Мандрівки

Слідами могутнього ордену. Спадщина домініканів у Белзі

Орден домініканів, або «псів господніх», чиїм символом був собака із факелом, – найстаріша чернеча спільнота на території колишньої Речі Посполитої. Впливовим і могутнім він був і на русинських землях держави. Прийнято вважати, що до Львова домініканів запросила дружина князя Лева Констанція. Їхній слід у місті означено величним Домініканським костелом, що став одним із сакральних символів Львова. 

Домініканські святині Белза на світлині 1930-х рр. На передньому плані – костел і монастир домініканів, на задньому – сестер-домініканок

Однак неофіційною столицею ордену цілком справедливо можна вважати Белз, маленьке прикордонне містечко з воістину грандіозною історією. Домінікани з’явилися в Белзі на запрошення князя мазовецького та белзького Земовіта IV ще у далекому 1394 році (інша версія – 1401 рік) й одразу взялися будувати дерев’яний костел та монастирські келії. З цього часу на кілька століть історія Белза тісно переплелася з історією «псів господніх», залишивши нам згадку в архітектурних пам’ятках містечка.

Костел і монастир домініканів на світлині 1930-х рр.

Комплекс монастиря отців Домініканів

Після зведення згаданого вище дерев’яного костелу святого Миколая орден почав будувати плани на своє розширення, яке однак відбувалося не так швидко, як хотілося ченцям. Лише в середині XVI століття, нагромадивши відповідні кошти, вони споруджують новий мурований монастирський костел. Постав він на величезній міській ділянці, що простягалася від вулиці, яка виходила з південно-західного рогу Ринку до давніх міських оборонних валів вздовж річки Солокії.

Первинно костел являв собою монументальну тринавову базиліку з трансептом та витягнутим півциркульним вівтарем. Нава костелу сягала аж до вулиці. Його могутні стіни укріплювали потужні контрфорси. У XVII столітті були зведені муровані келії монастиря, дзвіниця та оборонний мур.

Руїни монастиря домініканів у Белзі

Вже наприкінці XVIII століття монастир ліквідувала австрійська влада, а костел перетворила на міський парафіяльний. В колишніх монастирських приміщеннях у різні роки розташовувалися різні урядові установи, зокрема школа і тюрма.

На жаль, неодноразові перебудови костелу вже на кінець XIX століття стерли всі стильові сліди і тільки великий ренесансовий вівтар ще підкреслював його давність. Костел був діючим впродовж 400 років, аж поки не зруйнували його радянські війська при взятті Белза 1944 року. Яка була потреба знищувати святиню – невідомо. Версія про те, що в ній начебто стояла німецька артилерія, виглядає надто сумнівною. Але і в наші дні суворі руїни костелу свідчать про велич та заможність белзьких домінікан.

Руїни монастиря домініканів у Белзі

Від величного монастирського комплексу вціліли лише окремі фраґменти. При південно-західному розі центральної площі здіймається двоярусна барокова споруда, яка фіксує північно-східний кут монастирської території. Це – монастирська дзвіниця. На захід від дзвіниці стоїть північний келійний корпус з годинниковою чотириярусною вежею – найвищою домінантою міста. У стильовому вирішенні вежа – характерна барокова споруда, яка увінчана модерновим ажуровим ліхтарем. У наш час вежу адаптовано під міську Ратушу. Її прикрашає ажуровий ліхтар, а на четвертому ярусі у 1920 році встановлено годинник. За легендою, його стрілки були колись виготовлені з татарських стріл.

Белзька ратуша – колишній келійний корпус монастиря домініканів

Під час реконструкції вежі знайдено фрески орієнтовано XVII століття, а в культурному шарі, глибина якого в цьому місці складає близько 4 метрів – дитячі поховання, кераміку та залишки невідомого муру. Під час архітектурно-археологічних досліджень 2004 року несподівано під товщею тиньку на стінах вежі виявлено барокові розписи. Чудом вцілілі фраґменти зображують окремі моменти з життя домінікан XVII-XVIII століть. Сюжети оздоблені пишною бароковою орнаментикою. Віднайдені розписи поповнили скарбницю белзьких культурних пам’яток і стали їх окрасою.

Позаяк монастир стояв при міських укріпленнях, то мусив мати власну систему оборони. Про це свідчать збережені прясла цегляних оборонних мурів з бійницями. Це лише фраґменти великого чотирикутника фортифікацій Домініканського монастиря.

Костел св. Миколая сестер-домініканок у Белзі

Ансамбль монастиря сестер-домініканок

У 1635 році, коли отці вже добре вкоренилися у Белзі, тут почалося спорудження костелу і монастиря сестер-домініканок. Кошти на цей амбітний проект виділила віденська каштелянша Софія Ходкевичівна за сприяння короля Владислава IV.

Перший костел спорудили на Люблінському передмісті Белза, але під час Хмельниччини році його було зруйновано. Однак уже в 1653 році Ян Казимир дав дозвіл на побудову жіночого монастиря безпосередньо в місті поруч з монастирем отців-домініканів.

Костел св. Миколая

Новостворена обитель складалася з храму до якого примикали монастирські келії, збудовані в 1743 році. Основна композиція храму підкреслена західним притвором. Стіни інтер’єру у ХІХ столітті були розписані олійними фарбами в стилі рококо.

Костел був зведений у барочному стилі  у вигляді базиліки з двома симетричними триярусними вежами на фасаді. Первісно храм мав червоний колір цегли, з якої був споруджений, і лише пізніше його отинькували. У XVIII столітті в нішах на фасаді встановлено чотири скульптури: святі Урсула, Катерина Сієнська та Розалія. Ім’я четвертої святої до наших часів не дійшло. Фронтон костелу, крім скульптур, прикрашають пілястри доричного ордеру.

Фасад костелу св. Миколая

1785 року костел домініканок був переданий греко-католицькій церкві, а в приміщеннях монастиря від початку ХІХ століття розташовувались греко-католицька плебанія, повітовий суд, школа, нотаріат, архів.

Під час рестараційних робіт 1861 року бані церкви вкрили мідною бляхою, а 1893 року. був встановлений новий іконостас за зразком перемиського, виконаний перемиськими ж майстрами.

У 1900 році церкву розписав львівський маляр Михайло Боярський. Тоді ж на фронтоні чільного фасаду було встановлено мозаїкове зображення святого Миколая на згадку про однойменну катедру, яка стояла поряд із монастирем сестер-домініканок. Ця мозаїка сьогодні є одним з улюблених об’єктів для споглядання туристами.

Фронтон костелу з мозаїчним зображенням св. Миколая

В північно-східному куті монастирської території здіймається триярусна дзвіниця з цибулястою банею. Зведена вона 1906 року за проєктом відомого львівського архітектора Филимона Левицького. Хоча вирішена дзвіниця у модерновому стилі, її архітектура вдало гармонізує з бароковою пластикою церкви.

Доречно згадати кількома словами архітектора, чиє ім’я сьогодні, на жаль, не надто відоме широкому загалу. Филимон Левицький (1873 – 1922) – львівський архітектор. Працював у фірмі Івана Левинського. Керував будівництвом знаменитого у Львові дому страхового товариства «Дністер», спроектованого архітекторами майстерні Левинського. Належав до когорти будівничих, які втілювали ідеї нового українського стилю в архітектурі, що базувався на зразках народної, зокрема гуцульської архітектури. Займав активну громадську позицію, був старшиною «Сокола-Батька». Похований на Личакові.

Сучасний інтер’єр костелу

Після закінчення цих робіт частину старих образів, які походили зі зруйнованих белзьких церков – святого Духа, Преображення Господнього та, ймовірно, святого Миколая, передали збірці новоствореного Національного музею у Львові.

Під час перебування Белза у складі Польської народної республіки (1944-1951) костел використовували поляки, позаяк парафіяльний костел святого. Миколая, як ішлося вище, був знищений. Саме в цей час зник багатий парафіяльний архів, яким користувався історик Теофіль Коструба при написанні історії Белза.

Руїни монастирських приміщень сестер-домініканок

1991 року костел було повернено греко-католицькій громаді і посвячений як церква святого Миколая. Сьогодні церква є найбільшою і найкраще збереженою зі всіх давніх пам’яток Белза.

Домініканська спадщина – це те надбання, яке засвідчує європейськість і велику славу міста. А в комплексі із сакральною спадщиною українців та юдеїв творить унікальний мультикультурний образ Белза.

Дзвіниця монастиря сестер-домініканок

Як добратись зі Львова

Потягом

Через  Белз один раз на день курсує електропотяг Рава-Руська – Сокаль. Відправлення з Рави-Руської – 05.30, з Сокаля – 14.26, з Червонограда – 14.41. Повний розклад можна подивитися тут.

Автобусом

Прямого автобусного сполучення зі Львовом Белз не має. Потрібно їхати на Червоноград  (автобуси відправляються з АС-2 з середнім інтервалом 60 хв), де пересісти на автобус в напрямку Белза.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Жовква-Червоноград. За Великими Мостами звернути ліворуч.  Відстань – 73 км

Мандрівки