Постаті

НАГІРНИЙ Євген. Гідний послідовник великого батька

Син видатного архітектора Василя Нагірного і продовжувач його традицій народився 13 серпня 1885 року в Рудному під Львовом.

Після закінчення гімназії, 1903 року вступив на архітектурний факультет, який закінчив у 1912-му. Тривалість навчання зумовлена тим, що певний час Євген Нагірний перебував під арештом за проукраїнські виступи у навчальному закладі.

Вплив на формування Євгена Нагірного, як архітектора, крім батька, мали професор Іван Левинський та Вавжинець Дайчак, у чиїх майстернях він стажувався. По закінченні навчання Євген почав працювати в проєктно-будівельному бюро батька. Але під час Першої світової Нагірний-молодший потрапляє в угорський полон. Невдовзі по закінченні війни на Євгена чекали два удари – смерть батька та молодої дружини. З маленькою донечкою на руках він повернувся до Львова, де 1922 року заснував власне архітектурне бюро, яке успішно працювало до 1940 року на площі Ринок.

Євген Нагірний завжди вів активне громадське життя. У міжвоєнні роки очолював у Львові Українське технічне товариство та Спортивне товариство «Україна». Після приходу радянської влади брав участь у створенні обласної організації Спілки архітекторів, а в часи німецької окупації очолював Державну промислову школу. Після війни займався охороною пам’яток у Львівському облвиконкомі, викладав у Політехнічному інституті та в Інституті прикладного і декоративного мистецтва.

Помер Євген Нагірний 8 липня 1951 року. Похований на Личакові поруч із батьком. По собі архітектор залишив понад 500 спроєктованих об’єктів, з яких майже 300 були збудовані. Серед них сотні різних у стилістичному вирішенні мурованих та дерев’яних храмів, а також десятки цивільних об’єктів.

Наприкінці 1980-их років, після смерті другої дружини архітектора, Йосифи Флянч, особистий архів Нагірних планували вивезти на сміття, однак його вдалося врятувати зусиллями Бориса Возницького.

Постаті