Мандрівки

Костели-близнюки. Лопатинська репліка творіння Меретина

Коли йдеться про архітектурну спадщину минулих століть в Україні, перше, що спадає на гадку – мальовничі (і не дуже) руїни поза межами великих, розпещених увагою туристів міст. І на цьому скорботному тлі кожна повернута до життя споруда, кожен врятований клаптик стінопису, що дихає давниною, здаються дивом. Лопатинський костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії  є одним із таких дивовижних прикладів того, як любов та повага до спадщини рятують, здавалося б, безнадійні споруди.

Костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марі у Лопатині

Під опікою Пресвятої Діви Марії

Римсько-католицька парафія існувала в Лопатині вже на початках XV століття: 1413 року Земовит IV, князь Плоцький, фундував будівництво дерев’яного костелу «на честь Діви Марії і Святого Миколая, сповідника і єпископа Мирського» у villa Loppaczino (саме так в оригінальному документі латиною названо Лопатин).

Лопатин, так само як Белз, Буськ, Всеволж та низку інших місцевостей, Земовит отримав від короля як посаг за дружиною Олександрою (щось на штиб компенсації за відмову від претензій на польську корону). Фундаційну грамоту 1576 року підтвердив Стефан Баторій, щойно його обрали королем.

Лопатинський костел на світлині поч. ХХ ст.

Про сам храм і про те, чи саме він був попередником нині існуючого мурованого костелу, інформації немає. З протоколу візитації Лопатина відомо, що 1766 року дерев’яний костел ще стояв, але поблизу нього вже заклали фундамент мурованого храму.

Лопатинський костел на поштівці поч. ХХ ст.

Справи будівничі

Новий, бароково-рококовий  храм  у формі латинського хреста постав з ініціативи Щепана Мікульського. Цей відомий достойник хотів стати ще й фундатором храму (саме за його кошти збудовано костели в Годовиці, Буську, Коломиї й Наварії). Як писав лопатинський хронікар о. Томаш Дроздовський у «Historia Ecclesiasiae…»,  «близько 1758 року Щепан Мікульський, львівський архідиякон, запропонував принаймні взяти співучасть у фундації лопатинського костелу, проте ясновельможна фундаторка Саломеа Холоневська з Котських, каштелянова буська, не хотіла взяти від нього жодної офіри».

Однак о. Щепан, без сумніву, брав активну участь у реалізації задуму, недарма лопатинський костел так нагадує храм у Годовиці, спроєктований на замовлення фундатора Бернардом Меретином. Саме Меретину інколи помилково приписують авторство проекту лопатинської святині. Щодо справжнього архітектора лопатинського храму, існують дві версії. Згідно з першою, автором проекту був Мартин Урбанік, який деякий час працював у спілці з Меретином, а згідно з іншою – Клеменс Ксаверій Фесінґер, одружений з донькою вже згаданого Урбаніка. Хай би там що, лопатинський костел (як і кілька інших зафундованих Мікульським храмів) є реплікою годовицького костелу, що аж ніяк не применшує його цінності для сучасників.

Завдяки, без сумніву, щедрим фундаторам – власникам Лопатина Саломеї та Адаму Холоневським, будівництво костелу завершили 1772 року. Гадаю, варто згадати і про будівничого храму, невідомого з імені Стриєка, майстерність якого дозволила реалізувати величний проект.

Храми-брати. Костели у Годовиці та Лопатині

Найкращий витвір Станіслава Строїнського  

Через 10 років по закінченні будови інтер’єр костелу розписав славетний львівський митець Станіслав Строїнський (1719 – 1802), автор фресок у бернардинському костелі, Латинській катедрі, костелі кларисок, палаці архієпископів і палаці Любомирських у Львові, а також храмів у Підкамені, Тернополі, Дрогобичі. Однак саме лопатинські фрески вважають творчою вершиною митця. Додамо, що ілюзіоністичну поліхромію в лопатинському храмі художник виконував уже у поважному 63-річному віці.

Стінопис виконано в техніці al fresco ( розпис по вологій штукатурці), яка вимагає від художника високого рівня майстерності, адже на стадії створення важко передбачити результат. Фрескові композиції в Лопатині не вкривають поверхню стін у килимовий спосіб, а розташовані в ілюзійних архітектонічних рамах. У розписах домінують сюжети з життя Діви Марії, а також події з життя Церкви, як-от перемога флоту Священної ліги під Лепанто в 1572 році.

Інтер’єр костелу з розписами Станіслава Строїнського

Чотири плиткі ніші головної нави і пресвітерія оздоблені символікою «Лоретанської літанії». У пресвітерії звертає на себе увагу композиція, центром якої є Богородиця-утішителька скорботних, що здіймається на хмарах над тлумом чоловіків та жінок, що моляться до неї. У лівій частині пресвітерія художник розмістив інвокаційну сцену, в якій Церкву символізує постать Папи, який вказує рукою на святиню в далечині. Перед ним навколішки стоїть Діва Марія, а в хмарах – постать Бога-Отця з ангелами. У нішах головної нави – палац з рисами барокової італійської архітектури, а також краєвид з кораблями, які поспішають на допомогу місту в обозі ворогів Церкви. Ліворуч від цієї композиції, обрамленої панопліями та лаворовим листям,  художник розмістив напис Auxilium Christianorum (допомога християн).

Інтер’єр костелу з розписами Станіслава Строїнського

Еліптичну чашу у центрі, на стику головної нави і трансепту, Строїнський розписав ілюзіоністичною колонадою, увінчаною куполом з ліхтарнею посередині, а також вазонами і кошиками з квітами, а чотири трикутні вітрила – фресками і з образами Отців Церкви, що сидять на хмарах. Пласке склепіння пресвітерію, нави костелу і трансепту оздоблені композиціями, що представляють «Благовіщення», «Внебовзяття», «Поклоніння пастухів» і (доволі рідкісний образ в іконографії) «Sankta Gravitas» (свята вагітність) – зображення Діви Марії в червоних шатах і синьому плащі, лоно якої випромінює божественне сяйво. Ці сцени доповнені намальованою колонадою і балюстрадами, а також рослинними орнаментами і вазонами з квітами.

Розпис купола костелу

Художник увічнив свою працю, залишивши над входом з бабинця до нави особистий  підпис на картуші з кошиком квітів: «Stanislaus Stroinski Se: Re: Pol: Prinxit A. D. 1782» (Станіслав Строїнський, секретар короля Польщі, намалював року божого 1782).

Скульптура св. Станіслава у лопатинському храмі. Світлина поч. ХХ ст.

Чи був Пінзель?

Колись по обидві сторони головного вівтаря стояли вирізьблені з дерева триметрові фігури св. Миколая, св. Анни, св. Йоахима і св. Станіслава, про авторство яких дослідники досі сперечаються. Припускають, що їхнім творцем міг бути львівський скульптор Ян Оброцький чи Францішек Олендзький. Цього ми ніколи не дізнаємося, як не дізнаємося, хто був автором п’яти менших скульптур, бо жодна з них не збереглася до наших часів. Уже у радянський час їх порізали і спалили. Натомість два розп’яття, які нині зберігаються у фондах Львівської галереї мистецтв в Олеському замку, на думку покійного Бориса Возницького, вирізьблені самим Іоаном Пінзелем. А навіть якщо це не так, невідомий нам автор був, безперечно, напрочуд талановитим митцем.

Важливі люди і події

Внутрішні і зовнішні стіни костелу традиційно оздоблювали пам’ятні таблиці. На фасаді їх було дві – до 200-річчя битви під Віднем, зафундована 1833 року мешканцями Лопатина, і до 80-річниці Листопадового повстання (вмурована 1911 року на честь генерала Юзефа Дверницького, похованого на місцевому цвинтарі).

З опису костелу ми знаємо, що на внутрішніх стінах були таблиці, присвячені Адаму Клеменсу Саріушу Замойському (пом.1865 року), учаснику Січневого повстання Фердинаду Павловському (пом. 1863 року), що поліг на полі бою, й Адаму Мишці Холоневському, буському каштелянові (пом. 1772 року). У ризниці була також пам’ятна таблиця на честь фундаторів храму, Адама і Саломеї Холоневських. Там само висіли портрети фундаторів, які за нез’ясованих обставин зникли десь після 1938 року.

Образ Матері Божої Лопатинської. Сучасна копія

У криптах, вхід до яких розташований у південній стіні, до ІІ світової війни стояло кільканадцять саркофагів з останками власників Лопатина і членів їхніх родин, фундаторів костелу з родин Мнішків, Холоневських, Замойських і Млодецьких. У радянські часи останки похованих у криптах сплюндрували, а кістки порозкидали навколо костелу. Лише 1961 року людські кості зібрали і разом із тими, що досі лежали в дубових трунах у криптах, замурували в гробівці доньки лопатинського бурґомістра Іґнація Жака. Вони і досі там.

Лопатинська чудотворна

Окрасою головного вітаря служив образ Матері Божої Лопатинської, привезений з Рідкова. Історія ікони бере початок з 1754 року, коли чашник  шляхтича Цехановського Мацей Нестоємський попрохав слугу  летичівського судді Станіслава Качевського, що саме збирався на прощу до Ченстохови, привезти копію знаменитої чудотворної ікони. Привезена ікона справила незабутнє враження на Нестоємських. А в неділю 1 вересня 1754 року, коли родина пішла до церкви (Нестоємські дотримувалися східного обряду), їхня донечка Маріанна побачила, що ікона засяяла неземним світлом, а з очей Матері Божої закапали сльози.

Лопатинська чудотворна ікона на світлині поч. ХХ ст.

Незабаром звістка про дивовижну ікону розійшлася довкола. І до садиби Нестоємських потягнулися місцеві жителі. Як засвідчив сам  господар, невдовзі йому наснилося, що він не гідний зберігати такий скарб у власному будинку, і 5 липня 1756 року ікону привезли до Лопатина й помістили в каплиці палацу тодішньої власниці містечка Катерини Мнішек з родини Замойських. Після молебну, який відправив настоятель лопатинської руської церкви Успіння Пресвятої Богородиці, ікону перенесли до костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

У Лопатині чуда й ласки Лопатинської Божої Матері тривали. Спеціальна єпископська комісія упродовж шести місяців 1758 року вислухала під присягою близько півсотні свідків. А 23 лютого 1759 року комісія офіційно визнала усі описані події чудом. Цього ж року провели інтронізацію образу. Святкування відбувалося «під акомпанемент оркестрів, під звуки труб і барабанів, церковних дзвонів і салюти гармат».

25 вересня 1770 року Папа Климент ХІV (1769 –1774) своїм бреве (коротке папське послання) надав право повного відпусту гріхів вірянам, які бодай двічі на рік (на свята Різдва Пресвятої Богородиці й Непорочного Зачаття Діви Марії) відвідують лопатинський костел. І Лопатин став місцем паломництва, другою Ченстоховою, яку відвідувало до 40 000 прочан на рік. В архівних документах записано понад 500 див, які сталися з допомогою Матері Божої Лопатинської.

1944 року частина поляків з лопатинського парафії виїхала в центральну Польщу. Із собою вони забрали чудотворний образ Матері Божої Лопатинської, який нині зберігається в парафіяльному костелі села Войціце (Опольське воєводство, РП), а в лопатинському храмі є достовірна копія, освячена Папою Іваном-Павлом ІІ.

Кам’яна фігура Діви Марії біля костелу на світлині поч. ХХ ст.

У Лопатині була  кам’яна фігура Діви Марії у повний ріст, що стояла на земній кулі. Припускають, що ця скульптура оздоблювала головний вівтар попереднього дерев’яного храму, а після побудови нового фігуру поставили перед плебанією на високому (понад два метри!) постаменті. Фігуру Богородиці, як і плебанію, було знищено у радянські часи.

Додамо, що Діва Марія й досі залишається символом Лопатина – її зображення прикрашає герб селища.

Лопатинські дзвони

З південного боку храму стояла цегляна дзвіниця на три дзвони. Один із них був вилитий 1857 року в майстерні Фельчинського в Калуші. Другий 1923 року привіз з Варшави Юзеф Куницький. (Його оплатив працівник лопатинського суду Броніслав Щербінський в пам’ять про польських солдатів, убитих росіянами 1920 року на Циганівці). Фундатором третього дзвону став парафіянин Юзеф Козаковський – офіру він зробив як знак вдячності Богові за 50 років шлюбу, однак цей дзвін мав ваду, тому ним не користалися.

Перед від’їздом  до Польщі парафіяни  закопали два найцінніших дзвони, а третій, із вадою, залишився на дзвіниці до 1945 року. І лише 1992 року, коли храм повернули католикам, одна з мешканок Лопатина, Фердинанда Содомляк, показала місце, де були закопані дзвони. І 2011 року, після будівлі нової дзвіниці, вони повернулися на місце.

Занепад та відновлення

У бурхливому ХХ столітті храм чимало пережив. 14 серпня 1920 року, під час штурму Лопатина армією Будьонного, росіяни обстріляли храм, перетворивши дах на решето. Лише у мури костелу влучили 38 снарядів, сім з них залишилися в стінах дотепер.

Костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марі у Лопатині. Фото Юрія Гриніва

1933 року храм отримав статус пам’ятки архітектури, і львівський реставратор Збіґнєв Горнунґ почав вишукувати фінансування на реставрацію фресок Строїнського, однак праці розпочалися лише 1938 року. Але наступного року вибухнула ІІ світова і всі роботи, звісно ж, довелося призупинити.

У 1940 році полякам довелося виїхали з Лопатина. Опустілий і спустошений храм перетворили на склад. Барокові скульптури спалили, бароковий орган і пам’ятні таблиці знищили. Костел перетворювався в руїну, поділяючи долю своїх багатьох братів, аж поки 1990 року Товариство відновлення костелу при парафії у Войціцах не взяло його під свою опіку. Кошти на відбудову костелу збирали по нитці зі світу. Упродовж 2006–2015 років вдалося провести основні реставраційні роботи. Відбудова костелу триває й досі, та найголовніше – ця перлина Лопатина врятована і служитиме людям.

Олена ЗАМОЙСЬКА

Апсида костелу

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси в напрямку Лопатина відправляються з АС-2 (вул. Б.Хмельницького).

Автомобілем

Їхати трасою Чоп-Київ. Відразу за Буськом повернути ліворуч, у напрямку на Берестечко. Відстань – 90 км.

Мандрівки