Мандрівки

Опільська перлина: церква Святого Духа в Рогатині

Якось князь Ярослав Осмомисл виявився вельми ласкавим і дозволив дружині поїхати з ним на полювання. Жінка так замилувалася довколишніми красотами, що не помітила, як заблукала. Так би і бідувати їй в опільських лісах, якби раптом не з’явився великий рогатий олень вогненного окрасу. Побігла жінка князя за ним і вивів він її до Осмомисла та його дружинників. На місці, де необачна жінка зустріла оленя, згодом побудували замок, навколо якого з часом й виникло місто, назване Рогатином.

Церква Св. Духа в Рогатині

Так говорить одна з легенд про створення міста, на історичному гербі якого зображено ріг оленя. Щоправда, це вже історія пізніших часів: 1535 року король Сигізмунд І підтвердив привілеї Рогатина та надав герб із зображенням в центрі рога оленя і латинської букви R.

Сьогодні, через багато століть від часів князів і королів, Рогатин залишається перлиною Опілля, одним з найкрасивіших його міст. У місті збереглося чимало пам’яток архітектури, кожна з яких заслуговує на окрему розповідь. Сьогоднішня розповідь про найзнаменитішу пам’ятку Рогатина – церкву Святого Духа, неймовірної краси та енергетики дерев’яний храм, занесений у список Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Історія. Факти і легенди

У XVI столітті Рогатин активно розбудовували. Уздовж західної частини міського оборонного валу поставало так зване Нове місто, захищене з усіх боків річками і потоками. На насипному пагорбі над доволі крутим берегом Гнилої Липи було зведено і Святодухівську церкву, яку «офіційно» пасує величати церквою Зішестя Святого Духа. Враховуючи непевність тих часів і ворожу захланність, під церквою було влаштовано мурований льох, який вузьким лазом сполучався з головною міською церквою Різдва Богородиці.

Церква Св. Духа на світлині 1910-х років

Суперечки щодо датування давніх храмів – справа звична. Не оминули дискусії і церкву Святого Духа, хоча, виглядає, що істину порівняно недавно таки було встановлено завдяки зусиллям авторитетного дослідника Володимира Вуйцика.

Різні шановні дослідники припускали, що храм міг бути збудованим на початку XVIІ століття, називаючи навіть точні дати: 1620 рік, 1645-й, 1648-й. Правду кажучи, виглядає доволі дивним, чому прихильники пізнішої версії не звертали уваги на очевидні факти, що суперечили їхнім теоріям. Так, у церкві збереглася надмогильна плита рогатинського міщанина Федора Гордогатки, похованого у 1625 році. Споруду також згадано у грамоті Йова Борецького від 1627 року.

Церква Св. Духа на поштівці поч. ХХ ст.

Сьогодні за наполяганням згаданого Володимира Вуйцика часом побудови храму прийнято вважати 1598 рік. Саме цю дату, якою дивним чином нехтували багато дослідників церкви, ще під час ремонту у 1895 році на північній стіні нави виявив тодішній парох отець Іполит Дзерович.

Існують припущення, що церква може бути навіть старшою. Прибічники цієї теорії звертають увагу на збережені ікони XVI століття. Однак ікони не конче мали писати спеціально для цього храму, хоча деякі з них і могли залишитися від першого іконостасу, який проіснував до 1650 року.

Вид на церкву згори

Звісно, суперечка про умовні 50 років у плюс чи мінус від віку церкви, за великим рахунком цікава хіба вузькому колу професіоналів. Для більшості із нас, хто сьогодні насолоджується рогатинським шедевром, це не має принципового значення.

Дуже не хочеться, але доведеться також стати на бік розвінчувачів легенди про зв’язок церкви Святого Духа із знаменитою Настею Лісовською – Роксоланою, точніше її батьком. Тут усе просто – не сходиться по роках. Настю забрали в ясир, як припускають, у 1520 році, коли храм на Новому місті ще не стояв. Тож вона не могла там молитися, як і її батько у ньому правити. Проте це зовсім не заперечує, що в іншій, уже існуючій на той час рогатинській церкві таки правив отець Гаврило Лісовський, і що була у нього рудоволоса донька Настя, якій судилося стати дружиною султана Сулеймана І Пишного і однією з найвпливовіших жінок своєї епохи.

Церква Св. Духа

Досконалість архітектурного ансамблю

Церква Святого Духа – тризрубна, одноверха, з квадратним центральним зрубом, гранчастим п’ятистінним вівтарем і подовженим бабинцем. Центральний зруб перекритий квадратним верхом з двома заломами.

Первісний вигляд церкви було дещо змінено у ХІХ столітті. Зокрема над центральним верхом було встановлено додатковий восьмерик з аркадною сигнатуркою.

Композиційну основу пам’ятки становлять монументальний четверик нави з шестигранними зрубами бабинця й вівтаря, а також приставлена до західної стіни бабинця каркасна дзвіниця квадратної в плані форми. Триярусна наметова дзвіниця й, особливо, центральний об’єм церкви з розвиненим двозаломним чотиригранним верхом помітно домінують у загальній композиції споруди, в той час як невисокі приміщення бабинця та вівтаря під дво- і п’ятисхилим дахом відіграють другорядну роль. Попри відмінність окремих частин пам’ятки за висотою, формою та розмірами в плані, всі вони сприймаються як єдине ціле. Цьому сприяють вдало знайдені співвідношення поміж ними та влаштування по периметру будівлі розлогого піддашшя на фігурних кронштейнах.

Прибудована до церкви каркасна дзвіниця

Остаточно силует церкви набув сучасних абрисів уже після 1912 року, коли четверик маківки замінили на гранчастий барабан, а над ліхтарем з’явився гострий шпиль – своєрідна опільська репліка готики.

Із заходу впритул до церкви встановлено триярусну дзвіницю. Це не зовсім притаманно галицькій архітектурній школі, бо дзвіниці зазвичай ставили окремо від храму. Перша згадка про дзвіницю доводиться на 1649 рік. Зберігся документ, з якого відомо, що член Святодухівського братства Стефан Турчин у своєму заповіті розпорядився використати 28 злотих і 15 грошів на підмурування дзвіниці. Ймовірно, на той час вона стояла на березі Гнилої Липи і їй загрожував зсув. За непрямими доказами, припускають що дзвіницю прилаштували до церкви у 1675 році.

Іконостас церкви Св. Духа

Іконостас – предтеча козацького бароко

Первісно дубові зруби церкви були розписані народними малярами. Найдавнішим твором, збереженим у церкві вважають ікону «Іоанн Хреститель з житієм», яку відносять до XVI століття. Уже згодом було створено парну композицію «Іоанн Богослов і воїн Лонгин» і «Богоматір та Марія Магдалина». На жаль, автора цих робіт встановити не вдалося. Не виключають, що найцінніший образ храму «Іоанн Хреститель з житієм» міг потрапити до Святодухівської церкви з одного із численних довколишніх монастирів, розформованого австрійською владою.

Але головним багатством храму є унікальний п’ятиярусний іконостас, який за мистецьким рівнем прирівнюють до знаменитих іконостасів Успенської та П’ятницької церков Львова. Це другий іконостас церкви, встановлений у 1650 році. Щодо першого, то його автором міг бути місцевий маляр Кузьма, а елементи його іконостасу й донині можуть прикрашати як церкву Святого Духа, так і інші давні довколишні храми.

Фрагмент іконостасу

Іконостас 1650 року створений і встановлений коштом рогатинських братств: Старшого при церкві Різдва Богородиці та Молодшого при Святодухівській церкві. Обома братствами на той час керував такий собі Яків Волове Око, про що сповіщає напис на іконостасі під образом «Старозавітна Трійця».

Іконостас складається з п’яти горизонтальних ярусів, має врівноважену архітектонічну будову, зумовлену узгодженістю його горизонтальних і вертикальних поділів. Іконостас у бароковому стилі пишно декорований поліхромним орнаментальним різьбленням.

Фрагмент інтер’єру церкви

Іконографічна програма живопису укладена за активної участі братства: в іконописні зображення введено нові для українського мистецтва теми й образи. Святковий емоційний лад іконостаса, живопис якого позначений глибиною ідейного змісту, силою образних характеристик, декоративністю, породжений волелюбним піднесенням і перемогами на початку звитяг Хмельниччини.

До найкращих ікон церкви належать композиції на дияконських вратах («Архангел Михаїл» і «Мельхіседек»), намісні ікони Христа і Богоматері, сцени цокольного ярусу. Навесні 2007 року було відреставровано намісні ікони іконостаса «Христос Пантократор», «Богородиця Одигітрія», «Старозавітна Трійця», з яких було усунено забруднення та потемнілу лакову плівку.

Фрагмент інтер’єру церкви

Дослідники особливо наголошують на образі рогатинського архангела Михаїла, який не виглядає так войовничо, як на інших традиційних зображеннях. Навпроти, в образі зовсім юного Михаїла помітні легкість і переможне піднесення.

Образ архангела Михаїла на дияконських вратах

У живописі Святодухівського іконостаса відсутня тема страстей Христових, яка на час його створення була ледь не обов’язковою для усіх галицьких іконостасів. І загалом у церкві Святого Духа багато нетипово, що залишається непомітним для непрофесійного ока. Але ці «нетиповості» не применшують, а навпаки збільшують її значення для української культури. Той же ж іконостас, який на багато років став взірцем для наступних поколінь майстрів можна вважати одним з творчих підмурівків, на яких розквітне українське, так зване «козацьке» бароко.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси в напрямку Рогатина відправляються з центрального автовокзалу Львова.

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Івано-Франківськ. Відстань – 75 км.

Мандрівки