Мандрівки

Миколаївська фортеця: фортифікаційний модерн напередодні Першої світової

Тема Миколаївської фортеці останнім часом, що називається, «на слуху» завдяки скандалу навколо спроб її знищення. Для багатьох узагалі стало одкровенням існування такої оборонної структури на території Львівщини. Справді, усі замки і фортеці на наших теренах давно відомі, вивчені і детально описані. Як можна було не помітити ще одну потужну оборонну споруду, у якої, вочевидь, міцні і високі стіни, хай і напівзруйновані?

Центр управління артилерійським вогнем. Світлина з Вікіпедії

Насправді, нічого дивного тут немає. Секрет у термінології. Адже те, що прийнято називати Миколаївською фортецею, надзвичайно далеке від нашого звичного уявлення про подібні об’єкти. Це не локальна оборонна будівля, а розташована на величезній площі мережа фортифікаційних споруд, збудована у період від середини ХІХ століття до початку Першої світової війни. Головним завданням цього комплексу укріплень був захист стратегічно важливих мостів через річку Дністер на магістральних залізничних та автомобільних шляхах. Період активного використання цих укріплень був мізерно коротким, не більше місяця. До нинішнього дня споруди Миколаївської фортеці дійшли лише фрагментарно, хоч і є одним із наайзбереженіших подібних об’єктів на території України. А в сьогоднішній час, внаслідок господарської діяльності, вони взагалі опинилися на межі остаточного знищення.

Схема укріплень Миколаївської фортеці

Три етапи  розбудови фортеці

Австрійське військове командування чудово розуміло важливе стратегічне значення переправ через річку Дністер, яка була серйозною природною перепоною для руху військових сил. Особливого значення набував міст через Дністер біля села Розвадів, на дорозі, що вела зі Львова до Стрия, і далі через Карпати в Угорщину.

Схема укріплень Миколаївської фортеці на схемі к.г.н. Максима Ющенка

Перший відомий проект зведення укріплень біля Розвадова був розроблений ще в 1935 році. За ним по обидва боки Дністра мало бути збудовано десять редутів на відстані 600-800 метрів один від одного. Проект не був втілений у життя, однак залишив по собі детально промальовані карти.

Кримська війна 1854-1855 років і побоювання російського вторгнення в Галичину змусили австрійську владу повернутися до проекту побудови укріплень над Дністром. У ці роки на висотах поблизу Миколаєва, Розвадова та Дроговижа було терміново розпочато зведення семи редутів та одного люнета, які мали забезпечити переправу від обстрілу ворожою артилерією. Втім, у зв’язку із закінченням Кримської війни ці укріплення так і не були добудовані, залишені військовими і  поступово руйнувались.

Новим поштовхом для відновлення фортифікаційних робіт стала війна на Балканах 1877-1878 років, у якій впряму зіткнулися інтереси Австро-Угорської та Російської імперій. У 1880 році бувроз роблений новий проект передмостових укріплень, який частково використовував споруди, зведені чверть століття тому.

Втім, до і цей проект залишився на папері, і лише у 1894-1895 роках, уже за новим проектом, який врахував нові реалії військової справи, розпочалися фортифікаційні роботи. Протягом кількох років в районі Миколаєва та Розвадова було споруджено кілька нових укріплень, які доповнили існуючу лінію оборони. Загалом станом на кінець 1902 року до так званого тет-де-пона (системи укріплень для охорони мостової переправи від атаки польової армії) входило 29 окремих оборонних споруд .

Гаубичні потерни на Тарандові. Світлина з сайту «Миколаїв над Дністром»

Ця система оборони, очевидне, цілком влаштовувала австрійське командування, оскільки у наступне десятиріччя нових споруд не будувалося, за винятком двох блокгаузів біля залізничних мостів через річки Дністер і Бродниця. Та у 1912-му, після спалаху Балканської війни, в якій знову зіткнулись інтереси Австро-Угорщини та Росії, було вирішено відремонтувати існуючі укріплення та посилити оборону сучаснішими опорними пунктами. Периметр цих укріплень вперше охоплював і місто Миколаїв, яке раніше залишалося поза межами лінії оборони. Протягом 1913 року побудували 9 нових опорних пунктів з розміщеними у них двома артилерійськими батареями.

Тунель, що з’єднував батарею з командним пунктом

Плани розміреної розбудови  Миколаївської фортеця раптово зазнали змін. Виною цьому, за версією доктора історичних наук Леонтія Войтовича, стала справжня шпигунська історія. Військовий аташе Російської імперії у Відні полковник Митрофан Марченко (до слова, українець з Волині) дізнався про невеличку таємницю начальника австрійської контррозвідки Альфреда Редля. Прихильники нетрадиційної сексуальної орієнтації  існували і тоді, і одним із них якраз був полковник Редль. Знаючи про це, Марченко організував нехитру комбінацію за усіма канонами жанру: вродливий юнак-італієць, фотозйомка прихованою камерою, шантаж – і наляканий Редль фотографує і передає Марченкові мобілізаційний план Австро-Угорської армії на випадок війни. Серед документів був і детальний план будівництва тет-де-пона біля Миколаєва.

Австрійська контррозвідка теж не отримувала свою платню даремно. Зрадника Редля було викрито, аби не роздувати скандалу, його змусили покінчити життя самогубством.  Розуміючи, що мобілізаційні плани перебувають у ворожих руках, австрійське військове керівництво змушене було кардинально змінити їх. Зокрема, було переглянуто концепцію активної оборони Галичини. Плани будівництво фортифікацій біля Миколаєва було також переглянуті, зокрема відмовились від капітальних споруд, натомість прискорили завершення будови підземних сховищ та земляних укріплень. Попри гарячкові темпи роботи, будівництво усіх запланованих укріплень так і не вдалося завершити до початку війни.

Артилерійські потерни під Лисою горою

Що являла собою Миколаївська Фортеця?

Напередодні війни Миколаївська фортеця була потужним оборонним об’єктом з найсучаснішими на той час укріпленнями, в яких могла розміститися ціла дивізія. Вона простягалася на двадцять кілометрів, двома широкими дугами охоплюючи річку Дністер з мостами через неї.

Загалом Миколаївсько-Розвадівський тет-де-пон складався з наземних і підземних, довготривалих бетонованих і дерево-земляних оборонних споруд, а саме постів передових артилерійських спостерігачів, командно-спостережних та командно-дальномірних пунктів, ескарпів, люнетів, заглиблених орудійних двориків для гаубичних батарей, кулеметних позицій, піхотних траншей та загороджень з колючого дроту.

Потерни мали довжину у кілька десятків метрів

Фортеця мала чотири групи укріплень, або фортів, в яких було розміщено вісім артилерійських батарей, оснащених важкими 150 мм гаубицями Берга зразка 1899 року. Форт № 1 в урочищі Тарандов, зліва від дороги на Львів, містив чотири батареї. Форт № 2 в урочищі Углярище, справа від тієї ж дороги, містив дві батареї.

Обидва форти були прикриті польовими укріпленнями з батареями польових гаубиць 104-мм, гармат 76,5-мм та кулеметними гніздами на Лисій горі та урочищі Углярище. Збереглися рештки підземних бетонних казематів для складів та лазаретів, підземні галереї з залишками бетонного перекриття, рештки батарей та кулеметні гнізда.

Дві батареї форту № 3 до наших часів не збереглися, оскільки були повністю знищені кар’єрами. Форт № 4, який мав розташовуватись на горі Високий Камінь, не був добудованим.

…і розгалужену структуру

Унікальною особливістю цих фортів було використання печерних сховищ, що пояснювалося геологічною особливістю тутешніх пагорбів, складених з піщаника, що легко піддавався обробці. У зручних місцях в скелях австрійці вирубали численні підземні тунелі-потерни, з’єднані між собою проходами. Вони служили складами боєприпасів, речового майна та продовольства, деякі могли слугувати і тимчасовим прилистком для гармат у разі нищівного артилерійського обстрілу. Окремі потерни мали довжину до 50 метрів, висоту до 2,5 та ширину до 3 метрів.

Пункти передових артилерійських спостерігачів розташувались на горі Малявка та Тростянецьких висотах. Всі форти та спостережні пункти були пов’язані телефонним зв’язком з центром управління вогнем, який розмістився на горі Стіжок біля Миколаєві.

Дот на лінії оборони. Світлина з сайту «Миколаїв над Дністром»

Випробування війною. Бойові дії Першої світової

Наприкінці літа 1914 року в околицях Миколаєва розгорнулася одна з найвідоміших битв Першої Світової війни – Галич-Львівська наступальна операція російської армії під командуванням генерала Брусилова проти австрійської армії під командуванням генерала Бем-Ермолі. На Миколаївському напрямку росіянам протистояв австрійський корпус, очолюваний фельдмаршал-лейтенантом фон Кевешгазом. Сили були надто нерівними: трьом корпусам Брусилова австрійський воєначальник міг протиставити лише один свій корпус. Гарнізон Миколаєва спочатку складала одна піхотна дивізія, а до початку основних боїв взагалі залишився всього один полк.

Містечко Миколаїв на поштівці 1908 р.

У вересні 1914 року піхотна дивізія генерала Корнілова атакувала Миколаївську фортецю з флангу і відкрила артилерійський вогонь з важких мортир. Залпи, щоправда, накрили не укріплення, а центр Миколаєва, спаливши, зокрема, міську Ратушу. Пізніше Корнілов виправив свою помилку, атакував основні укріплення після точного артобстрілу, і зайнявши їх без особливого спротиву. Австрійці покинули форти, залишивши гармати, снаряди, амуніцію та продовольство. За свідченням сучасників, найбільшу користь з цього отримало місцеве населення, яке встигло поживитися австрійськими запасами, поки росіяни не наважувалися повністю зайняти укріплення.

Вояки австрійської армії на бойових позиціях Миколаївської фортеці. Світлина часів Першої світової війни

Австрійська армія генерала фон Гетцендорфа доволі скоро організували контрудар, у своєю змусивши дивізію Корнілова панічно відступати із зайнятих висот, кидаючи гармати. Проте розвинути успіх австрійцям не вдалося і невдовзі наступ армії Брусилова змусив фон Гетцендорфа відвести своє військо аж до Сяну. Миколаївська фортеця залишилася за росіянами.

Цими боями, які тривали трохи більше тижня, військовий потенціал Миколаївської фортеці у Першій світовій війні, власне, і вичерпався. Дещо пізніше, у 1919-му, її форти використали воїни Української Галицької армії, стримуючи наступ польських підрозділів.

А після Другої світової на території фортеці аж до кінця 1954 року знаходилося дві повстанські криївки, у яких переховувалися вояки УПА.

Всередині командно-дальномірного пункту. Світлина з сайту «Миколаїв над Дністром»

Сучасні війни за фортецю

Як це не дивно, але значно серйозніші бої за Миколаївську фортецю розгорнулися у наш час. Територія, на якій австрійськак армія розмістила свої фортифікації, багата на природні ресурси, зокрема на залежі промислового піску, тож не дивно, що ці пагорби стали ласим шматком для новітніх «генералів піщаних кар’єрів».

Навіть те, що ще у 2017 р. Миколаїв-Розвадівське передмостове укріплення було внесене Міністерством культури до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка історії місцевого значення, не зупиняє бізнесменів-вандалів. Ті по-своєму трактують пам’яткоохоронне законодавство, користуючись тим, що весь комплекс споруд внесено до реєстру », під загальним охоронним номером, без поділу на окремі об’єкти. Окремий охоронний номер у 2017-му був присвоєний лише командно-спостережному пункту (ОП Шпіцкєгель).

На укріпленнях Миколаївської фортеці проводять екскурсії для молоді

Громадські активісти, археологи та історики, що ратують за збереження пам’ятки, виступили з ініціативою заповнити цю прогалину, і зробили всі необхідні кроки. Але тут, як і сторіччя тому, знову не обійшлося без «шпигунськї» історії. Комунальне підприємство Львівської облради, яке готувало документи на розгляд до експертної ради Міністерства культури, дуже своєрідно поставилося до свого завдання. Дійшло до того, що на розгляд експертної ради, яка мала надати кожному з укріплень фортеці статус складових частин пам’ятки місцевого значення з присвоєнням відповідних охоронних номерів, було подано сфальсифіковані документи. Не погребували навіть підробкою підписів поважних науковців під цими документами, про що обурено заявив один із «підписантів».

Найскандальнішою виявилася ситуація з добре збереженою групою укріплень під назвою «Gruppe Lysa gora», що розташувались на Лисій горі на північ від Миколаєва. У сфальсифікованих документах не лише проігноровано всі три збережені на горі опорні пункти з їх печерними сховищами, але й прямим текстом стверджується, що вони не збереглися. Аби переконатися в протилежному, варто просто піднятися на цей пагорб, чого горе-експерти, які готували, документи, зробити так і не змогли. Нічого дивного, якщо згадати, що саме на ті ділянки гори, де розташовані згадані опорні пункти,підприємці  і планують розширити свої піщані кар’єри.

Учасники Міжнародної наукової конференції «Миколаїв – фортеця на Дністрі» на лисій горі

У тексті використано інформацію сайту Миколаїв над Дністром та матеріали Міжнародної наукової конференції «Миколаїв – фортеця на Дністрі».

Як добратись зі Львова

Потягом

Зі Львова до Миколаєва відправляються електрички з приміського вокзалу (стрийський напрямок)). Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси в напрямку Миколаєва відправляються від центрального автовокзалу з середнім інтервалом в 200 хв.

 Автомобілем

Їхати трасою Київ-Чоп. Відстань від Львова – 40 км.

Мандрівки