Мандрівки

Будинок товариства «Дністер» – шедевр «гуцульської» сецесії у Львові

У центрі давнього руського кварталу середньовічного Львова, навпроти Успенської церкви стоїть велична будівля Товариства взаємних убезпечень «Дністер». Цей архітектурний шедевр, був споруджений у 1905-1906 роках фірмою Івана Левинського у стилі так званої «гуцульської» сецесії на розі вулиць Руської та Підвальної на місці трьох давніших кам’яниць.

Будинок товариства «Дністер». Вид з вул. Підвальної

Створене у кінці XIX століття страхове товариство «Дністер» стрімко розвивалося і вже у 1900 р. Постало перед проблемою пошуку власного будинку, бо орендоване до того часу приміщення на площі ринок, 10 стало затісним для провідної української фінансової інституції.

Гостроверха вежа нагадує баню бойківської церкви

У квітні 1904 року товариство «Дністер» викупило будинок на розі Руської та Підвальної у товариства «Просвіта», а також два сусідніх будинки, що належали юдейській родині Зельцерів. Проте на початках з будівництвом виникли проблеми. Через спротив консерваторів, які заявляли що придбані товариством кам’яниці XYII-XYIII ст. мають історичну цінність, магістрат відмовлявся надавати дозвіл на їх знесення. Але після довгих перемовин цей дозвіл було ьаки отримано – однією з підстав була відмова товариства «Дністер» від частини придбаних грунтів, за рахунок чого було розширено вулицю Руську.

На аттику під вежею розміщено рік початку будівництва – «Р. Б. АЦЕ» (Року Божого 1905)

Будівництву передував конкурс, де найкращим було визнано проект архітектора Альфреда Захарієвича. Проте, з невідомих причин, розробку планів замовники передали архітектурному бюро Івана Левинського.

У листі від 30 червня 1905 р., надісланому до маґістрату міста Львова, зазначалося, що «Дністер» буде намагатися «поставити будову відповідну повазі місця коло сусідньої прекрасної старовинної церкви Успіння Пресвятої Діви Марії, котра зарівно для нас Русинів, як і для всіх горожан міста Львова становить дорогоцінну пам’ятку мистецтва, а краса і величавість якої через розширення вулиці коштом відступленого місця з нашої реальності і через відповідну конфіґурацію наріжників не тільки не буде заслонена, але ще більше виступить на яв у відповідному оточенню».

Фрагмент північного фасаду будинку

Іван Левинський намагався залучати до будови виключно місцевих майстрів, насамперед українців. Ось що писав Календар «Просвіти» на 1907 рік: «Цілу будову скінчено і віддано до ужитку в жовтні 1906 року. Додати треба, що будова виконана, оскілько можна, руськими силами. Професор Левинський віддав виконання фасади і всіх архитектонічних штук архитекті  п.Обмінському, а декорацію майолікову Русинові архитекті п.Лушпинському, управу будовою інжинєрови Русинови п.Филимонови Левицькому, додав і силу технічну і 1 підмайстра Русина; межи робітниками мулярськими і тесельськими було багато Русинів. Роботи кафлярські і столярські виконала фабрика проф.Левинського, бляхарські Русин п.Когут, малярські п.Гелета Теодор, лякерничі п.Лев Качоровський, слюсарські частию п.Стефанівський, столярські меблеві п.Оприск і п.Пендюк, всі Русини. А взагалі всі роботи і інсталяциї виконані краєвими фірмами львівськими, окрім центрального огрівання, котре повірено віденській фірмі…».

Майолікові орнаменти утворюють єдину композицію на стінах будівлі

Будівля є одним з найкращих зразків поєднання сецесії з українським національним стилем. Стіни щедро декоровані орнаментальною ліпниною, майоліковими панно, кутими решітками і різьбленими дерев’яними елементами. Будинок має хвилясті аттики, високі круті дахи, вкриті спочатку узорами з кольорової черепиці. Серед декору варто звернути увагу на зображення гербів українських земель: галицького Лева та київського Архангела Михаїла. Фасад від вулиці Підвальної оформлений ступінчатим виступом ризаліту по центру, завершений аттиком та гостроверхою вежою зі шпилем, яка нагадує баню бойківської дерев’яної церкви.

Майолікою оздоблені навіть стіни подвір’я

У керамічному оздобленні, майстри використали гуцульські мотиви та орнаменти, завдяки чому при спогляданні споруди, утворюється відчуття насиченості будинку національним духом. В переважній більшості, у майоліці виокремлюються квіткові мотиви, серед яких чільне місце займає червоний мак у травах. Окрім цього, митці використовують традиційні карпатські геометричні візерунки й кольори, наповнені глибоким символічним змістом. Переплітаючись, орнаменти утворюють єдину композицію, та оживляють своїми барвами будівлю. Навіть стіни подвір’я були оздоблені керамічними плитками.

Лев – герб Галицької Руси…

Майолікові декори фасадів проектував Олександр Лушпинський – український художник та архітектор. Його роботи поєднували в собі форми неороманського стилю з етномотивами, а також «вишукану віденську сецесійну орнаментацію».

Над порталом головного входу бачимо збережену табличку: «Товариство взаимнихь обезпечень Днѣстеръ». Над карнизом на цій же вертикальній осі вміщено запис року початку будівництва, літерами церковнослов’янської абетки: «АЦЕ» – 1905.

В інтер’єрах будинку частково збереглися металеві балюстради сходів, різьблені колони, ліпнина на стелях, сецесійні двері з витравленими на склі написами.

Будинок використовувався не лише як офіс товариства «Дністер». Тут були помешкання для службовців та наймачів (з боку Підвальної), великі театральна і спортивна зали, де функціонували театр «Руської Бесіди» та спортивне товариство «Сокіл-Батько», а тепер тренуються фехтувальники. На першому поверсі були також крамниці. Зараз у будинку розташовані перша міська комунальна поліклініка та обласний центр медико-соціальної експертизи.

… і Архангел Михаїл – герб Києва

У 1999 році будинок зараховано до пам’яток архітектури. Кам’яниця такоє є пам’яткою історії – як будинок, в ячкому 28 березня 1909 року вперше на аматорській сцені виступав видатний український актор і режисер Лесь Курбас.

Режисером театру «Руської Бесіди», який виступав в будинку «Дністра», був відомий поет-молодомузівець, журналіст та історик галицького театру Степан Чарнецький. Саме тут, в театральній залі «Дністра» у 1914 році вперше прозвучала у п’єсі Василя Пачовського «Сонце Руїни» пісня Чарнецького «Ой у лузі червона калина», яка стала гімном січового стрілецтва. Як писала письменниця та літературознавець Надія Мориквас: «Справді вартісні речі народжуються ніби передчасно, слово випереджує події. Пісню, створену Чарнецьким до п’єси Пачовського, покликала до життя сама історія. З театральних лаштунків вона, як тільки назрів її час, перенеслася у справжній театр воєнних дій».

Частина будинку з боку вулиці Підвальної призначалася для помешкань. Тут жили відомі люди: Кость Левицький – адвокат, громадський та політичний діяч, перший голова уряду ЗУНР, багаторічний депутат віденського Райхсрату (Державної ради) та Галицького сейму; Петро Огоновський – професор Академічної гімназії, член НТШ, голова «Просвіти» у 1906-1910 рр.; Людомир Огоновський – один з організаторів Центрального військового комітет, який готував перейняття влади в ніч на 1 листопада 1918 року.

Фрагмент інтер’єру сходової клітки

У будинку «Дністра» влітку 1941 року легально працював Провід ОУН у Львові, який керував державотворчими процесами в Галичині та організацією похідних груп. Багато діячів ОУН були заарештовані гітлерівцями саме в цьому будинку у вересні того ж року.

На стіні будинку «Дністра» встановлено три меморіальні дошки. У 1934 році відкрили мармурову таблицю з написом «За смерть у славі//Безсмертний чин //Сокольській лаві //Від нас поклін» до 40-річчя товариства «Сокіл-Батько». Звичайно, що за радянських часів її зняли, але, на щастя, не знищили і у 1997-му вона знову з’явилася на стіні цього будинку. Поруч встановлено плиту з барельєфом архітектора Василя Нагірного – засновника товариств «Сокіл-Батько», «Народна Торговля», «Дністер», «Народна Гостинниця», «Труд», «Зоря». А на розі, біля ощадної каси, бачимо пам’ятну дошку на згадку про Леся Курбаса.

Будинок товариства «Дністер» на малюнку поч. XX ст.

Джерела:

 Ігор Мельник. Львівське середмістя;

Роксоляна Головата. Будинок Товариства «Дністер» – як памятка мистецтвата документ історії початку XX ст.

Мандрівки