Мандрівки

Львів монументальний. Втрачені пам’ятники австрійсько-польської доби (частина 1)

Львів завжди відзначався високим рівнем скульптурних витворів. Історія зберегла для нас сотні  чудових зразків цього мистецтва і донесла десятки імен митців, які їх творили. У середньовіччі це мистецтво було пов’язано насамперед з будівлями. Фігури Христа, Богородиці та святих прикрашали львівські храми, королі, лицарі та простих міщан – домівки мешканців. Перші окремі пам’ятки теж носили сакральний характер і розміщувались на подвір’ї храмів. Світські пам’ятки першочергово з’явилися на кладовищах – це були надмогильні скульптури. І нарешті у середині XVIII століття перший пам’ятник на честь історичної постаті, скульптура гетьмана Станіслава Яблоновського, постала у львівському середмісті.

Загалом пам’ятників, які львів’яни звикли називати «польськими» у місті було споруджено не так ужей багато – трохи більше десятка, значно менше, ніж у радянські часи чи в добу Незалежності. Зразу зазначимо, що «польськими» їх можна іменувати з великими застереженнями, позаяк переважна більшість з них постала у часи, коли Львів був складовою частиною Австрійської імперії. З іншого боку, рішення про їх зведення приймала Рада міста Львова, у більшості репрезентована саме етнічними поляками. Тож немає нічого дивного, що пам’ятники на львівських вулицях та площах зводили на честь діячів польської історії та культури,  борців за незалежність Польщі.

Більшість з цих скульптур у повоєнні роки були або вивезені до Польщі, або банально знищені. Комуністична влада залишила лише чотири пам’ятники дорадянських часів. Окрім усім відомого монумента на честь Адама Міцкевича, інші вшановують польських повстанців XIX століття. Два з них встановлені героям повстання під проводом Тадеуша Костюшка 1794 року – Яну Кілінському у Стрийському парку та Бартошу Гловацькому у Личаківському парку (що прикметно, комуністів не збентежило, що обоє воювали проти російських військ – вочевидь, у ті часи слово «антицарський» навіть у Москві важило більше, аніж «антиросійський»). Ще один пам’ятник-обеліск споруджений на так званій горі Страт, що височіє над вулицею Клепарівською, на честь повішених тут учасників повстання 1846 року Теофіла Вісньовського та Йосифа Капустинського.

Всі ці пам’ятники і сьогодні можна побачити у Львові. Ми ж перейдемо до розповіді про монументи, яких на львівських вулицях і площах більше немає.

Пам’ятник Станіславу Яблоновському на Гетьманських валах

«Мандрівний» Станіслав Яблоновський

Пам’ятник гетьману Станіславу Яблоновському був першим пам’ятником світській особі у Львові. Він був встановлений у 1752-1754 роках, і постать для увічнення була обрана тогочасними мешканцями міста не випадково.

Пам’ятник Станіславу Яблоновському на Гетьманських валах

Станіслав Ян Яблоновський – визначна особистість в історії Речі Посполитої. Видатний воєначальник, польний, а пізніше великий коронний гетьман, і навіть претендент на польську корону, Станіслав Яблоновський відзначився у багатьох війнах та битвах. Проте для львів’ян найголовнішим виявився один його ратний подвиг – успішна оборона Львова від нападу великого татарського війська у 1695 році (до слова, останнього, в історії міста). У Львові гетьман і помер кількома роками згодом, упокоївшись у крипті костелу єзуїтів.

Відтак саме внутрішнє подвір’я єзуїтської колегії вулиці Довгій (теперішній Театральній) і було обрано для розміщення пам’ятника. Барокову скульптуру було виконано з білого каменю. Яблоновського представили в образі давньоримського вояка в шоломі й  парадних обладунках. У правій руці він тримав гетьманську булаву, а лівою підтримував довгий плащ, що спадав до землі й слугував конструктивною опорою статуї.

Достоту невідомо, хто був автором пам’ятника, однак нині ця честь найчастіше приписується видатному львівському скульптору Себастьяну Фесінґеру.

В єзуїтському подвір’ї пам’ятник простояв недовго. У нової австрійської влади, яка прийшла до Львова після поділу Речі Посполитої 1772 року, були свої плани на приміщення колишньої колегії (тут розташувалися суд та урядові установи) і свої погляди на те, як має виглядати навколишня територія. Пам’ятник гетьману Яблоновському непомітно зник і невдовзі про нього просто забули.

Пам’ятник Станіславу Яблоновському на площі Трибунальській

Лише наприкінці 1850-х років львівський журналіст та краєзнавець Іполит Ступницький віднайшов скульптуру гетьмана серед будівельного сміття на задвірках кам’яниці на вулиці Кароля Людвіга, що передувала споруді «Гранд-готелю». Ініціативний Ступницький запалив львівську громаду ідеєю відновити пам’ятник і організував збір коштів для реставрації скульптури. Над реанімацією пам’ятника працювали одні з найкращих тогочасних скульпторів Львова Павло Ойтелє, Паріс Філіппі та Абель Пер’є.

В скульптурно-каменярській майстерні Леопольда Шімзера був виконаний постамент, прикрашений трьома мармуровими плитами. На першій плиті золотими буквами було вибито: “Станіслав Яблоновський, гербу Прус ІІІ, каштелян краківський, великий коронний гетьман, народжений у 1634 р., помер 1702 у Львові”. На другій: ” Воював під Берестечком, Батовом, Баворовом, Кам’янцем, Уманню, Краковом, Ярославом, Голембєм, Прагою, Куликовом, Сандомиром, Торунем, в Курляндії, Гольштині, під Цудновом, Хмельником, Леховіцами, на Україні. під Бучачем, Комарно, Калушем, Хотином, Золочевом, Трембовлею, Журавно, Віднем і Парканами”. На третій плиті: ” Командував у Валахії, Буковині, під Кам’янцем, Хвастовом, Підгайцями; Львів перемогою боронив від Турків і Татарів. Вдячні міщани Львова пам’ятник йому той поставили, у 1859 р. був відновлений”. Четвертий бік постаменту був оздоблений гербом гетьмана. Від перехожих пам’ятник був відділений металевою неоготичною огорожею.

Відновлений пам’ятник встановили на місці колишніх оборонних валів, яке на той час стало центральним львівським бульваром. Сам бульвар, названий на честь австрійського ерцгерцога Карла Людвіга, відтоді отримав назву Гетьманських валів.

Гетьман Яблоновський перед костелом єзуїтів

На зламі століть пам’ятник Станіславу Яблоновському отримав і відповідне тло – помпезний будинок Промислового музею (нинішній Національний музей), збудований в стилі історизму у 1898-1904 роках.

А у 1932-му році скульптурний гетьман знову відправився у «мандри» – львівська влада з малозрозумілих причин вирішила перенести його на майже попереднє місце – посеред затишної площі Трибунальської (нинішня Яворського) перед фасадом костелу єзуїтів. Перед тим пам’ятник вкотре було відреставровано скульптором Тадеушем Івановичем.

На Трибунальській гетьман Станіслав Яблоновський простояв до ня Другої світової війни, у кінці якої радянська влада відправила пам’ятник в останню мандрівку – у донині невідомому напрямку.

Пам’ятник Яну ІІІ Собеському на листівці поч. ХХ ст.

Ян ІІІ Собеський

Рішення про спорудження у Львові пам’ятника королю Яну ІІІ Собеському було прийнято міською радою у 1883 році, одразу після святкування 200-ї річниці перемоги європейських армій над турками у Віденській битві, головним звитяжцем якої і був король Речі Посполитої. Львів’яни мали й додатковий сентимент до Яна Собеського – король народився в Олеському замку і велику частину свого життя провів у своїх маєтках у Золочеві, Поморянах, Підгірцях, Жовкві, Яворові, нерідко зупинявся у Королівській кам’яниці на площі Ринок у Львові.

Представникам австрійської імперської адміністрації, яка взагалі-то не надто толерувала захоплення місцевим людом колишніми королями поділеної за її участі Польщі, у цьому випадку не надто пасувало виступати проти вшанування лицаря, який колись врятував від турецької навали їх столицю. Тож ідея спорудження пам’ятника була сприйнята із загадьним ентузіазмом.

Спорудження пам’ятника

Проект монумента було замовлено у відомого львівського скульптора вірменського походження Тадея Баронча. Як вважав відомий львівський дослідник Юрій Бірюльов, першу модель митець виготовив тоді ж, у 1888-му, але через організаційні проблеми та відсутність фінансування роботи з виготовлення пам’ятника постійно відкладалися. За цей час скульптор встиг кілька разів переробити проект і навіть встановити погруддя Яна Собеського у подвір’ї польського Куркового (Стрілецького) товариства на теперішній вулиці Лисенка )воно, до слова, простояло до кінця Другої світової).

Нарешті наприкінці 1896 року Рада міста Львова остаточно погодила усі питання  і роботи розпочалися. У жовтні наступного року Тадей Баронч завершив проект кінної фігури Собеського у своїй віденській майстерні. Там же, у Відні, скульптуру було відлито у бронзі в ливарні Артура Круппа. Необароковий постамент з сірого теребовлянського пісковика виготовили уже у Львові, в майстерні Юліана Марковського.

Пам’ятник Яну Собеському на тлі будинку Галицької ощадної каси

Урочисто відкриття пам’ятника відбулося 20 листопада 1898 року. Місце для його встановлення обрали найпрестижніше – пішохідний бульвар між Марійською площею та Оперою (тепер приблизно на цьому місці стоїть пам’ятник Шевченкові).

Бронзовий Ян Собеський був зображений у момент, коли він на коні перестрибує через ворожу гармату і розтрощені залишки на полі бою. При цьому король одягнений в урочистий, а не бойовий одяг, що викликало у частини сучасників критику через історичну неправдободібність. Однак більшості львів’ян монумент сподобався.

Спеціально створена комісія узгодила емблеми і написи, що прикрашали пам’ятник. Спереду постамента розміщувалися герби Польщі і Литви, а з тилу – родовий герб Собеських «Яніна». На бічній стороні з боку Марійської площі золотими літерами вирізьбили напис «Королеві Янові ІІІ, місто Львів, 1898», а з протилежного було перелічено усі переможні битви Яна ІІІ з вказанням дат і місцевостей. П’єдестал був також декорований багатим  фризом з картушами, коронами, скіпетрами.

Площа біля пам’ятника стала місцем масових маніфестацій

Одразу після відкриття пам’ятника площа довкола нього стала традиційним місцем польських маніфестацій. Мабуть саме ця обставина призвела до того, що доволі скоро почали говорити про потребу підвищення його постаменту, який мав стати своєрідною трибуною. Однак лише в 1911-му цей план було здійснено і п’єдестал піднято на 1,25 метра. Були також плани розвернути монумент вздовж вулиці, тилом до Оперного театру, але від такої переорієнтації врешті вирішили відмовитись.

Радянська влада, що утвердилась у Львові у повоєнний час, королів, звісно, не толерувала, але Яна Собеського дивним чином не чіпала аж до 1949 року. Можливо, вирішальним чинником була зовнішня схожість львівського пам’ятника Яну ІІІ до київського монумента на честь Богдана Хмельницького. Частина «визволителів» щиро вважала кінну фігуру посеред Львова «Хмельницьким», а обізнаніші усерйоз розглядали можливість видати польського короля за козацького гетьмана простою заміною табличок – для повоєнного Львова з його докорінною зміною складу мешканців це було цілком реальною операцією.

Пам’ятник Яну ІІІ Собеському у Гданську

Однак цим химерним фантазіям реалізуватися не судилося. У лютому 1949-го так зване Міністерство зовнішніх справ УРСР (зрозуміло, що рішення приймалося зовсім не цим кишеньковим органом, а у Москві) зобов’язало львівську владу підготувати передачу пам’ятника Республіці Польща відповідно до польсько-радянського договору про обмін культурними цінностями.

У березні 1950 року монумент перевезли до Варшави, де він протягом 15 років стояв без постаменту на території парку Вілановського палацу, де тимчасово зберігалися польські пам’ятники, вивезені з Західної України. У 1965 році пам’ятник було перевезено до Гданська, де його встановили на площі Дерев’яного ринку. У 1989-му на його постамент було повернуто історичну таблицю з написом «Королеві Янові III, місто Львів, 1898».

Пам’ятник Корнелю Уєйському

Корнель Уєйський

Корнель Уєйський — відомий польський поет ХІХ століття, Його часто називають «останнім великим поетом романтизму» та найвідомішим польським поетом Східної Галичини. Уєйський тривалий час мешкав і творив у Львові, у якому здобув велику популярність . Досить сказати, що ще за життя поета, у 1893 році, одна з вулиць міста (сучасна Устияновича) була названа на його честь.

З ініціативою встановлення пам’ятника Корнелю Уєйському у Львові виступило Літературно-мистецьке коло – впливова організація польської інтелігенції міста. Кількома роками раніше саме завдяки Колові у Львові уже було споруджено пам’ятник іншому великому поетові та драматургові Олександрові Фредру.

Пам’ятник Корнелю Уєйському

Не виникло проблем з ініціативою Кола і цього разу. На початку жовтня 1897 року Рада міста Львова одностайно прийняла пропозицію спорудити пам’ятник Уєйському і оголосила збір пожертв.

Погруддя поета виконав відомий львівський скульптор Антоній Попель, майбутній творець  пам’ятника Адамові Міцкевичу, а відлили його на віденській фірмі Фрідріха Круппа. Високий постамент (загальна висота монумента – 4,8 метрів) виготовили із світлого граніту з чорними плямами.  Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 8 грудня 1901 року.

Пам’ятник Уєйському на тлі будинку Міського казино

Пам’ятник Корнелю Уєйському – це бронзовий бюст поета на високому гранітному п’єдесталі з бронзовими лірою та розірваними кайданами у підніжжі. На фронтовому боці постаменту напис «Корнель Уєйський», зі зворотного боку — слова з поетового вірша: «Народе мій, будь щасливий»

Пам’ятник Уєйському у Щеціні

Пам’ятник постав посеред центральної алеї тодішньої вулиці Академічної, навпроти головного входу до будинку Міського казино, в якому, власне, базувалося Літературно-мистецьке коло.  Спершу позаду пам’ятника висадили декілька дерев, а спереду облаштували клумбу з квітами та невисокими кущами. Після реконструкції проспекту у кінці 1920-х років пам’ятник опинився між двома паралельними рядами тополь.

У 1946 році пам’ятник був демонтований, а у 1950-му перевезений до Польщі, до Віляновського парку у Варшаві. У листопаді 1956 року пам’ятник перенесли до Щеціна.

Далі буде

Читайте також:

Улюбленець «польського Львова». Скульптурний Міцкевич на вулицях міста

Галицькі Кобзарі. До історії пам’ятників Шевченкові на Львівщині

Мандрівки