Мандрівки

Пам’ятник бунтівним підмайстрам або Історія храму святої Анни у Львові

Львівський храм святої Анни стоїть у перспективі нижньої частини вулиці Городоцької, на місці де колись розходились стратегічні шляхи зі Львова – на Краків і Перемишль. Саме там у 1495 році сталася історія, описана істориком Денисом Зубрицьким у його «Хроніці міста Львова», і яка стала приводом для спорудження храму. Ось як викладені ці події Зубрицьким:

Храм св. Анни у Львові

«Кільканадцять років тому челядь і хлопці кравецького ремесла змовилися проти своїх майстрів, мабуть через малу платню чи через  погане ставлення до них, зібралися і вночі покинули місто, бажаючи податися в інші сторони. Міська сторожа, озброївшись ціпами, окованими залізом, наскочила на них у тому місці, де тепер стоїть костел, і хотіла затримати. Вони вчинили опір, і в бійці кількоха челядників убили ціпами. Їх поховали на тому ж місці. Коли пізніше челядники, які брали участь у цій сутичці, вибилися у майстри, то памятаючи цю подію й бажаючи подякувати Господові, який вберіг їм життя, вирішили на місці сутички й на могилі своїх колег збудувати невеликий костел».

Ця бурхлива і кривава історія (а радше просто красива легенда, адже Зубрицький писав свою «Хроніку» через 350 років після описуваних подій) не дає чіткої відповіді на запитання, що спонукало молодих людей вдатися до безрозсудної втечі – нестерпні умови життя та праці, побутові конфлікти  чи банальний потяг до пригод. Судячи з того, що за якийсь десяток років учорашні челядники уже були поважними цеховими майстрами і володіли достатніми статками для спорудження каплички, навряд чи їх становище у момент втечі було аж настільки безвихідним.

Бічний (північний) фасад храму

Як би там не було, маємо красиву романтичну історію, якій Львів, поміж іншого, завдячує появі вишуканого барокового архітектурного ансамблю. Отож, у 1507 року на місці кривавої сутички кравецьких підмайстрів з міською сторожею коштом львівського цеху кравців у пам’ять про цю подію було збудовано невеличкий  костел-капличку.

Цій дерев’янійспоруді, утім, судилась дуже недовга історія. Уже 1509 року вона згоріла під час облоги міста військами молдовського господаря Богдана III. Новий храм на цьому місці, збудований частково з каменю, частково з дерева, з’явився лишень 1599 року і був освячений львівським архієпископом Яном Соліковським.

Храм св. Анни та будинок колишнього монастиря августинів

Цей костел також згорів. Сталося це під час облоги Львова козаками Богдана Хмельницького у 1648 році. У вирі козацьких війн та пізнішого шведського «потопу» львів’янам було не до відбудови храмів. Справа зрушилась лише 1671 року, коли за сприяння польського короля Михайла Корибута Вишневецького руїни костелу були передані ордену августинців-єремітів. Попри формальну передачу костелу августинцям, ним і далі опікувався львівський кравецький цех, який, разом з магістратом, і профінансував спорудження нового храму.

Це простий за своєю просторовою структурою однонавовий з абсидою храм. Головний вхід влаштовано зі східного боку, що є доволі нетиповим для тогочасних костелів. Відразу за порогом розташовано мурований гранчастий передсінок, декорований пілястрами і завершений невеличким аттиком, увінчаним хрестом. Над входом здіймалася невисока кругла вежа (у середині ХІХ століття її ґрунтовно перебудували). Обидві частини розірваного вежею фронтону прикрашені бароковими вазами.  Зовнішні стіни нави підсилені контрфорсами, а двосхилий дах храму увінчаний необароковою сигнатуркою.

У інтер’єрі стіни нави членовані пілястрами на три частини, у яких прорізано вікна з півциркульними завершеннями. У пресвітерії — два симетричні аркові вікна. При східній стіні нави влаштовано хори, що опираються на дві колони. Балюстрада хорів до середини ХХ століття була оздоблена рококовими різьбленими накладками на фільонках і увінчана ажурним трельяжем. Склепіння нави циліндричне, у вежі — хрестове, вівтарної частини — зімкнуте.

Монастир августинців-єремітів

У той час, як кравецький цех з магістратом вибудовували костел, ченці-августинці, у свою чергу, взялися за спорудження монастиря, двоповерхова будівля якого з високим мансардним дахом примикає до храму з південного боку. Це, до слова, одна з небагатьох барокових споруд Львова, що зберегла незмінним свій вигляд упродовж століть.

Головний і боковий фасади будівлі мають барокові білокам’яні обрамлення вікон. Вхід до монастиря підкреслено білокам’яним порталом, над яким по осі симетрії розгорнуто вишуканий фронтон з волютами й ліхтарями-вазами. Будівлю перекриває стильний дах з вишуканою лінією зламу, пишності якому надають люкарни.  В інтер’єрі споруди й до сьогодні збереглися автентичні барокові склепіння. Незмінною залишилася й викладена з широких  дубових дощок підлога. На стінах окремих келій також збереглися фрески, написані до ліквідації монастиря у 1783 році.

Перспектива вул. Городоцької з костелом св. Анни. Світлина 1860-1870 рр.

Обитель августинців було закрито у рамках кампанії австрійського уряду з ліквідації монастирів. Монастирські будівлі зайняла капеланія та трикласна початкова школа для хлопців, а костелові було надано статус філіального.  У 1820-му капеланію замінили парафією, і костел став парафіяльним. У 1911 році, після побудови неподалік костелу святої Єлизавети, парафію було перенесено туди, але згодом її поділено і костел святої Анни знову став парафіяльним.

У 1756-му при костелі святої Анни було засновано Братство святого Яна Непомука. Пізніше, у 1810-му, на площі перед храмом встановили кам’яну поліхромну фігуру цього святого.  Після Другої світової війни статуя безслідно зникла.

Костел св. Анни до перебудови 1853-1862 рр.

Протягом 1853-1862 років було проведено капітальний ремонт костелу, під час якого розширили пресвітерій та перебудували вежу, надавши їй вигляду витягнутого барокового шолому. На вежі розмістили годинник з трьома циферблати та двома дзвонами. Загалом при костелі було чотири дзвони найдавніший з яких відлили між 1603 і 1663 роками, найімовірніше, в майстерні львівського майстра Франке.

Костел після перебудови 1853-1862 рр.

Головний вівтар створили в третій чверті XVIII століття. та поновили 1856 року. Він був вирізьблений з дерева, поліхромований і частково позолочений та стояв на високому розкріпленому цоколі. Основну складову частину цього великого вівтаря становила прикрашена різьбленим рококовим декором едикула, у центрі якої містився виконаний у візантійському стилі чудотворний образ Богородиці з немовлям Ісусом на лівій руці. У правій руці Діва Марія тримала берло. Голови Богородиці й Ісуса покривали накладні металеві позолочені корони. Такими самими були й шати Марії. Про цю ікону, створену на зламі ХVІІ-ХVІІІ століть, відомо, що 1710 року вірні молилися до неї, прохаючи відвернути від міста пошесть.

Костел після реконструкції вежі у 1927-1928 рр. Перед храмом стоїть фігура св. Яна Непомука

Обабіч вівтаря на цоколі було по дві тосканські колони з коринфськими капітелями, а поруч на низьких постаментах містилися пізньобарокові скульптури ранньохристиянських єпископів – святого Амвросія і покровителя монастиря авґустинців святого Авґустина. Над їхніми митрами, під капітелями другого ряду колон, були розташовані фігурки ангелів.

Окрім головного вівтаря, при бічних стінах костелу стояли ще чотири дерев’яних барокових вівтаря. Дерев’яний, оздоблений рококовим декором, поліхромований і позолочений амвон створили в третій чверті XVIII століття. Його сходи прикрашала ажурна балюстрада й профільований балдахін, на якому виднілися різьблений хрест, євхаристійна чаша з гостією та Скрижалі Завіту.

Під час реставрації 1862 року львівський художник Марцін Яблонський розписав склепіння ілюзіоністичними композиціями, а в апсиді над головним вівтарем намалював образ «Матір Божа-Утішителька». У центральній частині зводу нави митець розмістив велику стінописну композицію «Апофеоз святої Анни». 1925 року ці розписи поновили, тоді ж розмалювали стіни.

На початку ХХ століття керівництво парафії вирішило, що храм морально застарів та є занадто малим, тож у листопаді 1911 року було оголошено конкурс на проект нового костелу, який планували звести на місці існуючого. За умовами конкурсу учасники мали врахувати в проекті традиції львівської ренесансної або барокової архітектури, але не могли використовувати жодних елементів романського й готичного стилів.

Інтер’єр костелу на світлині кін. ХІХ ст.

На конкурс, який відбувся 1912 року, було подано 24 проекти. Першої премії не присудили, а другу здобула робота  Владислава Дердацького та Вітольда Мінкевича, які запропонували спорудити храм у формі ротонди, перекритої великим пласким куполом і акцентованої декоративним аттиком. Втім, у мистецьких та релігійних колах проект було піддано серйозній критиці – насамеред за те, що він мало нагадува християнський храм, швидше мавзолей чи синагогу.

Реалізацію проекту так і не розпочали. Значною мірою завдяки галицькому історику і громадському діячеві Олександру Чоловському, який, обіймаючи посаду голови Центральної комісії охорони памяток, зумів відстояти думку про унікальність зовнішнього вигляду храму та вберіг костел від знесення задля побудови на його місці нового. А невдовзі почалася Перша світова війна.

Нереалізований проект нового костелу св. Анни авторства Владислава Дердацького і Вітольда Мінкевича, 1912р.

У повоєнний час, у 1927-1928 роках, проведено чергову реставрацію костелу. Зокрема, тоді львівський архітектор Броніслав Віктор перебудував купол вежі, який у результаті набув рис стилю ар-деко зі стилізованими вкрапленнями модернізованих рокайлевих форм бароко. У такому вигляді фасад храму зберігся до сьогодні.

Після Другої світової війни радянська влада закрила костел. Храм було перетворено на касу продажу залізничних квитків, а пізніше на меблевий магазин. Дзвони зняли, годинниковий механізм зруйнували, орган було вивезено до Литви. Декор інтер’єрів, вівтарі й розписи знищили, а образи зі стін храму та монастиря зняли. Більшість ікон згодом безслідно зникла. Щоправда, окремі реліквії вдалося врятувати завдяки небайдужим львів’янам. Зокрема, відразу після передачі храму  святої Анни релігійній громаді Української греко-католицької церкви парафіянин Іван Кулицький повернув до церкви кілька образів, написаних в другій половині XIX – на початку XX століття.

Сучасний інтер’єр храму св. Анни

У листопаді 1990 року за адресою церкви святої Анни було зареєстровано релігійну громаду УГКЦ і у червні 1992-го колишній костел було передано цій релігійній спільноті.  У 1993-1994 роках художник Іван Проців зробив нові розписи храму, а під час реставрації 1997 року церква отримала і нове опорядження інтер’єру.

Адреса: м. Львів, вул. Городоцька,  32

Мандрівки