Мандрівки Новини

Найстаріший парк України у центрі Львова

Існує такий собі канонічний список об’єктів, без яких важко уявити Львів. Оперний театр, Святоюрський собор, монастир Бернардинів, Високий Замок, ансамблі площі Ринок і Вірменської вулиці… Більшість львів’ян, не надто роздумуючи, поповнять цей перелік парком імені Івана Франка, або парком Костюшка, як його досі за звичкою називають міські старожили.

На головній алеї парку

Мотиви будуть різні. Хтось тішитиметься зеленою оазою у центрі міста, в якій можна перевести дух від палючого сонця у спекотні дні літа. Хтось із захопленням розповідатиме, про унікальні дерева старого парку. Для когось парк – це романтичні спогади його дитинства та юності: спершу – із спуску на санчатах, згодом – із прогулянками нічними алеями і першими поцілунками на захованих під гіллям дерев лавочках.

Але, окрім всього, про парк вартує говорити в історичному контексті. Говорити, як про найстаріший парк в містах сучасної України, чия довга, часом драматична, історія тісно вплетена в історію Львова.

Наприкінці XVI століття Іван Шольц-Вольфович, представник знатної і шанованої міщанської родини, за 1600 злотих на території колишніх міських ланів заклав невеликий сад. Невдовзі він перейшов в руки його зятя, венеційцяАнтоніо Массарі, який, між іншим, був власником кам’яниці №14 на площі Ринок. Молодий, енергійний італієць із завзяттям підійшов до свого нового придбання. Він  перепланував сад на італійський манер, розбивши на тераси, уздовж яких висадив пірамідальні тополі, а паркові споруди ошляхетнив диким виноградом. Після проведених робіт Массаріподарував оновлений парк місту, щоб він став доступним усім львів’янам.

Мальовничи куточок парку

Однак місто, мабуть, не надто бажало опікуватися подарунком і 1614 року передало парк у тимчасове користування єзуїтам, які як раз в цей час почали розгортати у Львові активну діяльність. Спритні монахи збудували тут цегельню для забезпечення будівництво свого костелу, влаштували броварню, а решту земель здали в оренду селянам, ще й відкрили для них корчму.

Єзуїтський сад, як називали парк у документах тої епохи, перебував у «тимчасовій оренді» майже 160 років, допоки у 1773 році австрійська влада не скасувала діяльність ордену єзуїтів, невдовзі після чого цісар Йосиф ІІ знову подарував парк місту. Однак вдруге місто виявилося не надто радим щедрому подарунку, за яким був потрібен постійний догляд. Довівши цивілізовану територію до стану хащі, міські урядовці за 3400 злотих продали його підприємцю Івану Гехту, як би сказали нині, «зі збереженням цільового призначення».

Ротонда в парку

Гехт виявився чоловіком спритним і одразу ж взявся відбивати вкладені гроші. Він переоблаштував парк на французький манер. Для цього було зрубано багато дерев, створено чітку геометричну мережу доріжок, які посипали піском, з’явилися альтанки. До сьогодні у центрі парку зберігається його найстарша споруда – ротонда на колонах доричного ордену, збудована у 1817 році (за іншою версією – у 1835-му). А безпосередньо для отримання прибутку Гехт звів ресторан, літній театр і площу для демонстрації штучних вогнів (феєрверків), влаштував карусель і навіть відкрив басейн. У підніжжі парку Іван Гехт спорудив одноповерхове казино, в якому влада міста навіть приймала імператора Франца І. Одним словом, за Гехта парк став популярним і престижним місцем відпочинку львівського панства.

Казино Гехта. Світлина кін. ХІХ ст.

Однак старіючий підприємець потрохи втрачав запал і врешті втомився боротися з віком і, головне, з природою.Постійні підтоплення нижньої частини саду призвели до її заболочення та здичавіння, дерев’яні споруди почали гнити. Спадкоємці Гехта на початку 1840-их ще намагалися відновити славу парку, розчищаючи територію та влаштовуючи різноманітні атракції, але врешті здалися й вони.

Поєзуїтський сад, як міщани тоді називали парк, знову почав перетворюватися у пустку. Власники намагалися «втюхати» його місту, але уряд відбивався, як міг. Після восьми років торгів місто таки забрало парк і майже одразу спекалося, здавши в оренду. Очевидно, орендарям він був потрібен не більше, ніж владі, тож до 1855 року Поєзуїтський сад знову перетворився на хащі. Лише після втручання намісництва Галичини місто з енної спроби нарешті взялося за облаштування парку. Було затверджено план його реконструкції, який взявся реалізовувати міський садівник Карл Бауер. На той час він уже здобув авторитет відновленням насаджень Личаківського кладовища та розбудовою університетського ботанічного саду.

Колишній ресторан, теперішнє консульство Болгарії

Саме тоді, зусиллями Карла Бауера, парк перебудовано в англійському стилі, котрий практично зберігся дотепер. З того часу походить ще одна давня будівля парку – теперішня Почесне консульство Болгарії у Львові, яка в різні часи виконувала функції ресторану, будинку реставрації, була офісом Товариства охорони природи. Оскільки парк належав і впорядковувався тепер містом, то і називатися він став Міським садом.

У 1881-му розпочалося облаштування нижньої частини парку. Як раз того року на місті гехтівського казино було завершено спорудження Галицького сейму (нинішній університет). Тож у нижній частині парку влаштували розкішні партерні сади з багатими квітковими композиціями, акуратно обстриженими кущами та деревами.

Нижня тераса парку на світлині поч. ХХ ст.

Біля центрального входу встановили велику чавунну вазу – репліку твору датського скульптора Торвальдсена, яка символізує плин життя. Вона  до того стояла на площі Вацлава Домбровського (нині – площа Маланюка). Ваза і нині відкриває вхід до центральної алеї парку. Хоча сам він після спорудження пам’ятника Франкові змістився ліворуч. Саму ж вазу перевстановили на місце, де раніше стояв пам’ятник багаторічному наміснику Галичини, авторитетному політикові Агенору Голуховському. Сам пам’ятник простояв від 1901 року до листопада 1947-го, коли, наче після відмови Польської республіки забрати його собі, був банально знищений.

Чавунна ваза – копія роботи Торвальдсена

А загалом парк у свою муніципальну епоху завжди був щедро омаяний пам’ятниками. У 1894-1896 роках Товариство розвитку та прикрашання міста встановило навпроти будинку сейму погруддя літераторів Яна Добжанського та Юзефа Дунін-Борковського, основоположника сучасного польського театру Яна Непомуцена Камінського, авторитетного політика і громадського діяча Леона Сапеги, художника Артура Гротгера та єпископа Самуеля Гловінського.

Відкриття пам’ятника Агенору Голуховському

Сам парк на той час носив ім’я Тадеуша Костюшка. На честь Івана Франка його перейменували 14 вересня 1950 року. А 30 жовтня 1964-го на площі перед університетом відкрили пам’ятник Каменяреві, споруджений у стилі фундаменталізму за проектом скульпторів Володимира Борисенка, Дмитра Крвавича, Еммануїла Миська, Василя Одрехівського, Якова Чайки та за участі архітектора Андрія Шуляра.

Вид на пам’ятник Голуховському та Галицький сейм. Світлина поч. ХХ ст.

У часи СРСР в парку працював популярний ресторан «Зелений гай», який ще називали «Літом», а також кінотеатр «Парк», розібраний вже у часи Незалежності.До речі, кінотеатр був збудований ще під час німецької окупації, у 1943-1944 роках. Тоді ж німці в очікуванні прогнозованих радянських бомбардувань викопали у верхній частині парку бомбосховище. Воно, однак, не стало першим у парку. Ще у 1939 році зусиллями львівського студентства було викопано бомбосховище у нижній правій частині парку. Обидва укриття існують і нині, щоправда не використовуються і перебувають в занедбаному стані.

Пам’ятник Іванові Франку

Остання в часі реконструкція парку була проведена у 2009 році. До речі, цікавий факт: Коли у 1980 році постала споруда готелю «Дністер», який своєрідно замикає територію парку згори, виникла ідея сполучити будівлю з парком мостом. Готелю це, очевидно, додало б шарму, парку – навряд. У будь-якому разі, ідея залишилася на папері.

Для шанувальників природи безперечно буде цікавою інформація про паркову рослинність, яка садилася і відновлювалася упродовж століть. Переважають тут традиційні дуби, клени, граби, липи, в’яз, каштани, вільхи та хвойні дерева. Однак є й екзотика: бундук канадський, магнолія Кобус, платан кленолистий, кипарисовик горіхоплідний, дуб скельний, айлант, оцтове дерево тощо.

Вид на зелений масив парку з висоти готелю «Дністер»

Як і сотні років тому парк є улюбленим місцем прогулянок різних поколінь львів’ян. Старше панство та мами з дітлахами відпочивають тут удень, а з вечора парк традиційно стає місцем рандеву для молодшого покоління. А в туристичному контексті парк є своєрідним живим містком, який з’єднує два знакових центри старого Львова – університет і собор святого Юра.

Мандрівки Новини