найгеніальніших архітекторів початку ХХ століття. Будинок, в якому жили генії та злочинці. Все це про добре знану львів’янами і мало відому гостям міста віллу Дзівінського, розташовану на так званому «Хресті», сиріч на  перетині вулиць Генерала Чупринки, Київської та Котляревського.

Вілла Дзівінського. Вид з вул. Генерала Чупринки

Орієнтовно, у 1894 році архітектори Юліан Захаревич, Михайло Ковальчук та Іван Левинський на замовлення ректора Політехніки професора Плацида Заслава Дзівінського спроектували розкішну віллу. У 1899 році за втілення проекту взялася фабрика того ж таки Левинського, і вже через рік за тодішньою адресою Потоцького, 21  з’явився новий ошатний будиночок.

Вілла зводилася на кутовій ділянці, в оточенні саду та квітників. Г-подібний корпус доповнено на куті мальовничою шестигранною вежею. Фасади, оформлені нетинькованою цегляною кладкою, вирізняються яскравим керамічним декором – полив’яними кахлями, на яких якнайкраще знався Левинський, та різьбленими деталями. В інтер’єрі будинку досі збереглися оздоблені розкішними кахлями п’єци. На другий поверх ведуть витончені кручені сходи, додаючи антуражу романтичності.

Попри свій молодий, як для Львова, вік, вілла має доволі багату історію. Передусім – це історія видатних людей, котрі мешкали у ній, аж надто часто змінюючи один одного. І часто причини таких змін були цілком трагічними.

Плацид Дзівінський

Першим власником будинку, за яким він і отримав свою назву, був Плацид Заслав Дзівінський, геніальний математик, який певний час навіть був ректором Львівської політехніки, керівником її обсерваторії та деканом відділу будівництва. Враховуючи, що «головними будівельниками» з тогочасної політехніки були не хто інші, як Захаревич з Левинським, то стає очевидним: для свого колеги вони постаралися на совість, вклавши у проект усю душу. Зрештою, оглядаючи спадщину згаданих архітекторів, розумієш, що по-іншому вони працювати і не могли.

У 1925 році Дзівінський у статусі почесного професора вийшов на пенсію, і, орієнтовно, в цей час його будинок став власністю багатого львівського підприємця Шуліми Валлаха. Він однак прожив на віллі зовсім недовго, і у 1928 році у неї з’явився новий власник – 27-річний піаніст Леопольд Мюнцер. Виходець із юдейської родини рік до того став почесним дипломантом Першого конкурсу імені Шопена і вважався одним з найперспективніших музикантів Європи.

Леопольд Мюнцер

Мюнцер прожив у «віллі на Хресті» до 1938 року, після чого будівля перейшла у власність родини посла Польського сейму, активного поборника української справи Володимира Кузьмовича. Доля ж піаніста-віртуоза склалася трагічно. Під час німецької окупації Львова він опинився у гетто. Звідти згодом був відправлений до Янівського концтабору, де музикант, якому аплодувала Європа, змушений був грати у сумнозвісному табірному оркестрі. У Янівському концтаборі 42-річний на той час Леопольд Мюнцер і загинув в липні 1943-го.

Зрештою, доля наступного власника вілли складеться не менш драматично. Син священика і випускнику філософського факультету Віденського університету Володимир Кузьмович був членом організаційного комітету УНДО, організовував Український католицький союз, редагував газету «Мета», працював інспектором шкіл Товариства «Рідна школа» та активно захищав інтереси українців у Польському сеймі.

Звісно, така активна діяльність не могла пройти повз всевидяще око НКВД і 5 жовтня 1940 року Володимира Кузьмовича заарештували й засудили до 8 років таборів. З Республіки Комі, куди його відправили відбувати термін, він уже не повернувся.

Володимир Кузьмович

… 1900-го року про віллу Дзівінського говорили, як про нову архітектурну родзинку. Через 89 років про неї знову гудів увесь Львів. Але причина була зовсім іншою.

Сусіди зауважили, що вже кілька днів поспіль із будинку не показується його старенький, таємничий і екстравагантний жилець. Викликали міліцію. Ті зламали двері й оторопіли. Не від самотнього тіла померлого старого, а від антуражу в помешканні. Потім жартуватимуть, що сучасним у ньому був лише холодильник. Решта – цінні, а подекуди й унікальні старожитності. Так Львів дізнався про існування Миколи Островерхова, чия демонічна постать і нині викликає багато запитань.

Начебто, уродженець Білої Церкви. Начебто, колишній студент Ленінградського інституту сценічного мистецтва, Островерхов на повну розійшовся у Львові після його окупації радянськими військами у 1944 році. Як з’ясувалося, затятий колекціонер не кремпувася жодними методами для поповнення своєї збірки, в якій виявилися тисячі експонатів, вкрадених із львівських музеїв і храмів, не кажучи вже про награбоване у приватних осіб, у тім числі репресованих і виселених зі своїх осель. Зрозуміло, що така бурхлива діяльність колекціонера не могла пройти повз увагу органів, які, очевидно, й «дахували» Островерхова. Зрештою, він і сам цілком міг бути таємним «співробітником», навіть незважаючи на свій неприховуваний гомосексуалізм.

Інтер’єр «музею» Островерхова
Шестигранна кутова вежа, що увінчує віллу

Усі свої сумні таємниці Островерхов забрав у могилу, залишивши по собі неймовірну награбовану колекцію, частину якої заповів братові з Одеси, а частину – московському Пушкінському музею. Після підняття хвилі народного обурення, активного втручання львівських музейників та низки судових процесів, близько 2 тисяч найцінніших екземплярів колекції (меблі, картини, стародруки, годинники тощо) було залишено у Львові. Менші цінні і ті, стосовно яких не було доведено їхнє львівське походження, вирушили до Одеси, а Москві не дісталося нічого.

Сьогодні будинок на Чупринки, 21 належить НТШ ім. Шевченка і перебуває далеко не в ідеальному стані. Річ у тім, що будинок зведено на невеличкому схилі, а його фундамент страждає через підземні води які регулярно вимивають грунт. Очевидно, що ТАКІЙ споруді з ТАКОЮ історією потрібно дати нове дихання, оживити саме її існування. Свого часу лунали голоси, аби зробити у віллі музей, де можна було б розмістити ту ж колекцію Островерхова, більша частина якої нині перебуває у фондах Львівської галереї мистецтв. Думка доволі резонна, але наштовхнулася на не менш резонне заперечення, що в такому разі, хоч-не-хоч, доведеться увіковічнити прізвище колекціонера-мародера.

Якби там не було, які б міркування щодо подальшого «життя» вілли Дзівінського не існували, треба констатувати, що її сьогоднішнє «тихе» існування не відповідає її архітектурній цінності та захоплюючим історіям її мешканців.

Адреса: Львів, вул. Генерала Чупринки, 21

Мандрівки