Постаті

ШАБАТУРА Стефанія. Нескорена берегиня українських традицій

 

Стефанія Михайлівна Шабатура народилася 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золоте на Тернопільщині. Батько Стефанії загинув на війні. Мати Анна була знаною народною художницею та майстринею і передала свій талант доньці.

1961 року Стефанія закінчила Львівське художнє училище, 1967-го – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, за фахом художник-прикладник. Проектувала і ткала гобелени й брала участь у численних виставках. Була членом Спілки художників України. Брала участь в роботі львівського Клубу творчої молоді “Пролісок” (КТМ), розповсюджувала самвидав. У 1970 році разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист дисидента Валентина Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді.

Заарештована 12 січня 1972 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописної збірка Василя Стуса “Веселий цвинтар”. Засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. Термін покарання відбувала в жіночому концтаборі в Мордовській АССР, на засланні – у селі Макушино Курганської області.

У лютому 1979 року підтримала Українську Гельсінкську групу, оголосивши себе її членом. Брала активну участь в протестних акціях в’язнів. Співавтор листів і звернень до міжнародних і радянських організацій. Помстившись, КДБ знищив 70 екслібрисів і понад 150 рисунків Стефанії.  Шабатуру була співавтором багатьох збірників поетів і звернень до різних міжнародних організацій і радянських установ.

2 грудня 1979 року по завершенні терміну заслання повернулася в Україну. Жила у Львові під адміністративним наглядом. У кінці 80-х була активісткою Львівських організацій Меморіалу, Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української Греко-Католицької Церкви. Протягом 1990–1995 років була депутатом І демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші, який разом із Зеновієм Саляком та Євгеном Шморгуном підіймала і Стефанія Шабатура.

З 1991 року була головою Марійського товариства милосердя. Працювала художницею в текстильній промисловості, пропагуючи відродження українського килимкарства. 1999 року нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, 2006 року – орденом “За мужність” І ступеня.

Померла Стефанія Шабатура після важкої хвороби 17 грудня 2014 року у Львові. Похована на Личаківському кладовищі.

Постаті