Мандрівки

Костел святого Антонія: головний храм Личаківського передмістя

Давнє Личаківське передмістя Львова багате на сакральні пам’ятки. Чимало з них мають поважну історію, співмірну з храмами середмістя.- чомусь саме ця територія, рясно усіяна виноградниками, здавна приваблювала ченців багатьох християнських орденів. В одному з таких виноградних урочищ, що носило назву Суха Воля, на початку XVII століття і оселилися ченці-францисканці.

Костел святого Антонія. Вид з вул. Личаківської

Акт львівського магістрату про надання земельної ділянки для заснування францисканського монастиря під патронатом святого Антонія Падуанського датований 23 червня 1617 року. Роком пізніше цей привілей  підтвердиві  король Сигізмунд III.

Костел святого Антонія на світлині кін. ХІХ ст.

Треба сказати, що орден францисканців на той час уже мав свій кляштор у середмістя Львова (приблизно на місці теперішньої школи № 62 на вулиці Театральній), але вирішив заснувати ще одну обитель. Як стверджував у своїй «Хроніці міста Львова» Денис Зубрицький, головною спонуко до цього став той факт, що кількома роками раніше свій другий монастир у Львові заснували отці-домініканці. Мовляв, а ми чим гірші?

Додамо також, що францисканська обитель була не першою на цьому місці – раніше у Сухій Волі уже існував монастир святого Хреста. Але про те, чи саме його споруди стали основою нового кляштору, нічого не відомо.

Спорудження костелу та монастиря францисканців тривало з 1618 по 1630 рік. Будівлі були дерев’яними – такою була вимога магістрату, який побоювався, аби кляштор не став оборонним прихистком для всеможливих нападників, яких у ті буремні часи було вдосталь. Побоювання львівських райців справдилися дуже скоро – уже восени 1648-го францисканський монастир на Личакові захопило козацьке  військ Богдана Хмельницького, Перетворювати його на твердиню козаки не стали, а просто спалили. Монахи поспішили відновити обитель, але у 1652 році її знову було спалено.

Західний бічний фасад з каплицею Розп’ятого Христа та апсида костелу

Лише у 1669 році коштом Костянтина Кшиштофа Корибута Вишневецького на згарищі було розпочато будівництво нового храму, тепер уже кам’яного. Та новій споруді теж не пощастило бути довговічною. Уже в 1672 році Львів облягли турки і посеред інших завданих місту лих знищили усе, що встигли збудувати на Личакові францисканці. Роботи і після того велись мляво, тож до кінця століття було зведено лише фундаменти і, частково, вівтарну частину храму.

Після довгої перерви роботи поновив син князя Костянтина Януш Антоній Вишневецький. У 1718 році за проектом архітектора Павла Антонія Фонтани він взявся за будівництво нового костелу. Роботи знову велися вкрай неспішно, тож лише у 1739-му суфраган Самуель Ґловінський нарешті освятив храм. Хоча і на той час у костелі все ще тривали оздоблювальні роботи.

Сходи зі скульптурою Пресвятої Богородиці

Паралельно зі зведенням храму було збудовано одноповерхові монастирські будівлі, а у північній частині  ділянки створено монастирський сад.

Поки велося будівництво, архітектурні смаки змінилися і у моду увійшов новий стиль бароко. Тож уже в 1765 році відбулась ґрунтовна реконструкція костелу святого Антонія, яку здійснив архітектор Франц Кульчицький.  Храм отримав барокове завершення у вигляді фронтону із вазами авторства скульптора Петра Полейовського. Тоді ж при сходах, що ведуть до храму, встановили скульптуру Богородиці Непорочного Зачаття, виготовлену відомим львівським скульптором Себастьяном Фесінґером. Фесінґер, найімовірніше, створив і фігуру святого Антонія Падуанського, що стоїть зліва від входу до костелу. Ще декілька скульптур, окремі з яких теж датовані XVIII століттям, можна побачити за апсидою храму.

Скульптура Пресвятої Богородиці на світлині поч. ХХ ст.

У 1784 році, в ході церковної реформи австрійського імператора Йозефа І, францисканський монастир було ліквідовано, а костел святого Антонія став парафіяльним храмом Личаківської дільниці замість костелу Петра і Павла, який передали греко-католикам. Частину колишніх монастирських приміщень віддали під помешкання для пароха та вікаріїв. В інших у середині ХІХ століття містилася тривіальна школа з притулком для хлопців.

У новому статусі комплекс споруд костелу святого Антонія продовжував розвиватися. Так, у 1818 році поблизу храму архітектором Йозефом Марклем було споруджено триаркову дзвіницю, а у  1830-му святиню оточили  муром, частиною якого стала і згадана дзвіниця.

Скульптура святого Антонія Падуанського

У 1885 році два крила колишніх монастирських приміщень розібрали і над південним крилом влаштували другий поверх. Відтак ціла споруда почала виконувати роль плебанії.

Нову перебудову костелу затіяли наприкінці ХІХ століття. У 1898 році до нього добудували передсінок, у 1902 році при західній стіні костелу звели каплицю Розп’ятого Христа, а ще за два роки з протилежного боку – каплицю святих Варвари і Йосипа. Було також відреставровано сходи, балюстраду і статую Матері Божої, під якою встановили газовий ліхтар, що частково зберігся донині.

Вхідний портал

Таким костел святого Антоніяч дійшов до наших днів. Це мурована споруда з каменю та цегли, отинькована ззовні та зсередини. Фундаменти і високий цоколь зроблені із тесаного каменю. У плані храм однонавовий прямокутної форми. Нава трипряслова, з опертою на два стовпи емпорою під першим пряслом, під якою влаштовано нартекс. З боків нави влаштовано входи до прибудованих каплиць. Двоспадовий дах над навою увінчаний сигнатуркою.

Двопрясловий пресвітерій замкнутий тригранною апсидою, а зі східного боку пресвітерію прибудоване захристя. Двоспадовий дах над пресвітерієм переходить у гранчастий над абсидою. У люнетах, утворених склепіннями пресвітерія, влаштовано 7 прямокутних вікон. Ще по три вікна знаходяться з обидвох боків у наві, а одне розміщене на другому ярусі фасаду.

Фасад костелу одноярусний, з прибудованим передсінком, фланкований пілястрами та оздоблений розбудованим карнизом. Бароковий фронтоном  оздоблений волютами та декоративними вазами. У ніші з кам’яною балюстрадою по центру фронтону – фреска із зображенням святого Антонія.

Фасад акцентований порталом центрального входу, з декоративним фронтоном, іонічними пілястрами, бароковими завитками і гірляндами. Увінчує портал арка з хрестом на вершині. У подібному стилі оформлені і фасади бічних каплиць храму.

Інтер’єр костелу

Розпис стін і склепіння головної нави храму походить з 1854 року, а інтер’єри каплиць розписав Тадеуш Пельчарський під час їх побудови.

Зважаючи на свою безперервну діяльність,  храмі святого Антонія зберіг чимало раритетних елементів внутрішнього оснащення. Йдеться, насамперед, про п’ять пізньобарокових вівтарів виготовлених приблизно у 1740-х роках, які приписують ярославському сницарю Томашу Гуттеру. Центральна ікона виготовленого з дерева головного вівтаря зображує святих Антонія Падуанського і Антонія Пустельника. Бічні вівтарі однакової структури, розтошовані з обох боків входу до пресвітерію, містять у своїх центральних поляк  скульптурні зображення Найсвятішого Серця Ісусового та Матері Божої з Лурду.

Фрагмент інтер’єру зі входом до каплиці Розіп’ятого Христа

Ще два вівтарі розміщено у бічних каплицях костелу. У центральному полі вівтаря каплиці Розп’ятого Христа розміщено розп’яття зі зруйнованого Костелу Святого Хреста. У каплиці святих Варвари і Йосифа – вівтар із образом святої Варвари у центральному полі.

Один з бічних вівтарів та амвон

Серед найбільших святинь костелу святого Антонія – ікона «Богородиця з Христом і святою Анною» 1520 року. Варті уваги також дерев’яний амвон другої половини XVIII століття, дві дерев’яні пізньобарокові сповідальниці та написані в кінці XVII століття портрети фундаторів святині – князя Костянтина Вишневецького та його дружини Анни з Ходоровських.

Двосекційний орга́н храму є відносно сучасним, він був виготовлений в 1937 році фірмою «Станіслав Крючковський і син» у польському місті Пьотркув-Трибунальський. Це наймолодший з органів Львова. Попередній орган, також двосекційний, походив з XIX століття.

До Першої світової війни костел мав три дзвони, найдавніший і найбільший з яких (діаметром 79 см) було відлито 1701 року. Нині костельну дзвіницю прикрашає лише один дзвін.

У радянські часи костел святого Антонія виявився одним з двох римо-католицьких храмів Львова, які не були закриті для богослужінь. Важко пояснити, чим був викликаний такий лібералізм саме до храму на Личакові. Певних втрат від нової влади костел все ж зазнав: у колишній плебанії розмістився один з науково-дослідних інститутів (пізніше дитяча музична школа), а на території монастирського саду було облаштовано громадський сквер, який існує й досі.

Склепіння костелу

Уже за часів незалежності України до костелу святого Антонія повернулися його давні господарі францисканці, 1995 року храм було офіційно передано під їхню опіку. А кілька років тому їм вдалося повернути і приміщення плебанії.

Адреса: Львів, вул. Личаківська, 49а.

Мандрівки