Мандрівки

Угнів: маленьке місто з великим потенціалом

Розташований на берегах річки Солокія за кілька кілометрів від українсько-польського кордону Угнів відомий як найменше місто в Україні – станом на 2017 рік у ньому на площі в 2,5 кв.км проживало менше тисячі людей. Проте ця мініатюрність – не єдине, чим славний Угнів. Це місто з давньою і цікавою історією, яке зберегло чимало пам’яток минувшини. В інших обставинах містечко цілком могло б претендувати на роль туристичного центру. На жаль, сьогодні угнівчанам доводиться лише мріяти про такий статус.

Вид на костел і ринкову площу на фото 1907 р.

Місто чоботярів та Назарет галицької інтелігенції

Вперше в літописах Угнів згадується у 1360 році, хоча на думку багатьох істориків його вік є значно поважнішим. Вважається, що Угнів був одним з Червенських городів давньої Русі. Щоправда, тоді він був радше селом, з функціями сторожового форпосту.

Колись місто мало серйозні фортифікації, було оточено валамии, залишки яких збереглися й досі. Вали прорізали три брами. Під містом тяглася розгалужена система підземних коридорів.

У 1462 році, з наданням магдебурзького права, Угнів стає повноцінним містом. Тут діяли гончарський, кушнірський, ковальський, ткацький цехи, а найбільше славилися угнівські шевці. В міському краєзнавчому музеї зберігається фрагмент знаменитого угнівського чобота, підковки котрого нагадували кінські підкови. За чоботами на угнівські ярмарки з’їждалися з усієї Галичини. Торги в Угневі, до речі, проводилися щотижня, а великі ярмарки – двічі на рік.

Угнівські чоботи славилися аж до 20 століття. Процес їх виробництва докладно описав Іван Франко, який тричі відвідував містечко.

Російські військовики часів 1-ї світової на тлі василіанської церкви

На той час Угнів був значно більшим містечком, ніж зараз – тут мешкало п’ять тисяч людей, були свої пошта, телеграф, аптека, фінансові установи, жандармерія. Місто мало і залізничне сполучення – через нього пройшла колія між Сокалем та Рава-Руською.

На відміну від більшості галицьких містечок, Угнів мав яскраво виражений український характер. Українська мова переважала в побуті, хоча українців в місті було трохи більше третини. Тут активно діяли товариства “Сокіл”, “Сільський господар”, “Просвіта”. Недарма Угнів називали Назаретом української інтелігенції.

Місто має підстави пишатися багатьма своїми уродженцями. У середині 19-го століття значну роль у його розвитку відіграла сімейна пара Степана і Пелагії Жуковських. Ці меценати-благодійники фундували в місті будівництво бурси, цвинтарної каплиці та церкви, заснували фонд, за кошти котрого українська молодь мала змогу вчитися в гімназіях та університетах.

З Угнева походить відомий композитор Анатолій Кос-Анатольський, чиї батьки поховані на місцевому цвинтарі.

Блаженний Северин Бараник – покровитель Угнева

Має Угнів і свого святого великомученика – блаженного Северина Бараника. Отець Бараник, який народився в Угневі, у 1941 році був закатований енкаведистами у дрогобицьких «Бригідках». На той час він служив ігуменом Василіанського монастиря та парохом церкви Святої Трійці у Дрогобичі. 26 червня 2001 року Северин Бараник був беатифікований Римським папою Іваном Павлом ІІ. Нині він вважається покровителем міста.

Друга світова війна та прихід більшовицької влади сталии трагічною сторінкою в історії Угнева. Місцеві юдеї були винищені гітлерівцями, а українське та польське населення міста стали заручниками радянсько-польськихтериторіальних комбінацій. У повоєнний час Угнів опинився у складі комуністичної Польщі і у 1947 році українське населення міста було виселене в рамках операції «Вісла». У 1951-му Угнів разом із сусідніми територіями було передано до складу СРСР і тепер уже настала черга поляків залишити місто.

Відтак від колишнього населення міста залишились одиниці. Хтось опинився в інших областях України (найбільше в Тернопільській області), хтось у північно-західній Польщі, а хтось – і за океаном. Нині у США, до речі, активно діє товариство «Угнівщина».

Радянськіі часи не дали Угневу шансів на повноцінний розвиток – він став закритим прикордонним містом, відвідини якого жорстко контролювалися. Про розвиток економіки, а тим паче туристичної галузі, годі було й говорити.  Роки радянської стагнації зумовили подальше руйнування міських пам’яток. Мало що змінилося і внинішні часи – маленьке місто не в силах самотужки відновити свої окраси. Певну надію дала співпраця з Польщею (вихідці з Угнева продовжують ностальгувати за рідним містом і готові допомагати йому), було навіть підписано договір про співпрацю з польською гминою Ульхувек, але наразі ці плани перебувають на рівні декларацій. Тож давні пам’ятки Угнева ще чекають на свого рятівника. Ми ж коротко розповімо про них.

Василіянська церква

Василіянська Церква

Давня дерев’яна церква існувала на цьому місці принаймні з 1500 року. У 1780 році вона згоріла (збереглася дерев’яна дзвіниця), і міщани відбудували її у комбінований спосіб – пресвітерську частину вимурували з цегли, решта церкви залишилась дерев’яною. у 1855-1857 роках стару дерев’яну церкву розібрали і на її місці коштом Степана і Палагії Жуковських збудували цегляну споруду. Цеглу на побудову церкви взяли решток оборонного муру міста.

Церква постійно доповнювалась новими прибудовами. Так, у 1902-1914 роках місцевий парох о. Василь Романковський добудував до неї притвор, галереї, перебудував хори, побудував малий вхід до церкви в північній стіні. Він відновив також пресвітерію та новий різьблений і позолочений іконостас і проповідальницю. Над бабинцем побудовано дві колони.

До Другої світової війни угнівську церкву вважали однією з найкращих в Галичині. Храм і досі славиться своїм художнім розписом, зробленим у 1933-1936 роках Дем’яном Горняткевичем. Поряд із святими митець намалював історичні постаті: короля Данила Романовича, гетьмана Івана Мазепу, митрополита Андрея Шептицького, поета Тараса Шевченка та військового діяча Дмитра Вітовського.

Старий угнівський цвинтар

Перемишльський єпископ Йосафат Коциловський, який у 1936 році посвятив новонамальовану церкву і новий престол, був настільки захоплений її виглядом, що звернувся до угнівців зі словами: «Ваша церква може бути єпископською кафедрою». На жаль, за радянських часів деякі постаті з іконопису, створеного Дем’яном Горняткевичем, зникли.

У повоєнні роки радянська влада закрила церкву і влаштувала в ній машинно-тракторну станцію. Лише у 1956 році храм було повернуто віруючим.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії

Католицька парафія в Угневі була заснована після надання місту магдебурзького права у 1462 році.  Десь тоді ж коштом власника міста Зигмунта Радзановського було споруджено дерев’яний костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії і святої Дороти. Однак невдовзі власники міста перейшли в кальвінізм, костел занепав і пізніше і зовсім згорів.

Новий костел, теж дерев’яний, з чотирма вівтарями, було споруджено у 1610 році, але у 1680-му він теж згорів.

Після цього в Угневі вирішили збудувати мурований костел. Фундаторами будівництва стали любачівський каштелян Христофор Дунін та його дружина Маріанна. Костел будувати у 1683-1695 роках за проектом люблінського архітектора Войцеха Лєнартовича у стилі раннього бароко. Хоча існує версія, що Лєнартович був лише будівничим костелу, проект якого виконав майор замойської артилерії, архітектор Ян Міхал Лінк.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії

Костел оборонного типу, однонавний, з високими та низькими стінами, з’єднаними в апсиду. Фасад складається з трьох половинчатих виступів. На західному фасаді – дві двоярусні вежі. Верхні основи внутрішніх колон в плані восьмикутні і прикрашені пілястрами тосканського ордену та ліпниною.

Головний вівтар храмуоздоблювала ікона Успіння Пресвятої Діви Марії, що була копією картини Тиціана. Склепіння, стіни вкривали орнаментальні розписи. На осі костелу була розміщена двоярусна брама-дзвіниця з бароковим фронтоном.

Попри певні часи занепаду, храм без змін дожив до Першої світової війни. Та у червні  1915 року він зазнав артилерійського обстрілу, від чого завалилась одна з веж. Були також пошкоджені дах і стіни. У міжвоєнний період храм був реконструйований — відновлено вежі, хоча й змінено їхні розміри та форми.

В часи Другої світової війни костел знову був пошкоджений і відновлений у повоєнні роки, коли Угнів ще перебував в складі Польщі. У 1951 році, після повернення Угнева до складу СРСР, костел було закрито, а його вівтарі та оздоблення вивезли до Польщі., Успінський костел на довгі роки став складом міндобрив. Попри те, що 1963 року його включили до Реєстру пам’яток ресспубліканського значення, костел невпинно нищився ізараз перебуває в напівзруйнованому стані. Уже в часи Незалежності верхівку однієї з його веж знесло бурею.

Угнівська синагога

Синагога

Угнівську синагогу було збудовано в стилі історичного модерну на початку ХХ століття.   Архітектура будівлі поєднує східні  мотиви з класицистичними.

У повоєнний час споруду пристосували під торгівельній заклад, через що вона втратила первісне просторово-планувальне вирішення.

У 1994 році було проведено обстеження та обмірні креслення синагоги, однак далі цього справа на пішла. Наразі синагога, що перебуває на балансі місцевого ПТУ, руйнується на очах.

***

Серед інших цікавих пам’яток в Угневі варто звернути увагу на млин з 19-го століття з частково збереженим обладнанням, плебанію 17-століття та монастир Феліціянок 19-століття.

Млин XIX ст.

Як добратись зі Львова

Потягом

Угнів має залізничне сполучення, але не надто зручне. Потяг між Рава-Руською та Сокалем курсує лише раз на день (05.30 з Рави-Руської та 14.26 з Сокаля).

Електрички до Сокаля та Рави-Руської  відправляються з головного залізничного вокзалу. Розклад можна подивитися тут.

Автобусом

З АС-2 (вул.Б.Хмельницького) двічі на день відправляється автобус Львів-Карів (12.55 та 18.00), який курсує через Угнів.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Жовква-Рава-Руська, далі звернути праворуч. Відстань – 85 км

Мандрівки