Мандрівки

Дерев’яні церкви Турки

Місто Турка – один із центрів історичної Бойківіщини, недавній районний, а нині адміністративний центр Турківської громади. Історики датують початки міста часами Давньої Русі, орієнтовно IX століттям, хоча перша відома згадка про Турку у збережених письмових документах походить лише з 1431 року.

Дерев’яні церкви Турки на мапі міста

Турка є невеличким містом з населенням усього  7300 осіб. Попри це, розкинуте на мальовничих пагорбах містечко володіє неймовірним архітектурним багатством, основу якого складають три дерев’яні церкви міста.

Ці унікальні шедеври народного будівництва мають багато спільного. Усі три є пам’ятками архітектури національного значення. Усі збудовані за канонами бойківської дерев’яної сакральної архітектури. Усі мають три зруби і три наметові верхи, всі розташовані при цвинтарях та не мають окремо стоячої дзвіниці. А ще всі вони були побудовані у XVIII столітті, з невеликою різницею у роках.

Церква перенесення мощів св. Миколая

Церква перенесення мощів святого Миколая

Стосовно точної дати побудови цієї церкви досі існують розбіжності. Окремі церковні тематизми називають навіть XVII століття, хоча більшість дослідників відносять її побудову до наступного сторіччя. Інвентарні записи 1820 року називають дату 1776 рік, а дослідження, проведені Іваном Юсиповичем, додають їй ще чверть віку, відносячи зведення церкви до1750-го.

Юсипович називає і фундатора церкви – місцевого дідича, ополяченого русина Яна Каліновського. Поруч з церквою Каліновський виділив також землю під міський цвинтар, на якому ховали як греко-католиків, так і християн західного обряду. Зберігся старий мур, що огороджує цвинтар.

Церква перенесення мощів св. Миколая на світлині 1913 р.

Церква  є типовим зразком бойківського дерев’яного сакрального будівництва. Вона складається з трьох квадратових у плані зрубів, розташованих по осі схід-захід, причому нава має значно більші розміри від вівтаря та бабинця. До вівтаря з обидвох сторін прибудовані ризниці.

Церква має два входи – із заходу і півдня. Над бабинцем розташовано декоративну аркаду-галерейку без емпори, яка не тільки прикрашає церкву, але й надає їй оборонного характеру.

Будова храму відзначається різною висотою ярусів. Нижній ярус стін відділено від верхнього низько опущеним  кільцевим опасанням, яке спирається на консолі. Первісне ґонтове покриття стін було замінено вертикальною шалівкою, а дах перекритий бляхою.

Церква перенесення мощів св. Миколая

Вище опасання починаються верхи, об’єми яких не зв’язані між собою. Верхи мають близький до квадратного план. Вівтар має один високий четверик, в якому прорізано три прямокутних вікна, і один залом з дуже низеньким четвериком. Нава має один високий четверик, у бічних стінах якого прорізані здвоєні вікна, і два заломи з двома низенькими четвериками. Верх над бабинцем одночасно є дзвіницею, у якої два нижніх четверики дуже низькі, а верхній, з отворами дзвону – вищий. Всі верхи перекрито чотиригранними пірамідальними дахами з глухими ліхтариками, на яких розміщені досить високі хрести.

Триярусний бароковий іконостас походить з XVIII століття, проте пізніше ікони були повністю перемальовані.

Церква перенесення мощів святого Миколая довгий час була головним храмом греко-католицької громади Турки. Після побудови в центрі міста нового храму святих Петра і Павла парафію було перенесено туди, а стара церква відтоді використовується головним чином як поминальний храм.

Церква св. Миколая

Церква святого Миколая

Церкву було зведено у 1739 році на місці попередньої каплиці. Відомо, що та була дводільною й існувала з  1700 року. Нову церкву збудував її майстер Данило Прокопій, про що свідчить напис, вирізьблений на сволоках-стяжках центрального зрубу нави:  «СЄЙ ХРАМ НАЧА ЗДАТИ ГРОМАДА А СОВЄРШИ ЄГО В: I:МП АНТОНІ КАЛІНОВСКІ ЗА КОРОЛІА АВГҰСТА И ЗА ЄППАІЄРОНІ В: ІМІА ώЦА И СНА И СТАГО ДХА АМИН И ПРПА БЦИ МРІИ СОЗДАСІА ХРАМЪ СЄЙ ГОДҰ БЖІАГО АΨЛО ФЄУРҰАРІ З ГО МАҮСТЕР ДАНИІЛЪ ПРОКОПІЙ КОТОРІЙ НА ЦКВЪ РОБОТ НІКОВЪ ЗОНІДЪ».

Розташована церква у долині річки Литмір. Місце для неї, як стверджує легенда, було вибрано не випадково. Під час раптової бурі біля двох пастухів, які випасали худобу, впав хрест. Як з’ясувалося, вітер зірвав його і переніс з церкви, що стояла на протилежному кінці Турки — в Старому Селі.

Миколаївська церква на світлині поч. ХХ ст.

Подібно до інших бойківських дерев’яних храмів, це тризрубна, триверха будівля. Зведено її зі смерекового дерева без жодного цвяха з використанням яворових кілків. Стіни вертикально ошальовані дошками і лиштвами. Церква орієнтована вівтарем на схід, а основним входом – на захід.

Більша нава і менший бабинець – квадратові в плані, а рівноширокий бабинцю вівтар – гранчастий. Нава і вівтар завершені восьмибічними пірамідальними наметами на восьмерикових верхах з двома заломами. Над бабинцем влаштована емпора з арковою галереєю, завершена чотирибічним верхом, вкритим пірамідальним наметом.. Другий ярус бабинця переходить в каркасну дзвіницю, над якою є чотирисхилий дах. Дві інші вежі мають восьмибічні дахи.

Іконостас Миколаївської церкви

Церкву оперізує піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів, яке навколо бабинця переходить в опасання на стовпах з підкосами.

У храмі зберігся різьблений дерев’яний іконостас з червоним тлом і золоченою різьбою та іконами з 1739 року.

У 1960 році радянська влада закрила церкву для богослужінь. Після її реставрації в 1971 році за проектом архітекторів Івана Могитича та Ігоря Ковалишина, використовувалась як краєзнавчий музей. Після повернення віруючим у1989 році, церква є храмом громади Православної церкви України.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Успенська церква стоїть на високій горі при виїзді з Турки в напрямку села Вовче. Це ще один храм, збудований за канонами бойківського дерев’яного сакрального будівництва, причому його найархаічнішого типу, та ще й з елементами готики.

Стосовно дати будівництва та його фундатора джерела розходяться. Канонічна версія вважає такими 1750 рік та Стефана Турецького. Однак дані інвентаря 1820 року називають дещо ранішу  дату, 1738 рік, а фундаторство приписують Домініку Блажівському – власнику Горішньої Турки, яка тоді була окремим селом.

Успенська церква на світлині поч. ХХ ст.

Існує й третя, напівміфічна версія, що базується на переказах місцевих старожилів. За ними, будівництво велося на кошти все того ж Стефана Турецького, але століттям раніше, до того ж за допомогою козаків з війська Богдана Хмельницького, що нібито прямували на Закарпаття. А завершилось зведення храму у 1660 році.

До нашого часу церква дійшла практично без змін, лише вертикальна шалівка у XIX столітті закрила аркову галерею емпори, а пізніше бляха замінила ґонтове покриття даху.

Як і попередньо описані храми, Успенська церква збудована зі смерекового дерева, має три зруби і три верхи. Всі три зруби квадратові у плані, нава дещо ширша за бабинець з вівтарем. Верхи церкви мають пірамідальну наметову форму. Над новою у них два заломи, а над вівтарем і бабинцем – по одному. Верх бабинця одночасно слугує дзвіницею. Всі три вежі увінчані барочними голівками зі хрестами.

Церкву оперізує піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів. Під ним сховані дві бічні ризниці при вівтарі та засклений ганок при південній стіні бабинця. Стіни підопасання, надопасання та заломів шальовані вертикально дошками.

Чотириярусний іконостас був виконаний у XVIII столітті  у стилі українського бароко, пізніше повністю перемальований.

На кіоті зберігся напис: «Сию гробницю даль изобрести раб божий Василь Прокопів со женою своєй Марією за здоров’є и спасениє року божого 150, месяца июля, дня 17»

З 1961 по 1989 рік стояла закритою. Нині церква перебуває у користуванні громади Православної церкви України.

Іконостас Успенської церкви

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Сянки, що курсують через Турку, відправляються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси на Турку відправляються від АС-Західна (вул. Городоцька, біля ТЦ Метро).

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Самбір-Ужгород. Відстань від Львова – 135 км.

Мандрівки