Мандрівки

Монастир бенедиктинок. Перлина ренесансного Львова

Колишній монастирський комплекс сестер-бенедиктинок – одна з перлин львівської архітектури, створена генієм одного з найкращих середньовічних львівських зодчих, Павла Римлянина. І хоча цей архітектурний шедевр розташований лише в п’яти хвилинах ходи від площі Ринок, він залишився в стороні від основних туристичних маршрутів по місту, а тому відомий менше за інші пам’ятки – і не лише туристам, а й багатьом львів’янам. Зараз в колишній обителі бенедектинок,  де монахині моляться уже понад 400 років, функціонує Святопокровський жіночий монастир Студійського уставу та навчаються діти в опікуваній монахинями школі Святої Софії.

Вид на костел бенедектинок з львівської ратуші

Львівський монастир бенедектинок було засновано у 1593 році стараннями фундаторам з Покуття – Адамові Сапоровському, його дружині Єлизаветі, та його доньці Катерині, яка на той час згуртувала довкола себе спільноту дівчат, які хотіли служити Богові в особливий спосіб. Саме Катерина  і стала першою ігуменею щойноствореного монастиря. Згодом  цю посаду перйняли й інші доньки Адама Сапоровського – Анна та Христина (1638-1640). Усі ігумені поховані у вівтарній частині храму в підземній крипті. Там само ховали й інших членів родини Сапоровських. Про фундаторів обителі нагадує родинний герб Сапоровських над внутрішньою центральною аркою церкви,

Вежа костелу

Монастир став другим жіночим монастирем Львова (після монастиря кларисок). Монахині жили за власним статутом, який написали на основі уставу св. Бенедикта. згаданий італійський святий ще у VІ столітті уклав універсальні правила кеновійного (спільнотного) монастиря, які згодом стали взірцем для багатьох монаших згромаджень. Святий наголошував на тому, що головним змістом монашого життя є покора, а не надмірна аскеза.

Адам Сапоровський власноруч записав фундуш для храму та монастиря 14 січня 1595 року,  а вже 14 липня того ж року львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський освятив наріжний камінь майбутнього храму. Його будівництво розпочалось 1597 року і завершено в 1616-му за активної участі Павлв Римлянина – про це він сам свідчить у своєму заповіті. Обитель будували відразу як оборонну споруду, позаяк розташовувалась вона за межами львівських міських мурів. Монастир мав зведені у 1608–1610 роках високі мури зі своїми бійничками, посилений бастіон і навіть рів.

Про оборонне значення монастиря нагадують і міцні стіни храму з глибоко втопленими нішами вікон, що нагадують бійниці, і могутні кам’яні контрфорси, що підпирають його стіни, які також є стильовою ознакою ренесансної архітектури.Стіни костелу прикрашають різьблені білокам’яні портали. А головною окрасою храму стала прибудована дещо пізніше вежа, верхній ярус якої прикрашений різьбленням і завершується чудовим  маньєристичним аттиком. Чистота стильових форм вежі ставлять її в перший ряд найкращих пам’яток ренесансу у Львові.

Маньєристичний аттик вежі

Будівництво вежі приписують архітектору Яну Покоровичу, чия молодша донька була послушницею в цьому монастирі, і який відбудовував обитель після страшної пожежі 1623 року. Принаймні на збереженому проекті храму, виконаному, ймовірно, самим Павлом Римлянином, зображення вежі відсутнє.

До речі, ще одну серйозну пожежу монастир пережив століттям згодом, у  1748 році – тоді його реставрацією займався архітектор Мартин Урбанік.

Монастирський будинок

Монастирський будинок, що під прямим кутом примикає до храму, збудовано у 1612-1687 роках. Він є більш простим в архітектурному вирішенні. Раніше його прикрашала відкрита лоджія з трьома арками, замкові камені яких служать консолями для скульптур, встановлених в нішах. На одній із цих скульптур бачимо патрона монастиря – святого Бенедикта, на іншій – його сестру, святу Схоластику, а по центру — Богородицю.

Арки колись були відкритими, проте з часом їх заклали для створення додаткової внутрішньої площі, що дещо спростило зовнішній вигляд будинку. Особливістю будинку є унікальне конструктивне рішення вхідного залу, склепіння якого підтримує лише один масивний стовп.

Скульптури св. Бенедикта, Богородиці та св. Схоластики на фасаді монастирського будинку

Із давніх часів збереглися також ікони над порталом вхідної брами монастиря – образ Вознесіння Пресвятої Богородиці ззовні, та Архангела Михаїла зсередини.

До південно-східної частини примикає споруда келій: кам’яна, складна в плані, двоповерхова, що зберегла прийоми будівництва та елементи ренесансної доби. Початково була збудована з дерева одночасно з мурованим костелом.

До монастирського комплексу належав також сад — зразок садово-паркової архітекури ренесансної доби, автором планування якого також був Павло Римлянин.

Ікона Вознесіння Пресвятої Богородиці на вхідній брамі монастиря

***

В кінці ХVІ-го на початку ХVІІ-го століть монастир бенедиктинок став великим магнатом через численні пожертви з боку місцевої шляхти. Фундатором обителі став навіть король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський, який часто відвідував її разом з дружиною. Король мав на це особисті причини – тогочасна абатиса Дорота Данилович доводилась йому рідною тіткою.

Внаслідок численних дарувань та пожертв сестри=бенедектинки заволоділи чисельними маєтностями У Львові та околицях. Одразу після фундації монастиря на його користь було передано маєтності на Краківському передмісті Львова, у Хлібичині, Михалкові, Ключові та Шепарівці. У 1605 р. села Хлібичин та Михалків обміняні на село Лисиничі під Львовом, а у 1613 р. монахині отримали, й частково викупили село Дубровиця. Окрім цих сіл, до сер. XVII ст. монастирю вже належали села Раковець, Кугаїв, Вовків, Загір’я. У 1693 р. у власність монастиря перейшло село Горпин. Також, у часи правління короля Михайла Корибута Вишневецького, монастир отримав право варити пиво у трьох пивоварнях.

Скульптура Ангела-Хоронителя в ніші першого ярусу вежі костелу

Збагачення монастиря сприяло припливу до нього нових сестер. Найбільшу їх кількість зафіксовано саме в часи управління обителлю тіткою короля Яна ІІІ Собеського Доротою Данилович – тоді тут проживало 80 монахинь. Для прикладу, наприкінці XVIII століття їх налічувалося лише 25.

У 1784 році, після І поділу Речі Посполитої та приєднанні Галичини до Австрійської монархії, при монастирі було відкрито школу для панянок-шляхтянок, яка з часом стала восьмикласною. Щоправда, це був швидше вимушений крок – цісарський декрет від 25 липня 1782 р. передбачав можливість подальшого існування монастиря лише за умови, що при монастирі буде діяти школа з німецькою мовою викладання. Як би там не було, цей заклад став  першою у Львові та на всій Червоній Русі публічною школою для дівчат. Додамо, що й на зорі свого існування монастир мав перші освітні курси у Львові для панянок зі шляхетних родів.

Вхідний портал костелу бенедиктинок

Сестри-бенекдитинки намагалися слідкувати і за архітектарную модою, постійно оновлюючи монастир та його храм. Скажімо, на початку XIX ст. у відносно невеликому костелі було вісім вівтарів, дерев’яний хрест з розп’яттям, західна емпора, два бічні балкони (на одному з них був орган), проповідальниця, сповідальниця, лавки. Проекти вівтарів та різьбярські роботи в інтер’єрі храму були виконані у 1770-1780-х роках. Їх архітектура схожа на роботи Бернарда Меретина і Йогана Георга Пінзеля та їх безпосередніх послідовників. Столяр Горнунг виконав нові елементи для нижнього хору черниць у храмі, які 1889 року встановили замість давніх, які походили ще з часів настоятельки Анни Сапоровської.

Сучасний інтер’єр костелу

У 1906 році за проектом Яна Тарчаловича було виконано новий головний вівтар у стилі модернізованого ренессансу, який, на жаль, не зберігся до наших часів. У 1935 році до зовнішнього боку монастирського муру від вулиці Пішої за проектом Вітольда Равського прибудовано школу у стилі функціоналізму (Науковий заклад сестер бенедиктинок).

Розвій монастиря перервали Друга світова війна та прихід радянської влади. Монахиням-бенекдетинкам довелося переїхати до міста Крешова у Польщі – останні з них залишили Львів у травні 1946 року. У храмі було влаштовано склад, а у приміщенні монастиря відкрито музично-педагогічне училище.А на території колись вишуканого саду ренесансового планування, який створив ще Павло Римлянин, у 1946 році збудували середню школу №19.

Лише після відновлення української держави, у 1993 році, монастирський комплекс відновив свою сакральну функцію – його передано згромадженню сестер студиток під монастир Покрови Пресвятої Богородиці. Нині тут мешкають близько трьох десятків монахинь. У колишньому бенедектинському костелі відкрито Храм Усіх Святих. Відновлена обитель продовжила і освітні традиції колишнього бенедектинського монастиря – сьогодні при ній діє загальноосвітня школа святої Софії.

Монастир бенедиктинок на давній літографії

Адреса: пл. Вічева, 2 (поблизу лялькового театру)

Мандрівки