Мандрівки

Святий Юр: шедевр на честь покровителя Львова

Шостого травня увесь Львів святкує день свого небесного патрона святого Юрія. Тисячі людей традиційною вервичкою потягнуться на Святоюрську гору, де височіє найзнаменитіший храм греко-католиків – собор, що поєднав у собі духовну велич і архітектурну вишуканість пізнього бароко та рококо.

Вид на собор та дзвіницю

Легенди сивої минувшини

На трьох пагорбах розкинувся Львів, йдеться у першій згадці про місто, датованій 1256 року. Один із них – нинішній Святоюрський, де розташована святиня Львова. Власне дерев’яний храм там існував ще з давніх княжих часів, а перший мурований почали зводити у другій половині XIV століття. Ось як про це писав бургомістр і найзнаменитіший хроніст Львова Бартоломей Зиморович:  «1363. У той же час вірмени зводили свій храм, (подібний) до гермафродита, частково цегляний, використавши одного і того ж архітектора Доре, який, можливо, будував для русинів Святоюрський храм на горбі, що височить над містом, і обидві будівлі, очевидно, зробив подібним за планом і оздобленням».

Вхідна брама зі скульптурами М.Філевича

Зиморович також писав, що першим монахом на Святоюрській горі став стрийко князя Лева Василько, який начебто оселився там орієнтовно у 1270-их роках. Так, за Зиморовичем, Василько хотів спокутувати жахливу різанину, яку два десятка років до того вчинив у Сандомирі.

«На його побажання Лев на самій верхівці того пагорба поставив храм з букового дерева, а поряд також житло для ченців і святому Юрію, яко воєводі воїтелів Христових, присвятив, вибираючи того рицаря патроном для особливо визначних».

Фасад собору

Щоправда, дослідники ХХ століття, вивчаючи літописи, спростували версію шанованого Зиморовича, пояснюючи її недосконалість тим, що Василько помер у 1259 році, до подій описаних хроністом.

Іван Крип’якевич припускав, що Зиморович просто сплутав Василька з сином литовського князя Войшелком, який у середині ХІІІ століття був монахом у Лаврівському монастирі.

 

Балюстрада та вхід до собору

Але всі ці історії – справа давно минулих днів і нинішні стіни Святоюрського собору їх не бачили, оскільки теперішня святиня була зведена кількома століттями пізніше. Про сиву давнину нагадує хіба збережений дзвін «Димитрій», вилитий 1341 року, який і нині скликає вірних до молитви.

Новий храм

1 жовтня 1744 року з ініціативи Митрополита Атанасія з роду Шептицьких було закладено перший камінь під будівництво нового храму. Старий, багато побачивши на своєму віку, прийшов у аварійний стан. Хоча існує версія, що Атанасій просто хотів збудувати на святоюрській горі щось величніше, аби гідно прославити Господа і, можливо, залишити згадку по собі.

 

Скульптурна група «Юрій-Змієборець» роботи І.Г.Пінзеля на аттику собору

Головним проектантом і бу­дівничим Святоюрського храму запросили одного з «наймодніших» тогочасних фахівців Бернарда Меретина, ймовірно, німця за походженням.

Прикро, але Митрополиту Атанасію не судилося побачити свобю мрію. Помираючи через два роки після початку будівництва, він доручив продовжити його своєму братові, єпископу львівському Леву Шептицькому і заповів на цю справу 116820 злотих. Але навіть цієї чималої по тих часах суми виявилося замало. Тож Лев Шептицький купив два села коло Львова – Мшану та Мальчиці, — і при­бутки з них скеровував на добудову храму.

Скульптури Папи Льва VI й Архиєпископа Атанасія Великого роботи І.Г.Пінзеля

Безпосередньо будівельними роботами на Святоюрській горі з 1762 до 1763 року керу­вав ще один знаний будівничий Мартин Урбанік. При чому паралельно він будував у Львові Домініканський храм за проектом військо­вою інженера Яна Де Вітте. Із 1765 року керівництво будівельними роботами собору св. Юра продовжив послідовник Меретина — Клеменс Ксаверій Фесінґер.

5 вересня 1760 року відбулося підняття хреста на храмі, хоча будівництво собору тривало ще чотири роки. Декоративні ж роботи були завершені аж 1780 року.

 

Балюстрада собору оздоблена фігурами “геніїв”

Шедеври собору і їх творці

Основним компонентом архітектур­ного ансамблю пізнього бароко є катедральний собор. До ансамблю також входять ми­трополичі палати, капітульні будинки, дзвіниця, владичий сад, огорожі. На подвір’я собору св. Юра ведуть монументальні аркоподібні ворота. Фігурне обрамлення воріт оздоблено постатями святих, які символізують церкву Рим­ську та церкву Грецьку. Цю скульптур­ну групу створив у 1770 році Михайло Філевич. На брамі в металевій огорожі (аналогічній до попередньої) височі­ють дві скульптурні постаті: «Віра» та «Надія» М. Філевича (каменярські ро­боти виконав Онуфрій Стефанський). Значно легша за формою, з ажурними кам’яними вазами, декоративна східна брама (від «саду», 1772), з металевою огорожею. Брами з металевими ого­рожами довкола соборного подвір’я (1770-1771 рр.) виконали майстри-ковалі Іван Микулевич і Стефан Коваль.

Балюстрада та подвір’я собору

Між капітульними будинками на кам’яній терасі велично стоїть хреща­тий у плані собор, орієнто­ваний вівтарем на захід. Загальна ком­позиція храму має центричний харак­тер. До нього ведуть тесані білокам’яні двомаршові сходи. У гроті під сходами розміщено скульптуру святого Онуф­рія (скульптор — Семен Стажевський). Сходи з ажурною балюстрадою, оздо­бленою вісьмома «геніями», котрі си­дять (означають різні цноти), і чис­ленними кам’яними ліхтарями роботи скульптора С. Стажевського ведуть до катедри. Перед нами відкривається фа­сад із порталом-аркою, з двох боків від якого на постаментах, з’єднаних над балюстрадою, розміщено дві поста­ті архиєреїв: Папи Льва VI й Атанасія Великого, Архиєпископа Александрійського (скульптор — Іоанн Пінзель, 1759-1761 роки), які були покровителями Льва й Атанасія Шептицьких — будів­ничих собору св. Юра.

 

Інтер’єр собору

Велична скульптурна група «Юрій-Змієборець», що увінчує аттик собору — теж робота найзагадковішого в історії України скульптора Іоанна Георгія Пінзеля.

Гармонійну цілість фасадів архикатедри підкреслюють вертикальні лінії пілястр, увінчані різьбленими в камені рокайлевими ка­пітелями, та карнизи витончених про­порцій із філігранними профілювання­ми.

Під головною банею чотири пілони підтримують систему склепінь і менші знижені приміщення навколо нави. Ліхтарню бані оповиває така сама балюстрада. Ціла могутня форма головного фасаду вдало поєднує різноманітні деталі архітектурного декору з будівлею: різьблені в камені ліхтарі, ажурні балюстради — усі каменярські роботи виконували Петро Білостоцький і Онуфрій Стефанський. Ажурні балюстради й аттики є домінантними елементами архітектурних прикрас собору.

Інтер’єр собору

Цілісно в інтер’єрі, у синтезі з архітектурою, поєднано ажурні декоративні деталі. Репрезентативний великий вівтар виконав скульптор Себастьян Фесинґер (1768 року). У 1770 році майстер М. Філевич виконав низку різьбярських робіт в інтер’єрі храму: постаті первосвящеників Аарона та Мелхіседека у великому вівтарі; єпископський трон на горному місці; орнамент вівтаря та раму для образу «Христа Архиєрея» (над царськими вратами). Чимало відомих малярів працювало над внутрішнім оздобленням храму. Автор великих композицій у великому вівтарі: «Христос Архиєрей», «Розп’яття», «Тайна вечеря» — художник Юрій Радивилівський (1770 року). Він також виконав намісні образи, розміщені по боках дияконських воріт на пілонах, і зображення апостолів па стінах пресвітерії. За вівтарем — велична композиція «Христос Учитель», яку написав художник Франциск Смуглевич. Цей образ подарувала собору каштелянка Катерина Косаковська.

 

Дзвіниця собору

Стипендіят Владики Льва Шептицького – знаменитий Лука Долинський — після закінчення Віденської Академії мис­тецтв теж працював над створенням своїх шедеврів для Святоюрської катедри. Він вико­нав шістнадцять образів празничків, овальні ікони пророків, у яких тради­ції українського барокового малярства поєднано з прийомами тогочасного європейського мистецтва. Настінне малювання в соборі з’явилось у 1876 році, а його автором був краківський художник Еразм Фабіянський. На­впроти амвону при правому пілоні в 1881 році було поставлено пам’ятник Папі Пієві IX роботи Тадеюша Блотницького.

Митрополичі палати, розташовані на центральній осі собору, побудовано в 1760-1762 роках за проектом Фесинґера у стилі Людовіка XVI з елемен­тами класицизму. Оздоблювальними декоративними роботами в покоях ке­рував архітектор Франциск Кульчицький; мистецькі роботи виконували художники Симеон Градолевський і Стефан Угницький; декоративні ро­боти — скульптор Іван Щуровський.

 

Митрополичі палати

Поруч розташовано капітульні будинки, їхні стіни членовано бароковими пілястра­ми, оживлено вікнами з декоративним кам’яним орнаментом. У 1738 році по­будовано ліве крило капітульних бу­динків – за проектом архітектора Йо­сипа Єдинця; праве крило побудовано в 1774 році (архітектор — К. Фесинґер). Північний корпус капітульних будин­ків звів у 1864-1866 роках архітектор Йосиф Браунзейс. Загалом, декор фа­садів капітульних будинків за стилем наближений до митрополичих палат. Владичий сад і капітульні забудови у 1772 році обведено мурованою огоро­жею.

У соборі св. Юра проведено кілька реконструкцій: у 1850 й у 1866 роках. У 1885-1898 роках кардинал Сильвестер Сембратович мав намір помістити в соборі новітній іконостас, але фахівці-архітектори переконали його не вно­сити кардинальних змін до інтер’єру.

У 1911 році розпочато реставрацію білокам’яних декоративних елементів і кам’яної скульптури — за проектом Адама Топольницького 1905 року. Та ці роботи зупинив початок Першої світової війни, і лишень у 1933 році їх продовжили.

 

Один з капітульних будинків

Загадки святоюрських підземель

Археологічні досліджен­ня підземелля собору (1932-1933 рр.), які провів доктор Ярослав Пастернак, виявили у бабинці залишки фунда­ментів церкви XIV століття.

Згідно із заповітом Патріарха Йосифа Сліпого, 27 серпня 1992 року відбулося перевезення його тлінних останків із крипти собору св. Софії в Римі до Льво­ва, їх поховано у крипті собору св. Юра 7 вересня 1992 року. Поховання Патріарха спровокувало, в доброму значенні цього слова, нове зацікавлення храмовими підземеллями, які в часи панування над собором Московського патріархату були перетворені на складські приміщення.

Пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому на площі перед собором

Хоча ще з 13 листопада 1991 року до 1З березня 1992 року дослідницька група Археологічної комісії Наукового това­риства ім. Т. Шевченка у Львові прово­дила археологічні дослідження у крипті собору. Під час розкопок було виявлено низ­ку унікальних речей церковного вжитку ХVІІ-ХIХ ст., віднайдено тлінні остан­ки галицького князя Ярослава Осмомисла – ті самі, які знайшов доктор Ярослав Пастернак у 1937 році у кам’яній раці катедрального Успен­ською собору давнього Галича у Крилосі. Дослідник таємно 31 серпня 1939 року заховав останки князя у крипті собору св. Юра у Львові. Повторно перепоховано тлінні останки Ярослава Осмомисла 27 серп­ня 1992 року в одну з аркосолей Святоюрського собору.

 

Грот зі скульптурою святого Онуфрія

Під час дослідження у крипті також знайшли поховання понад сімдесятьох людей, серед яких були і грудні діти. Експертиза не змогла показати точний час поховання, але серед людських кістяків були пластикові ґудзики, що вказує на першу половину ХХ століття. Також знайшли винний льох з чотирма дерев’яними скринями, в яких були пляшки 1920-х років з італійським вином для причастя. Серед інших знахідок – митрополича епітрахиль Йова Борецького 1623 року, хрести, медальйони, різноманітний священичий одяг. Виявлено також і мініатюрне розп’яття Христа зі слонової кістки. Як припускають дослідники, воно могло бути подарунком вірменських ювелірів.

Безпосередньо крипта розташо­вана під вівтарем архикатедри, у пла­ні вона квадратної форми, перекрита хрестовими склепіннями, які підсилені арками з опорою па центральний стовп. У підземеллі є шість ніш-саркофагів із базальтовими надгробними плитами, увінчаними гербами Митрополитів. У стінах запроектовано п’ятнадцять мар­мурових аркасолей для поховань із кістниць.

Крипта собору св. Юра стала уси­пальницею видатних церковних діячів, серед котрих ігумен-номінат ЧСВВ монастиря св. Онуфрія в Лавро­ві Никифор Шептицький, Кардинал Сильвестер Сембратович, Митрополит Андрей Шеп­тицький, Патріарх Йосиф Сліпий, Архиєпископ Володимир Стернюк, Блаженніший Мирослав-Іван Кардинал Любачівський.

До речі, саме у Святоюрських підземеллях Владика Андрей переховував євреїв, рятуючи їх від німецького «полювання».

 

Меморіальна таблиця на честь о.Маркіяна Шашкевича

 

Моцарт, Шумилович, Шашкевич

Є у соборі ще кілька цікавинок, на які варто звернути увагу. На стіні праворуч від головного входу встановлено таблицю на честь Франца Ксаверія Моцарта – сина геніального Вольфгана Амадея. У 1826 році Моцарт-молодший виконав у храмі знаменитий батьківський «Реквієм».

А 2013-го, у 330-ий рік Віденської битви, на мурованій огорожі собору встановлено пам`ятну таблицю її учаснику – відомому церковному діячу кінця XVII поч. XVIII ст. єпископу Йосифу Шумлянсьому. Цей православний ієрарх несподівано змінив єпископську рясу на військові обладунки, очоливши приведену зі Львова хоругву панцерних кіннотників, що складалася з 88 чоловік. Встановленням дошки вшановано всіх українців, котрі брали участь у доленосній битві Віденській битві у 1683 році.

А ліворуч від входу у собор встановлену меморіальну таблицю отцю Маркіяну Шашкевичу, яка теж має свою цікаву і непросту історію.

Першу таблицю на честь встановив просвітителя та будителя українського народу встановив на соборних стінах ще Митрополит Андрей Шептицький у 1911 році до 100-річчя від народження Маркіяна Шашкевича. Але ця таблиця, ця таблиця, оздоблена дорогоцінними металами і каменями. була знищена російськими жандармами у роки Першої світової війни. Пізніше Митрополит відновив таблицю вже у скромнішому вигляді, але й її було знищено – тепер уже радянською владою. Сучасну ж меморіальну таблицю о.Шашкевичу було встановлено й освячено в липні 2017 року.

Ярмарок перед собором св.Юра. Малюнок сер. XIX ст.

При підготовці тексту використано матеріали з офіційного сайту Собору святого Юра.

Мандрівки